All posts by БараБука

Сергій Гридін: «Спеціальної літератури для підлітків не існує»

Сергій Гридін – письменник, чиї підліткові твори викликають неабиякий інтерес у читачів та спонукають до роздумів і власних інсайтів. Про це свідчать велелюдні презентації новинок пана Сергія, зустрічі читачів із письменником та відгуки на його твори, що вже четвертий рік пишуть учасники конкурсу рецензій «Читай-пиши».

БараБука розпитала письменника про секрети його популярності серед читачів, автобіографічні епізоди у творах, особливості написання творів для підлітків та власний досвід дорослішання.

Бібліографія автора – в каталозі «#ЖивіПисьменники. Хто вони?»

Сергій Гридін із читачками. Фото зі сторінки письменника у фейсбуці

– Першими вашими текстами для дітей були легкі пригодницькі історії, як-от «Федько, прибулець з інтернету». Проте останнім часом ви пишете для дорослішої аудиторії на гострі соціальні теми. Чому почали писати для підліткової аудиторії, перейшовши від казок до жорсткої соціалки?

Насправді не все так страшно і «жорстку соціалку» я час від часу й досі розбавляю веселими історіями! Зовсім скоро, до речі, має вийти у світ продовження серії про вже згадуваного віруса Федька, і я впевнений, що ця прикольна історія не залишить байдужими маленьких читачів.

Для підліткової аудиторії почав писати, бо було цікаво спробувати, чи зможу я це зробити. Щоб утримати увагу підлітка, потрібно дуже постаратися! Це був своєрідний виклик, а я люблю пробувати те, чого ніколи не робив і досягати поставленої мети. Як тепер розумію, перші спроби були не надто вдалими, однак навіть вони викликали певний резонанс, який сприяв виникненню наступних історій і, сподіваюся, професійному зростанню Гридіна як письменника.

Сергій Гридін бере участь в акції #ЖивіПисьменники під часу Книжкового Арсеналу в Києві, 2021 рік. Фото: Женя Перуцька

В одному з інтерв’ю ви стверджуєте, що писати для підлітків найважче. Чому?

«Знаю точно, що не візьмуся за написання книжки про війну, орієнтованої саме на підлітків»

Це було одне з найперших інтерв’ю після появи книжки «Не такий», і тоді мені справді так здавалося. Досить важко перейти з дитячих казок до серйозної підліткової прози, тож чи не кожне слово доводилося шліфувати, щоб текст не виглядав штучним і правильно сприймався аудиторією. Історія для «майже дорослого віку» має нести якусь мораль, нехай навіть приховану на перший погляд, підіймати важливі у підлітковому середовищі теми і натякати, не повчаючи, на наявні виходи з проблемних ситуацій. А ще книжка мусить бути живою і спілкуватися з людиною, що її читає, однією мовою. Тут потрібно бути психологом, і водночас уміти скинути кілька десятків років та вжитися в роль головного героя, стати ним до останнього написаного рядка. Рятує те, що маю хорошу пам’ять і досі можу згадати свої підліткові «трабли» та проаналізувати їх із висоти вже досить поважного віку 🙂

Сергій Гридін – сапер

Ви служили в АТО, де були командиром саперного взводу. Психологічний досвід перебування на війні вам вдалося описати в книжці для дорослих «Сапери». Чи не плануєте написати про війну для підлітків? На вашу думку, чи є потреба в таких текстах?

Знаю точно, що не візьмуся за написання книжки про війну, орієнтованої саме на підлітків. Якщо писати лише про героїзм на цій війні (а його є, і чимало), то вийде однобокий твір, схожий на те, що друкувалося при «совєтах». Описувати підліткам події, як вони іноді відбуваються насправді, особисто я не готовий і навряд чи щось зміниться в майбутньому. Потреба в текстах про війну для різних вікових категорій, певно, є і, сподіваюся, знайдеться багато авторів які зможуть донести інформацію до свого юного читача.

Зізнаюся, я був дуже здивований, коли книжка «Чужий» (про самогубство учасника російсько-української війни, який не знайшов себе в мирному житті) стала переможцем у номінації «Краще видання для юнацтва та молоді» конкурсу «Краща книга Рівненщини». Це зайвий раз підтверджує, що спеціальної літератури для підлітків не існує, а є книжки які вчасно знаходять свого читача незалежно від його віку.

