Анна Хромова: в Ізраїлі на зміну літературі війни прийшла література миру


У рамках проєкту #якговоритиздітьмипровійну БараБука зустрілася з Анною Хромовою – письменницею, перекладачкою, редакторкою. Анна – авторка поетичних і прозових творів для дітей і підлітків, терапевтичної історії «Титепетль сердиться», що вийшла у видавництві «Ранок» та перекладу повісті Тірци Атар «Від війни плачуть» (ВСЛ).

З Анною Хромовою про те, як змінюється дитяча література в Ізраїлі, країні, яка довгий час перебуває у стані війни, розмовляла методистка НЦ «МАНУ» Ольга Сілакова.

Ви живете в Ізраїлі, країні, яка протягом всієї своєї історії виборює право на державність. Яким чином поєднуються важливі базові принципи громадянина і людини – необхідність воювати за свою державу і зберегти повагу та емпатію навіть до потенційного ворога?

– За історію існування держави Ізраїль ставлення до цього питання й висвітлення його в дитячій літературі зазнало великих змін. Дослідники дитячої літератури доходять висновку, що гіперопіка розповсюдилася також і на це питання. Якщо звернутися до дитячої літератури 1970-х років, можна побачити образ героя, теми героїзму, боротьби за батьківщину, захисту держави, що подається в широкому спектрі вікових категорій. Від найменших («Песик Ну-ну іде на війну» Двора Омер) до підліткової літератури, що піднімає важкі теми.

Тепер ці теми відійшли, на зміну літературі війни прийшла література миру. Пошук діалогу, усебічний заклик роздивитися людину у ворогові – ось теми сучасної дитячої ізраїльської літератури. Та й саме слово «ворог» не використовується письменниками вже протягом багатьох років.

Через тривалість конфлікту змінюється ставлення людей до нього. Для прикладу наведу книгу справжнього військового, Йоаза Генделя, «Тато резервіст». Це історія про дитину та її тата, що служить у резерві. У цій книжці ми не бачимо героя, що відправляється боронити батьківщину, ми бачимо людину, тата, котрий, з одного боку, не хоче їхати на службу, а з іншого – хоче побачити своїх друзів і згадати молодість. Дітям не наголошують на військовому конфлікті.

У сучасній літературі представлено гуманні форми боротьби за свою державу, намагання побачити людину у ворогові, постає питання «чому існує це протистояння?», відсутня дегуманізація постаті військового, як свого так і ворожого. Нині письменники, які все ж таки торкаються теми війни, зосередилися на терапевтичних темах: як подолати напад паніки під час повітряної тривоги? як упоратися зі страхом і неспокоєм?

Дитині важко усвідомити та виправдати втрату рідних і близьких під час війни. Які питання можна піднімати в дитячій літературі, а яких категорично оминати? Як говорять про війну ізраїльські дитячі письменники?

Головний принцип дитячої літератури – завжди говорити правду, це основний принцип і повсякденного спілкування з дитиною, котра перебуває у важкій ситуації. Ми можемо тлумачити цю правду по-своєму, але вона не має бути у протиріччі з тим, що бачить і чує дитина навколо себе. Бо саме ці протиріччя породжують у ній страхи, паніку, дитина починає відчувати, що їй чогось не договорюють, десь брешуть і тут-таки «вмикається» уява. А ось куди може завести уява – це складне питання.

Власне, про втрату якісно і на високому рівні писали в 1970-ті роки. Однією з найкращих книжок на цю тему на думку багатьох дослідників є поетична повість Тірци Атар «Від війни плачуть». У книзі піднято найболючіші теми: розлука з батьком, яку дитина переживає дуже важко, загибель, стан неспокою і напруги в суспільстві. Вражає правдивість цієї історії, вона не закінчується перемогою та обіцянками, але при всій правдивості книжка абсолютно пасує дитячому сприйняттю.

В Україні тепер гостро стоїть тема розлуки, адже багато родин залишають свої домівки і їдуть. Для ізраїльської війни це явище не характерне, але ми можемо співвіднестися з текстами, що стосуються розлуки й непоправної втрати. Ця тема пропрацьована дуже добре і глибоко. У цьому контексті варто поговорити про книгу Урі Орлева «Звір темряви». Автор не боїться важких тем і глибоко пропрацьовує те, за що інші бояться братися. У головного героя на війні гине батько, дитина обговорює свою втрату і свій біль з уявним звіром. Книжка літературно неперевершена і має глибокий терапевтичний ефект.

Також варто згадати історію переживання загибелі батька «Тато Ефрат» Ніри Керен. Авторка описує бачення світу дівчиною-підліткою після смерті рідної людини.

У якому віці важливо говорити про державу, а в якому – про необхідність боротьби за неї, чи близькі ці поняття?

– Розмова починається з найменшого віку, і в цьому питанні є солідарність поколінь. Одна з аксіом, на якій будується світосприйняття – державу необхідно захищати. «Нашу державу за нас ніхто не захистить» – це розуміння дуже глибоке, вкорінене у світогляді всіх ізраїльтян, але воно дуже правильне і корисне скрізь. Звісно, ми сподіваємося на підтримку союзників, але якщо ми не будемо захищатися, нашої держави може не стати. Це розуміння передається дітям навіть невербально. В Ізраїлі можна відмовитися від служби в армії, але хлопці й дівчата за рідкісними винятками не хочуть цього робити. Навіть якщо з релігійних переконань хтось не йде в армію, то направляється на громадську службу. Розуміння особистого внеску в захист своєї держави – одна з підвалин ізраїльського світогляду.


Книжкова порада від Анни Хромової:


Естер Штрейт-Верцель «Урі», серія «Хасамба»

Двора Омер «Песик Ну-Ну іде на війну»

Іміма Шарон «Тато в армії солдат»

Лота Рамот «У Ротем і Дікли був тато»

Ітамар Маркус «Тато-резервіст»

Ніра Керен «Тато Ефрат»

Тірца Атар «Від війни плачуть»

Урі Орлев «Звір темряви»

Ліора Аялон «Хустинка Ярден»

Естер Маркус «Повітряна тривога»

Мірі Бар-Гальперн «Стати супергероєм»

Йоаз Гендель «Тато-резервіст»

Матеріал підготувала Ольга Сілакова

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар