Абеткова какофонія
Ідею поєднати вивчення літер із музикою важко назвати новою. На український ринок китайська індустрія нині постачає чимало «музичних абеток». Проте батьки, яким ріже вухо пластикове звучання та недолугі малюнки на цих іграшках, воліють знайомити малечу з буквицями традиційно – за книжкою. Але й тут ті з них, яким залежить на естетиці, стикаються із, м’яко кажучи, обмеженим вибором. Годі й казати, що кострубата абетка не лише не допомагає малюкові заприятелювати з літерами, але й може відбити саме бажання з ними знайомитися.
На цьому тлі «Перша музична абетка», яка декларує поєднання дитячої поезії, класичної музики, звуків природи та малюнків, здається неймовірно привабливою. Ідея «New 4D» змушує батьків очікувати на якісно нове видання. А формула «книжка + диск + розмальовка», здається, виправдовує навіть його чималу ціну. Та справжнім «маркером» якості для вимучених засиллям дешевої поп-культури батьків стає класична музика. Саме те, що творці абетки звернулися до «вічного» – класики, дає підстави сподіватися на вартісний продукт. Очікувати не просто на книжку з віршиками, до обкладинки якої причеплено диск із творами відомих композиторів, а на Книгу, де гармонійно звучать кожна літера, нота, колір, звук і пауза, кома та інтервал між рядками, кожен штрих на сторінці. У цій співзвучності – магія мистецтва доброї Книги, здатної завести дитину на вузьку стежку пізнання прекрасного.
Саме «повернути дітям мистецтво» ставить собі за мету і видавець «Першої музичної», диригент та музичний терапевт Стефан Недериця. Та саме єдиного звучання й гармонії чи не найбільше бракує цьому проектові. Мелодії за настроєм не завжди відповідають віршикові, а звуки природи подекуди відверто чужі ритмам музики, як, урешті, і текст. Ілюстрації до літер за стилем та характером геть інші, ніж музика, підібрана до тих же літер. І в цій загальній какофонії годі вловити милозвучність окремих «акордів».
Суперечливість відчувається, щойно береш книжку до рук. «Обличчя» дитячої, за визначенням, книги промовляє винятково до дорослих: палітурку нестерпно перенасичено текстовою інформацією. Сюди спробували вмістити все: від переліку композиторів до меценатів. Надто претензійно звучить і назва серії: «Естетичне виховання майбутнього генія». Складається враження, що книга лише для обраних. А як щодо не-геніїв – хлопчаків та дівчаток без яскраво виражених талантів, тих, хто у майбутньому стане «лише» фахівцем своєї справи? Їх не варто втаємничувати у загадки класичної музики? І хоча наприкінці книжки видавець розтлумачує своє розуміння генія не як «людини унікальних здібностей», а як «чесної» та «високопорядної», осад залишається.
повернути дітям мистецтво
Окрім недитячої палітурки, форзац, титул і навіть перший після нього розворот теж нецікаві дітям. Батькам адресовано й цілу сторінку тексту «Від видавця» наприкінці книжки та довжеленьку рекомендацію на звороті палітурки. Логіка видавця зрозуміла: купують книжку саме дорослі, а отже, до них і звернено посилену увагу. Та чи не завелику данину маркетингу доводиться сплачувати батькам? Особливо дивують поради «Як читати цю книжку». Невже інструкції «як правильно розуміти прекрасне» чи «як треба слухати музику» досі актуальні? Чому автори аж так не поважають своїх маленьких читачів, що навіть не залишають їм права самотужки віднайти спосіб спілкування з книжкою? І вже геть скручує мозок «Пісенька про абетку», після якої бажання гортати книжку далі різко зникає:
Мудрая книжечка з буквами, бачите,
Зветься абеткою, на руках лежить,
Мене навчатиме, допомагатиме
Стати Читайликом в кожну-кожну мить.
