Аля в Дивокраях
Страшно подумати, але на пригодницько-фантастичних книжках Галини Малик уже виростає друге покоління дітей! Гадаємо, такий «стаж» цілком заслуговує на те, щоб вважати твори письменниці класикою дитячої літератури в Україні, тим паче, що й у шкільній програмі твори Малик є – а, як відомо, «класика – це те, що вивчають у класі». Отож, за 25 років після видання культової дитячої повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» усі три повісті циклу (разом із пізнішими «Подорожжю до Країни сяк-таків» і «Третьою подорожжю Алі») побачили світ в одній книжці з ілюстраціями Грасі Олійко.
Головна героїня циклу, дівчинка Аля, спочатку геть не схожа на ту, кого б хотілося наслідувати юним читачам. Радше навпаки: Аля лінива й нецілеспрямована, з однією розплетеною косою, а головне – нічого не доводить до кінця! Саме ця її згубна звичка й стала рушієм казкових пригод. Коли Аля, яка взагалі-то є Галею (проте й ім’я своє вона звикла недоговорювати!), покидає вже соту недороблену справу, з’являється злостивий карлик Недочеревик, який відправляє дівчинку в зачаровану країну Недоладію. Там усе –НЕДО, це туди потрапляють усі наші недороблені справи – малюнки, рукоділля тощо. І там свої небезпеки, через які можна навіть голову втратити! Утім, пройшовши всі випробування й усвідомивши свою неправоту, Аля стає позитивною героїнею в повному сенсі цього слова: рятівницею, безстрашною переможницею Першого Недорадника й карлика Недочеревика й помічницею всіх недоладян.
Що тут не доробив,
то там вилазить боком!
Буває, що добро
з одним виходить оком!
Бувають чудеса
не в казці,
а реальні.
Тож знай, що ти і я
за все відповідальні!
У другій повісті до дівчинки приєднується Сашко, який через лінь і одну-єдину сяк-так зроблену справу втрачає свій талант конструктора. Тут своя мораль (яка, втім, не є нав’язливим повчанням): «А люди самі допомагали карлику Недочеревику красти таланти у них з-під носа. Бо вони не цінували і не плекали свої таланти! І навіть деколи закопували їх у землю!» Сашко, ясна річ, також усвідомлює свої помилки й перевиховується. Тож у третій повісті наші герої вже разом відправляються на порятунок друзів-недоладійців, яких цього разу захопили мильні бульки – обіцянки-цяцянки, що їх усі дають (і особливо – наголошує авторка – депутати), проте яких ніхто не дотримується. На відміну від перших двох повістей, «Третя подорож Алі», написана в пору мобільників і персональних комп’ютерів, для порятунку світу залучає не лише відвагу й кмітливість головних персонажів, але й сучасні технології. А лінія з обіцянками-цяцянками, ябедами й усякими довідками з печатками, якими хизуються мешканці Країни сяк-таків, відкриває подвійне дно повістей про Алю – сарказм, спрямований на дорослих бюрократів і брехливих чиновників, із якими, на жаль, дуже скоро стикаються як дорослі, так і діти.
Повісті про Алю Галини Малик динамічні, пригодницькі, проте з виразною мораллю, яку, без сумніву, втямлять усі юні читачі: треба доробляти свої справи, не робити нічого «сяк-так», «абияк» чи «якось», не давати порожніх «обіцянок-цяцянок» й не писати «ябед», бо хтозна, куди приведуть тебе, здавалося б, безневинні лінощі чи кинуті бездумно слова.
