Серед книжок для дошкільнят і молодших школярів значну частину займають твори, головними героями яких є тварини. З огляду на літературні традиції та присутність мешканців української фауни автори найчастіше обирають для своїх текстів котиків і песиків, білочок, зайчиків або їжачків. Такі тваринки знані найменшими читаками, а тому мають щонайширшу аудиторію прихильників. Однак останніми роками автори вдаються до пошуків інших оригінальних персонажів, які так само живуть поруч із нами, але досі на них ніхто не звертав належної уваги.
«Звали його Жерар. Мешкав він у тій-такі квартирі, що й обидва коти, але при цьому мав власний дім – велику красиву клітку, дверцята якої, утім, завжди були відчинені, з огляду на вайлуватість огрядненького морського свина та його велику нелюбов навіть до близьких мандрівок. Що вже й казати про далекі»
Відтепер до цієї когорти цікавезних персонажів додалася ще купка прекрасних і кумедних тваринок завдяки Іванові Андрусяку, Анні Майті та «Морськосвинському детективу».
До книжки ввійшли три детективні історії, які береться розплутувати приватний детектив морський свин Жерар. Береться він не з власної ініціативи – до нього звертаються інші не менш цікавезні тваринки. Зокрема, по допомогу до Жерара приходять коти Тимко і Степан, хом’ячки Вася-чи-Валера та Валера-чи-Вася, а також киця Аліса, яка нібито з’їла мишку Білочку. За свої послуги Жерар завжди бере гонорар і не мало, але, як виявиться згодом, не всі гонорари однаково корисні 😉
«День, який мав стати для нього тріумфальним, славетний детектив провів… у туалеті. Бо виявилося, що рукола, хоч і неймовірно смачна, морським свинкам усе-таки шкодить».
Усі тваринки цікаві не лише своїми іменами. Пригоди, які з ними трапляються, дуже кумедні і несподівані. Проте письменник їх так хвацько описав, що в них неможливо не повірити.
Перша історія про друзів Степана і Тимка. Вони обидва «кругленькі, пухнасті й розбишакуваті» коти, у яких із-під носа зник їхній сніданок – два бички. Спершу вони думають на один одного, потім на собаку Геркулеса, але зрештою вирішують звернутися до професіонала – детектива Жерара. Отримавши у завдаток листячко щавлю, до справи береться морський свин. Як і годиться детективові, він розпитав можливих свідків і навіть провів слідчий експеримент. Завдяки останньому всі й дізналися, хто ж поцупив бички з котячої тарілки. Розгадка виявилася настільки несподіваною, що навіть досвідчений читач не одразу збагне, кому ж іще можуть припасти до смаку бердянські бички.
У другій історії з’являються інші кумедні персонажі: хом’ячки Вася-чи-Валера та Валера-чи-Вася. Такі дивні імена у тваринок тому, що їх купили разом дві подружки. Подружки хом’ячків переплутали, але оскільки ті все одно зустрічалися і гралися разом, то не стали розбиратися, де чия тваринка. Отак вони гралися, аж поки ті не народили дванадцятеро хом’ячат. Але детектив не про те. Одного разу Вася-чи-Валера, а може Валера-чи-Вася злякався величезного монстра, коли спускався по кабелю до своєї подруги, і впав. Що ж так перелякало бідолашну тваринку, розслідує Жерар за невеличкий гонорар у вигляді зерняток. Для цього йому доведеться розпитати не одного свідка, зокрема й мух Це-це і То-то.
Третя детективна історія трапилася в бібліотеці. Тутешню кицю Алісу безпідставно звинуватили в тому, що вона з’їла мишу Білочку. Щоб розслідувати цю справу, Жерарові довелося спуститися в підземелля. Там він довідується про дві родини пацюків – Монтенків і Копиленків – а також заборонену пацюкову любов. Автор не дарма наділив родини такими прізвищами, тож уважні батьки, які читатимуть книжку з дитиною, зможуть вловити гру і пояснити її своїм ще не таким досвідченим читакам.