Юний Сергій Гридін. Фото з архіву письменника

– Життя героїв-підлітків у ваших творах зображене без прикрас, сповнене випробувань, ризикованих вчинків і небезпечних реалій. А яким підлітком були ви?

На свій час я був відносно безпроблемним підлітком, хоча вибухи пляшок із карбідом, майстрування самострілів, короткострокові втечі з дому, а також пошук боєприпасів часів Другої світової та небезпечні ігри з ними – все це було в повному обсязі. Мене врятувало те, що в 14 років я зайнявся спортом, тож зумів уникнути наслідків вживання наркотичних речовин із перших завезених із Казахстану партій, або ж масових отруєнь від «пальонки» «Royal». Дрібні розбірки між угрупуваннями поділеного на райони міста не рахуються, та й розуму не долучитися до якоїсь «бригади», що контролювала речовий базар, таки вистачило. Маючи років сімнадцять, трохи постояв на «п’ятачку», торгуючи валютою, але в основному підпрацьовував підсобником на будівництві, заробляючи свій перший капітал. Одне слово, був звичайною дитиною 1980-90-х років.

– Хто з ваших персонажів вам найближчий і чому?

Тут без варіантів! Найближчим до мене є головний герой книжки «Не такий». Фактично повість є автобіографічною і майже все, що в ній відбувається, сталося колись зі мною та лише трохи було адаптовано до сучасності.

– Чи багато загалом автобіографічного у ваших творах? Які свої підліткові досвіди та переживання ви передали у своїх творах?

Насправді небагато. Автобіографічними можна назвати хіба що повість «Сапери», де я описую шлях мобілізованого офіцера від «піджака» (так називали в нас у підрозділі цивільних, які з військового досвіду мали тільки кафедру при навчальному закладі) до командира, та повість для підлітків «Не такий», про яку вже згадував.

Якщо маєш гарну пам’ять, то писати для підлітків нескладно, бо їхні проблеми (які часто здаються їм унікальними) колись і з кимось уже траплялися, зокрема й зі мною. Перше кохання, нещаслива любов – вони були в історії людства завжди, конфлікти з батьками теж існують сторіччями. Трохи відрізняються хіба способи вирішення проблем, але теж не надто кардинально. Варто згадати свої емоції та переживання – і книжка у тебе в кишені! 🙂

– Розкажіть про досвід спілкування з читачами. В чому секрет вашого неймовірного успіху?

Неймовірного успіху я не помітив, але з читачами спілкуватися дуже люблю. Після зустрічей з’являються нові теми для творів, іноді навіть образи потенційних героїв, і їх легко потім інтегрувати у книжки. Намагаюся при розмові бути відвертим і чесно відповідати на всі запитання, навіть якщо вони не дуже зручні для мене. Це поки що цінується аудиторією, а надто в підлітковому віці.

Ніколи не забуду свою першу авторську зустріч! Мав нуль досвіду та всього одну дитячу книжку, спілкувався з повною актовою залою школярів від 6 до 15 років. За годину схуднув на кілька кілограмів та з сотню разів замислився, чи варто далі займатися тим письменництвом J

– Книжки кого зі своїх колег ви читаєте? Чому?

Сказати, що я відстежую конкретно чиїсь твори і тільки їх читаю, було б неправдою. Процес читання в мене абсолютно безсистемний. Найчастіше спеціально шукаю книжки тих авторів, із якими особисто знайомий, або тих, у кого побував на презентаціях. Після спілкування з людиною надзвичайно цікаво побачити, яка вона у своєму авторському тексті, та зіставити зі своїм уявленням про неї. Маю чимало знайомих письменників, тож доводиться багато читати, хоча часу на це чомусь дедалі менше.

Хапаю всі нові книжки Люко Дашвар, бо після презентації творчості Іриною Чорновою (Люко Дашвар), на якій я був присутній, отримав розрив шаблонів між її зовнішністю і тим, про що вона пише, і тепер надзвичайно цікаво, що авторка створить нового.

Дякую за спілкування. Читаймо, бо ми того варті!

Спілкувалася Анастасія Музиченко

«Мала академія» – видавництво науково-популярної літератури для дітей та підлітків

Національний центр «Мала академія наук України» запускає власне видавництво науково-популярної літератури для дітей та підлітків! 

Підготувати майбутніх науковців, озброїти їх інтересом до книжки як джерела знань та інструментарієм пізнання й формування картини світу є головною метою діяльності  нового видавництва «Мала академія». 

Тематичний фокус видавництва – популяризація національних здобутків у науці, наших науковців, світовий контекст української науки, а також цінність українських авторів в осмисленні цієї багатогранної тематики.

Над книжками працюють найкращі українські автори та ілюстратори, а рецензентами виступають науковці НЦ «МАНУ».

Затишний неформальний камінг-аут мав пройти на 21 Міжнародному фестивалі «Книжковий арсенал», але повномасштабна війна вирішила інакше. Зараз, коли у світі такий запит на українську дитячу та підліткову книжку, видавництво «стартує» зовсім іншим способом: віддає, як й інші знані українські видавці, свої макети в друкарській якості для друку за кордоном та роздавання вимушено переселеним дітям, а також – викладає у вільний доступ для приватного та бібліотечного читання. Доступ до макетів можна отримати, надіславши листа на скриньку: publishing @ man.gov.ua

Про мету нового видавництва пізнавальної літератури для дітей та юнацтва «Мала академія» розповідають його головна редакторка Таня Стус і операційна директорка, заступниця директора НЦ «МАНУ» з інформаційно-видавничої роботи Оксана Пономаренко.

Таня Стус:

Уже кілька років ми з командою, яку багато хто знає як «BaraBooka», в Національному центрі «Мала академія наук України» обґрунтовуємо необхідність дитячого та підліткового читання для розвитку й підвищення освітнього рівня, вивчаємо й аналізуємо українське «читацьке поле» й розробляємо методи залучення до читання. Власне, багатьом відомі прикрі українські результати PISA, так от – ми робимо все можливе, щоб змінювати ситуацію.

МАН – це освітня структура, яка вирощує майбутніх науковців. Неможливо вибудувати науковий потенціал у «нечитаючій нації». Рік тому в керівництва МАН з’явилася ідея підсилити два напрямки – заохочення школярів до наукової діяльності, підкріплення інтересу до науки й до усвідомленого читання як світоглядного інструменту – через книжку. І ми почали працювати над виданнями, в яких українські дитячі письменники розповідають про наукові винаходи, історію науки, про науковців… 

Вже на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» ми мали представити свої перші книжки – про історію робототехніки, історію української залізниці в контексті національної історії, про фотомистецтво та інші. Однак війна не дала нам стартувати «звичним» у галузі шляхом – презентаціями, літературними турами, продажами книжок. Тож коли прийшов перший офіційний запит на благодійне поширення макетів, ми, як і багато знаних українських видавців, вирішили йти до свого читача іншим шляхом. Перші наші книжки будуть надруковані у Великобританії, читатимуть їх діти, які були вимушені переселитися туди. 

Тим часом ми продовжуємо працювати над книжками про програмування, біоетику, оптику, про відомих у світі українських науковців, ми не обмежуємося гуманітарним напрямком. Мета «Малої академії» – цікаво розказувати про широкий науковий спектр читачам молодшого та середнього шкільного віку. Плануємо в перспективі охопити й старших підлітків, проте робота з такими текстами потребує значно більше часу на вивчення та літературне опрацювання матеріалів. До роботи над книжками крім знаних українських авторів та ілюстраторів залучені науковці та методисти МАН – люди, які професійно володіють науковими знаннями.

Оксана Пономаренко:

За 12 років активної видавничої діяльності в МАН побачили світ понад 400 навчально-методичних, наукових та довідкових видань, основна мета яких – озброїти педагогів інноваційними методиками і технологіями організації дослідницької діяльності дітей та молоді. Але настав час розширити нашу читацьку аудиторію за рахунок наймолодших читачів та їхніх батьків. Адже якісна дитяча та підліткова науково-популярна література має потужний потенціал стати драйвером  зацікавленості дитини наукою та точкою її входу у систему Малої академії наук.


Першими виданнями «Малої академії» стануть книжки:


«Історія на 14-й колії» Насті Музиченко (ілюстрації Христини Лукащук)

Напередодні Різдва іграшковий паротяжик Грюк загубив свого господаря на залізничному вокзалі Київ-Пасажирський. Проте завдяки цій прикрості він познайомився зі своїми унікальними родичами — мешканцями 14-ї колії, де розташовано Музей залізничного транспорту. Тепер юна Дрезина, швидкий Маневровий, пан Паротяг із Будапешту та інші жителі музейної виставки допомагатимуть і даруватимуть родинний затишок малюкові. А заодно розкажуть про себе та про історію залізниці в Україні.


«Роботу зробить робот» Петра Яценка (ілюстрації Марини Шутурми)

Петро — інженер, Чіпка — робот зі штучним інтелектом. Петро розповість нам історію робототехніки від давніх механізмів-автоматів до новітніх розробок, як-от крихітні ксеноботи з живих жаб’ячих клітин. Промислові маніпулятори й домашні компаньйони, безпілотні автівки й дрони, роботи-рятувальники, роботи-риби, роботи-пилососи… Автор допоможе розібратись, як це все працює, а Чіпка приправить розповідь робожартами і робошармом.


«Фотофан» Валентини Вздульської

Видання розповідає дітям і підліткам про мистецтво фотографії. У книжці подано теорію та історію фотографії, а також практичні завдання, які допоможуть розширити творче бачення та навчать робити цікаві й креативні знімки. Під час подорожі світом фотографії на читачів чекають прості пояснення, фотоприклади, незвичні вправи, знайомство з майстрами та екскурси в минуле.

Андрій Бачинський: «З дітьми треба спілкуватися як як із рівними»

Письменник Андрій Бачинський відомий своїми творами для молодших і старших підлітків про точні науки, пригоди та непрості соціальні теми. Його книжки захоплюють читачів гостросюжетністю, динамічністю і реалістичністю. На підтвердження таланту автора 2015 року «Книга року BBC» оголосила повість «140 децибелів тиші» переможницею, а вже 2023 року на великі екрани мав би вийти фільм за однойменною повістю, сценарій до якого написав сам письменник.

В інтерв’ю БараБуці Андрій Бачинський розповів про себе-підлітка і як допомагає юнацький досвід у письменстві, як йому працювалося над сценарієм фільму та чому вирішив популяризувати фізику, геометрію та екологію серед підлітків.

Історію про перше «я тебе кохаю» Сергія Бачинського можна прочитати тут.

Андрій Бачинський про себе малого: «На фото ліворуч мені всього лише рік, а мене вже тягне до книжок. Гітару я вперше взяв до рук у 5 років й відразу ж захотів займатися музикою. Але викладача по гітарі в музшколі не було, тому ходив на фортепіано поки мене не вигнали»

– Ви кажете, що підлітковий вік, на вашу думку, найцікавіший. Чому? Яким ви були підлітком? Чи допомагає власний досвід дорослішання у написанні книжок?

– Це вік великих сподівань і очікувань від майбутнього. Вік, коли все ще тільки попереду, коли можна мріяти і вірити, що мрії збудуться.

Я був різним. З одного боку – відмінником і книголюбом, а з іншого – бешкетником, авантюристом і страшним впертюхом. А ще – чуваком із патлами до плечей і з гітарою в руках.

Моя мама працювала завучкою у школі, де я вчився, і тому перебував під її постійним контролем. Тож бешкетувати вдавалося лише поза школою – в компанії на вулиці чи в піонерських таборах, у яких я загалом провів більше року свого підліткового життя. І більшість пригод, описаних у моїх книжках, взяті саме з мого досвіду табірно-дворового життя.

Звичайно, багато з того, що я робив чи витворяв у ті роки, тепер сприймається інакше. Багато про що жалкую і розумію, що в чомусь помилявся, а десь мав би зробити інакше.

«Перші свої “опуси” я друкував на маминій друкарській машинці. Це було 45 років тому, але машинка й досі безвідмовно працює»

– Що б ви сказали собі колишньому (підлітку) від себе нинішнього (дорослого)?

– Треба було бути рішучішим і впевненішим у собі. І не варто було кидати музичну школу.

Хоча насправді я її не кинув: мене вигнали, бо я не з’явився на іспит із фортепіано. Але ж у мене була поважна причина: у той самий час, що й екзамен, по телевізору показували чергову серію мого улюбленого фільму «4 танкісти і пес». Мабуть, треба було перепросити викладачів, сказати, що погано чувся… Натомість я сказав правду. Поважну комісію це обурило, і мене відрахували.

Можливо, як кармічне покарання за моє тодішнє нешанобливе ставлення до класичної музики тепер уся моя родина – професійні класичні музиканти.

– Ким ви працюєте поза письменством? Як ваш основний фах допомагає в написанні творів?