Здається, коментарі зайві. Хоч як прикро, такі «гріхи» мають більшість віршиків Світлани Поліщук, уміщених у цій абетці. Їх діапазон: від штучних рим і тавтологій до відвертих логічних «ляпів» та помилок:
«Ось такеньке розказать» – «всім-усім допомагать»;
«Так сподобалась, напевно, / Як сподобалась тобі»;
«Пан Індик під ніс белькоче / Те, що любить белькотать»
«Сів на стільчику-пеньочку», «Якщо сяду на пеньку»;
«Бач, знайшов для будівництва / Цвяхи, пилку й молотка».
«Жив цвіркунчик довговусий,
Чув колінцями – там вуха».
Щоправда, на малюнку вуха намальовані на голові.
Трапляються й змістовні нісенітниці, як-от у віршику про тигра. Мама проводить тигренятам урок «тигромови», на якому йдеться… про смакові уподобання тигрика. Ба більше, за версією авторки, найбільше йому подобається… «рибка». Чи варто додавати, що такий харч є доволі нетиповим для цих представників котячих? А у віршику про йоржа незрозуміло, хто і, головне, чому має бути обережним.
Не кожному припаде до смаку засилля форм північного діалекту: інфінітивів на -ть: «прошу не заважать», «книжки читать», «всім потрапить просто», «дзвінко дзьобиком постукать / І комашок погукать», «хочуть м’якше виглядать» або ж подовжених закінчень прикметників «антилопонька стрункая», «найкращії кравці», «джерельную водичку».
До слова, всі вірші, окрім букви «И» – про тварин, майже половина з них – про птахів. Та, окрім відомих малечі горобця, шпака, дятла, ґави, зозулі та інших, авторка завіршувала й назви маловідомих для малят пернатих, таких, як ремез, одуд, юрок. Безумовно, діти розширять своє уявлення про світ птахів, та вчити літери, мабуть, таки легше на прикладі знайомих слів.
Хороша якість паперу та друку дисонує із «наляпистим», «засміченим» деталями та відверто непродуманим дизайном. Око ріже візерункове а-ля «фольк» обрамлення, до того ж різне для кожного розвороту. Для дитини, яка щойно знайомиться з буквами, навряд чи є доречним вигадливий вигляд абеткових літер. Адже це спотворює первісне сприйняття малюка й ускладнює впізнання букв. Мабуть, щоб показати дитині класичний вигляд літер, їх продублювали під малюнком, але цей стиль геть чужий на сторінці… Натомість око тішать чудові ілюстрації Марисі Рудської. Її веселі та добрі, подекуди навіть наївні звірята, здається, ось-ось пострибають-полетять-поповзуть-защебечуть просто на сторінці. Та, до прикладу, симпатяга лев із перекошеною короною і грайливе левенятко різко дисонують із величним звучанням «Королівського маршу левів» Каміля Сен-Санса. Не асоціюється з «Танцем доньки гірського короля» Едварда Ґріґа й малюнок геть не пихатого, а швидше романтично-усміхненого індика з квітами, а звуки полохливого кудкудакання на тлі цієї музики звучать відверто дивно. Безумовно, звуки хуртовини органічно звучать під «Зиму» Антоніо Вівальді, та до чого тут йорж-одинак?
А ось качки й гуси під «Музичний момент» Франца Шуберта квокчуть цілком природно. Як невимушено кує й зозуля під уривок із «Карнавалу звірів» Каміля Сен-Санса. І це лише доводить, наскільки чудовим міг би бути такий проект, якби у творчого колективу було цілісне бачення своєї роботи.
Будьмо відверті, створити Книгу – завдання не з легких. Тим паче, коли йдеться про абетку з її жорсткою прив’язкою до 33 літер, яка в більшості випадків обертається штучністю тексту. І авторам «Першої музичної» це завдання теж виявилося не до снаги. Та тішить уже сама спроба.