Намалювала всіх цих неповторних тваринок Анна Майта. Художниця яскраво і точно зобразила їхні погляди, усмішки та емоції в різних ситуаціях. Коти, хом’яки, Жерар, мухи, пацюки і навіть бердянські бички на тарілочці мають дуже кумедний і симпатичний вигляд. Увага! Уцьому криється прихована небезпека оглянутої книжки! Тож будьте готові, що після прочитання малі читаки потягнуть дорослих читак до зоомагазину за морським свином, хом’ячком або навіть павучихою 😉
Щороку на полицях книгарень з’являються нові й нові абетки, адже ці спеціальні видання ніколи не втрачають своєї актуальності. Кожна дитина рано чи пізно дозріває до вивчення літер і тут без абетки обійтися складно. Раніше БараБука вже публікувала великий огляд абеток, але від того часу вийшло кілька свіжих видань, які заслуговують на увагу батьків і малих читачиків.
Абетки, які увійшли до цього огляду, – не просто збірки віршів, у яких слова дібрані спеціальним чином. Кожна з них має свою родзинку, що відрізняє її від решти. Форма, зміст і способи вивчення літер за допомогою цих книжок також відрізняються.
Це гарне цупке видання з крупними впізнаваними літерами насправді має кілька секретиків. Абетка підійде для найменших читачів, щойно в них з’явиться бажання та інтерес до літер, адже завдяки не надто громіздкому формату, картонним сторінкам і заокругленим кутикам навіть малючки зможуть легко гортати видання і запам’ятовувати літери. Видавець подбав, аби нічого не заважало вивченню абетки.
Кожна сторінка абетки має велике зображення літери без засічок, що важливо для легкого сприйняття та запам’ятовування. Сама ж літера «захована в канавку», у якій накреслені пронумеровані стрілки. Це і є один із секретиків цієї абетки. Слідуючи за стрілками, дитина водить пальчиком у канавці і таким чином запам’ятовує написання літер. Тактильний спосіб запам’ятовування абетки посилюється асоціативним. Окрім літери в «канавці» кожна сторінка має віконечко із зображенням предметів, назви яких розпочинаються з вивченої літери. Фетрові зображення мисткині Олени Забари вражають своїми деталями. На жаль, друк не завжди передає усі тонкощі пошитих іграшок.
Ще одна абетка, яка побачила світ у «Видавництві Старого Лева», створена мегаталановитим тандемом – художником Володимиром Штанко та поеткою Мар’яною Савкою. Це не вперше Мар’яна і Володимир працюють спільно над світлим і добрим виданням для дітей. Раніше у творчій співпраці було видано «Казку Старого Лева», яка згодом стала візитівкою Львова.
«Родинна абетка» особлива своїм настроєм і теплом. Мар’яна Савка присвятила її своєму синові та його родині, а отже всі вірші дуже щирі та по-материнськи мудрі. На кожну літеру поетка дібрала слово, яке є близьким і знайомим для багатьох українських родин. Наприклад, на літеру А – ангел, Б – бабуся, Д – дідуньо, К – Карпати, М – матуся, П – пісня, Р – рід, У – Україна, Щ – щастя тощо. Усі вірші легко запам’ятовуються, мають цікаві та вгадувані рими, проте вони не є «дубово-калиновими». Найкраще абетку читати усією родиною, адже вірші Мар’яни Савки є точкою входу для розмови про поняття і традиції кожної української родини.
Якось я спитав у тата:
«Тату, що таке Карпати?»
«То такі високі гори,
Ти туди поїдеш скоро.
Там дива на кожнім кроці
І форель живе в потоці.
Полонина і колиба.
Місяць – як велика скиба».
Вже не можу їсти-спати –
Дуже хочу у Карпати.
Знаю, що форель – то риба.
«Тату, що таке колиба?»
Після такого вірша з дитиною можна поговорити не лише про Карпати, а й про те, чим вони славні. Вірш про пісню спонукатиме до розмов про пісенність нації та традицію співати пісень у родині. На літеру «Щ» Мар’яна Савка дібрала важливе і непросте слово щастя:
Не знаю, чи мені удасться
Вам розказати, що є щастя.