– Оскільки в дитинстві я любив наукову фантастику, то мріяв стати науковцем і винахідником. Часто перемагав у олімпіадах з фізики, займався радіоконструюванням. У той же час любив історію та філософію. І спочатку вступав на філософський факультет Київського університету, але не набрав необхідних конкурсних балів. Зате вступив до «Львівської політехніки» і став інженером-конструктором електронних приладів.

Якщо в написанні перших книжок мені допомагав досвід мандрівника та любителя історії, то у двох останніх – мій університетський фах, адже вони присвячені базовим наукам для інженера-конструктора – фізиці й геометрії.

Письменник на зустрічі з читачами. Фото: ВСЛ

– Розкажіть про свою роботу над сценарієм до «140 децибелів тиші»: які виклики в роботі над сценарієм? Як змінилися герої та сюжет у фільмі порівняно з книжкою?

– Коли мені подзвонили з кіностудії ім. Довженка й запропонували зняти за книгою «140 децибелів тиші» фільм, я, звичайно ж, зрадів. Але коли запропонували, щоб я ще й сценарій написав, насторожився. Ніколи не мав такого досвіду. Але таки наважився. Було складно. Їздив на кіностудію, багато спілкувався, слухав поради професійних сценаристів, зокрема Вадима Шинкарьова, вивчав різні посібники з написання сценаріїв. Роман Сінчук, режисер фільму, завжди заспокоював мене: мовляв, сценарій – це не догма, і пізніше все одно будуть вносити якісь корективи. Зокрема, для зручності знімального процесу, доводиться щось міняти: скорочувати або розширювати епізоди, переносити локації, час.

Найскладніше з головними героями, тому що процес знімання розтягнувся на кілька років, а діти-актори швидко ростуть і міняються зовні.

– Цього року планується вихід Вашої нової пізнавальної книжки на екологічну тематику «Примари Чорного лісу». Перед цим у книжках «З Ейнштейном у рюкзаку» та «Трикутник Зевса» йшлося про такі точні науки як фізика та геометрія. Чому саме ці науки? Як виникла ідея написати про науку для підлітків?

– Як я вже казав, фізика та геометрія – це базові науки для інженера-конструктора. У школі я любив ці предмети, вони завжди видавалися мені страшенно цікавими. І коли доводиться чути від сучасних підлітків, що точні науки неймовірно нудні й абсолютно марні в повсякденному житті, мені було дуже прикро від цього. Тому й вирішив довести, що це не так. На щастя, «Видавництво Старого Лева» підтримало мою ідею, і в результаті з’явилися ці книги, де в максимально легкій, доступній і цікавій формі я намагаюся переконати дітей, що вивчення точних наук може бути веселим і, головне – корисним у подальшому житті.

Фото: ВСЛ

– У «Трикутнику Зевса» ви досить точно описали острів Крит. Ви були на Криті чи користувалися додатковими джерелами для його зображення? Чи є у вас консультанти з наук, які ви популяризуєте у своїх книжках?

– Я завжди дуже відповідально підходжу до опису якихось історичних фактів чи географічних локацій. Напевне, спрацьовує моє фізико-математичне нутро.

Тому перед тим, як почати писати, ретельно вивчаю історичні джерела та місця, де відбуватимуться події. Я дуже багато подорожую Україною і за кордоном, але на Криті раніше не бував. Тож коли вирішив, що події наступної книги відбуватимуться саме на цьому острові, то спланував, що влітку туди поїду. Але несподівано всі плани зіпсував ковід і всесвітні карантини, тому довелося детальніше вивчати географію Крита та всього Середземномор’я за допомогою інтернету. А також відновити в пам’яті міфи давньої Греції, які я обожнюю ще з дитинства.

Щодо консультантів. Ні, в мене їх немає. Звичайно, хоч як автор володіє предметом, у тексті завжди може виринути якийсь ляп чи глюк, тому у видавництві є науковий редактор, котрий перевіряє текст.

Письменник із дітьми: «Спільні мандри з дітьми завжди дають натхнення і багатий матеріал для сюжетів»

– У своєму оповіданні «Кульгавий» ви торкаєтеся непростої теми «підлітки-батьки». Чи є у цієї історії прототипи з реального життя? І який ваш рецепт добрих стосунків із підлітками?