Для мене щастя – коли знаю,
Що всі веселі і здорові.
І коли з мамою гортаю
Надвечір книги кольорові.
…
Є щастя в тому, що я є –
Що я люблю життя своє.
І що уся моя родина –
В біді і в радості єдина.
Кожен розворот абетки містить зображення літери та ілюстрацію до вірша. Малюнки Володимира Штанка гарно пасують до текстів Мар’яни Савки та доповнюють їх особливими деталями та вишуканістю.
Абетка мисткині Ірени Панаріної є гарним подарунковим нон-фікшн виданням на виріст. Спершу з цією абеткою можна вивчати літери з дошкільнятами, а пізніше читати й дізнаватися цікаву інформацію з молодшими школярами на уроках природознавства. Тексти про птахів стилістично та граматично адаптовані для дітей, не переобтяжені цифрами та термінами. Над текстами також працювала науковиця й орнітологиня Наталія Атамась, тож уся інформація вивірена та достовірна. Науковиця пропонує прості правила поводження з птахами і ресурси, які допоможуть розпізнати птахів та їхні голоси.
«Ця книжка – перший крок у дивовижний і захопливий світ птахів. Більшість видів ПтахАбетки – рідкісні або такі, що охороняються в Україні та Європі. Деяких майже неможливо зустріти в природі. Але кожен може побачити взимку зграйки спритних щигликів на бур’янах або омелюхів на горобині, почути навесні в березовому гаю мелодійний спів вивільги, спостерігати за кумедними й вигадливими витівками ґави чи сойки. І допомогти теж кожен може».
На кожну літеру Ірена Панаріна змогла дібрати назву пташки, яка перебуває під захистом Червоної книги України або інших природоохоронних організацій, та зобразила їх за допомогою ниток муліне. Такий незвичний спосіб зображення птахів розвиває в читачів абстрактне мислення, спонукаючи до творчості. Окрім того на ілюстраціях помітний авторський гумор Ірени Панаріної, який обов’язково припаде до смаку батькам та старшим читачам. Для цього митскиня домалювала інших кумедних персонажів і деталі. Наприклад, бджоли з ломаками та ложками, що захищаються від бджолоїдки, лежень у чоботях від Луї Вітон, чашечка кави в лапах пугача, та найкумеднішою, на мою думку, є переполохана білка, що визирає з дупла на зелену жовну (птаха, представника дятлових).
Ганна ЧУБАЧ. Цілюща абетка. – Київ: Видавництво «Класика» Стефана Недериці, 2019. – 38 с.
Ще однією пізнавальною абеткою минулого року є збірка віршів відомої поетки Ганни Чубач. Переважну більшість віршів авторка присвятила цілющим травам, які легко можна знайти й назбирати в Україні.
Діти весело сміються,
Коли вперше дізнаються,
Що травиці кущик
Може буть цілющим.
І стає цікаво
Їм збирати трави,
Що квітують нині
По всій Україні.
У віршах присвячених цілющим травам поетка грайливо кладе на риму лікарські особливості рослин та ділиться рекомендаціями народної медицини, пояснюючи, які хвороби вони виліковують і яким недугам запобігають. Щоб зацікавити дитину такою інформацією і надихнути на вивчення абетки, найкраще брати книжку з собою на прогулянку, шукати знайомі трави та за бажання їх збирати. А щоб було легко впізнати ту чи іншу рослину, художниця Наталія Лещенко реалістично зобразила кожну рослину «у повний зріст», від кореня до кінчиків пелюсток.
Нарешті у найвідомішого за часів незалежності дитячого видання української абетки з’явилася англійська версія. «My AВC book» за форматом, ілюстратором та упорядником є цілковитою посестрою червоненької картонки, що вийшла у 1999 році. (Нагадаємо, що перше видання 1992 року проілюстрував інший художник – Володимир Харченко). Англійська абетка творчого тандему упорядника Тараса Малковича та ілюстратора Костя Лавра найпевніше стане мастхевом для всіх дошкільнят від 2 років. До відбору віршів також долучилися фахівці з Британії, США та Канади. Серед текстів класичні англійські дитячі вірші, зокрема про Шалам-Балама:
Humpty Dumpty sat on a wall,
Humpty Dumpty had a great fall;
All the king’s horses and all the king’s men
Couldn’t put Humpty together again.
Також до збірки ввійшли фольклорні тексти, які співають англійські малюки вже багато десятиліть, зокрема пісні про маленьких кошенят, що загубили свої рукавички, про павучка, якого змило дощем, доктора Фостера, який пішов у Глостер та інші.
Об’єднує українське та англійське видання одна спільна ілюстрація про енелят або ж UFO, щоправда з деякою різницею. Для тих, хто має обидва видання, пропонуємо пограти у «знайди 5 відмінностей» і з’ясувати, що і чому домалював Кость Лавро в новій версії абетки. Окрім того, вірш про UFO має додаткове дидактичне навантаження, а саме є пісенькою, за допомогою якої в ігровій формі дитина вчиться лічбі. Таких пісеньок в англійській абетці дві, й обидві мають продовження, про що видавець зробив примітку.
Ілюстрації Костя Лавра до «My AВC book» тематично стилізовані та мають відчутний англійський колорит, який простежується в зовнішності персонажів, особливостях пейзажів та інших культурних маркерів.
Найулюбленіші історії ті, в яких дитина впізнає себе, з легкістю ідентифікує себе з головним героєм і може відрефлексувати власний досвід. Саме тому дошкільнята часто просять дорослих, аби ті їм розказали історію про них самих. Таким чином батьки несвідомо вдаються до казкотерапії, допомагаючи дитині побороти страхи й стати ближчими одне одному.
От і Вікуся, головна героїня цієї книжки, дуже любить такі історії про себе, свою сестричку Лерку, тата і маму. Дотепні й коротенькі бувальщини дівчинці розповідає тато, адже мама хоч і вміє вигадувати, проте не має достатньо часу, адже навіть удома «вона сидить і перевіряє зошити». Усього в збірці тринадцять смішних історій, які трапилися з Вікусею або її сестричкою Лерою. Схожі історії могли траплятися і з читачами, адже Сашко Дерманський описав цілком реальну родину, слідуючи ідеям Андрія Кузьміна.
«Усе було, як і уявляла собі Вікуся. Дорогою до школи їм стрілося чимало першокласників і першокласниць. Хтось заходив на шкільне подвір’я пішки, хтось виходив з дорогих і не дуже автомобілів, хтось поспішав від автобусної зупинки, але ніхто-ніхто, крім Вікусі, не їхав до школи на такому чудовезному шкільному татобусі!»
Хто в дитинстві не мріяв їздити на татобусі? Та ж усі! А зошити губили? Моря боялися? Із санчат у кучугури пірнали? На дивані стрибали? І напевно хоч раз чули, як у татовому животі прокидається вулкан або справжнісіньке порося! Сашко Дерманський розповів про ці та інші пригоди Вікусі й тата з гумором, зрозумілим і батькам, і малим читакам. Окрім гарного настрою, уважні дорослі зможуть підгледіти ще й дієві способи втихомирити, зацікавити та заспокоїти дитинча так, як це робить тато головної героїні. Зокрема, якщо маля не хоче йти у школу чи садочок, «підвезіть» його на татобусі 😉 Саме так і вчинив Вікусин тато першого вересня, коли донька відмовилась іти у школу пішки.
Ця та наступна історія «Про зошити» присвячена шкільним халепам, також до збірки ввійшли історії про сімейний відпочинок на морі, катання на санчатах, вечірні читання з татом, віру в Миколая і те, чого не видно, стрибунці на дивані, перший Вікусин похід по хліб та вирішення трьох татових проблем.
За допомогою гри слів і смислів Сашко Дерманський майстерно передає комічність ситуацій, у які потрапляють герої. Дивлячись на проблеми під дитячим кутом зору, автор легко позбавляє тата героїні трьох останніх проблем, просто висмикнувши їх:
Сонечко сіяє
Лагідне. Авжеж!