– Історія, описана в «Кульгавому», не має прототипів. Мені довелося мешкати й працювати в різних містах і країнах, спробувати різні професії, і головне – тісно спілкуватися з сотнями різних людей. Тому кожен літературний образ – це радше мікс спостережень за іншими людьми і їхніми долями.

З підлітками мені теж доводиться багато спілкуватися, оскільки в мене троє власних дітей, у яких є друзі, однокласники, сусіди-однолітки тощо. І з роками я зрозумів головне: з дітьми треба спілкуватися, як із дорослими, як із рівними. І в жодному випадку не допускати зверхності та зайвого дидактизму.

Хоча, можливо, деколи й сам трохи грішу надмірними повчаннями у своїх творах.

– Чиї твори читаєте для натхнення?

– Насправді я не читаю когось для натхнення. Радше для задоволення чи з цікавості. Якщо говорити про українських авторів, що пишуть для підлітків, то це Галина Малик, Зірка Мензатюк, Сашко Гаврош, Сергій Гридін.

А щодо натхнення, то його я отримав ще в підлітковому віці, коли з головою поринав у світи Артура Конан-Дойля, Жуля Верна, Александра Дюма, Джонатана Свіфта, Фенімора Купера.

Спілкувалася Настя Музиченко. Фото з архіву Сергія Бачинського та надані «Видавництвом Старого Лева»

Конкурс на пошану пам’яті Володимира Рутківського

Централізована бібліотечна система для дітей м. Одеси присвятила 2022 рік вшануванню пам’яті письменника, лауреата Всеукраїнської премії ім. Т. Г. Шевченка Володимира Рутківського. У планах – конкурс робіт за мотивами творчості Рутківського, а також книга пам’яті. Про це повідомила на своїй сторінці у фейсбуці дослідниця творчості письменника Наталя Марченко.

Організатори подій – Централізована бібліотечна система для дітей м. Одеси та Одеська секція дитячої літератури НСПУ. Таким чином книгарі заохочують висловити повагу та любов до відомого одеського дитячого письменника, на творах якого виховується нове покоління дітей.

До 1 жовтня 2022 року приймаються роботи для онлайнвернісажу ілюстрацій за творами Володимира Рутківського. Можна подавати живопис, графіку, декоративно-ужиткове мистецтво, скульптуру. Взяти участь у конкурсі можуть усі охочі незалежно від віку.

Виставку найкращих робіт буде представлено онлайн 31 жовтня на фейсбук-сторінці та блозі ЦМБС для дітей м. Одеси.

Також до 15 травня 2022 року триває збір рукописів для видання книги пам’яті Володимира Рутковського.

Роботи та рукописи слід надсилати на адресу: igo189188 @ gmail.com.

Джерело: БараБука

#ЖивіЧитання від українських дитячих авторів/ок

Уже шостий тиждень тривають прямі ефірів акції #ЖивіЧитання. Незмінною модераторкою онлайнзустрічей із українськими автор(к)ами книжок для дітей є керівниця БараБуки Таня Стус.

Нагадуємо: читання вголос стабілізує, заспокоює, підтримує контакт між дорослими й дітьми. Це не лише корисна звичка, а й терапевтична вправа. Вперше ми почали #ЖивіЧитання під час карантину у 2020 році, коли всім нам потрібно було відчути єдність і співприсутність. Щотижня в понеділок, середу і п’ятницю сучасні дитячі автор(к)и читають українським дітям із різних куточків України та світу, простягаючи невидимі мости між усіма нами.

Читання відбуваються у прямому ефірі на сторінці лабораторії дитячого читання «БараБука» у фейсбуці. Час незмінний: 18:00 за Києвом.

Якщо ви не встигли на прямий ефір, можна переглянути відеозапис.

В акції #ЖивіЧитання уже взяли участь письменники й письменниці Галина Ткачук, Петро Яценко, Мія Марченко, Юліта Ран, Жак Жаб’є, Саша Войцехівська, Іван Андрусяк, Катерина Міхаліцина, Оксана Давидова, Надійка Гербіш, Галина Вдовиченко, Анастасія Лавренішина, Ольга Купріян, Наталка Малетич, Оля Русіна.

2–6 травня читатимуть Вікторія Амеліна, Мар’яна Горянська та Валентина Захабура.

За розкладом читань стежте на сторінках БараБуки:

Фейсбук https://www.facebook.com/barabooka/

Телеграм https://t.me/barabooka