Вже проблем немає
І чуприни – теж!
Попри те, що Вікусині історії побудовані на реальних подіях, читачам варто зважати на те, що це досвід однієї окремої родини, майстерно переказаний письменником із додаванням творчої вигадки та авторського гумору. Тому деякі історії, зокрема восьма історія «Про пустушку» найкраще сприймати і читати з позиції, що всі діти й усі родини– різні, а отже досвід, описаний у книжці, може відрізнятися від точки зору читача та його досвіду. Зрештою, не зважаючи на різні точки зору й досвіди, головний у цій та інших історіях про Вікусю – хороший гумор.
Проілюструвала тексти Сашка Дерманського уже не вперше художниця Валентина Богданюк. Її чорно-білі ілюстрації добре знають усі любителі серій книжок про принцесу Маляку та Вужа Ониська, а відтепер можна роздивитись талант Валентини і в кольорі. У «Вікусиних історіях» ілюстрації не лише доповнюють і зображують описані події, вони є додатковим джерелом гумору і несуть важливе смислове навантаження. А ще серед малюнків художниця заховала пасхалку на іншу книжку Сашка Дерманського, і це не Маляка 😉 Спробуйте знайти!
Усі актуальні та важливі теми, які висуваються на перший план у соціумі, не лишаються непоміченими письменниками і рано чи пізно з’являються в дитячих книжках. Так було з темою війни, яка увірвалася в життя тисяч сімей, темою інклюзії, яку поступово запроваджують в освіті та побуті.
Схоже, ще однією соціально важливою темою, яка набирає обертів у дитячій літературі, є тема безпритульних тварин і свідомого ставлення до братів наших менших. Ця тема не нова, вона й раніше зринала в дитячих книжках.
На початку цього року з’явилися три новинки про волохатих безхатьків, тож БараБука вирішила пригадати деякі інші видання, які порушували тему безпритульних тварин у попередні роки.
Леся Воронина. Пригоди голубого папуги / Ілюстрації Катерини Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 56 с.
Леся Воронина. Пригоди голубого папуги / Ілюстрації Катерини Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 56 с.
Про пригоди голубого папуги Антося письменниця Леся Воронина написала більше десяти років тому. Відтоді історія перевидавалась у збірці «Хлюсь та інші» й 2018 року вийшла під новою обкладинкою з однойменною назвою. Від часу першої появи книжки актуальність теми безпритульних тварин лише загострилася. Та попри це більше людей (зокрема й волонтерів) почали звертати на неї увагу, а отже відповідальніше ставитися до вибору домашньої тваринки та брати тварин із притулків.
В оповіданні «Пригоди голубого папуги» Антось летить із дому, тікаючи від небезпечного сусідства з котом Чаком, який приблудився до їхньої з хазяйкою домівки. Та опинившись на волі, Антось зустрічає інших безпритульних тварин, які ще більше потерпали від жорстокого ставлення своїх господарів: «Усі ми постраждали через людей. Кожного з нас ще маленькими люди взяли до себе жити, кожен полюбив свого господаря… А потім, коли ми людям набридли, нас прогнали або просто «забули» перевезти на нову квартиру…»
Своїм оповіданням Леся Воронина змушує читачів замислитися про відповідальність, яку беруть на себе господарі тваринки, адже взяти в родину собачку, котика або хом’яка – це не лише проводити з ним час, а й годувати, лікувати, піклуватися про улюбленця.
На початку року художниця Грася Олійко потішила читачів новим пікчербуком про двох безпритульних песиків, Жуку та Сіріуса. Для ілюстрування власної книжки-картинки Грася використала вже знайому за книжкою «Мамонт» Ольги Купріян техніку колажу. Об’ємні аплікації з використанням зіжмаканого і порваного паперу не просто гармонійно доповнюють текст – завдяки їм художниця передала багато важливих деталей та вдало зобразила емоції головних героїв.
«Історія, яку розповіла Жука» – це оповідання про двох безпритульних песиків, яким дуже пощастило знайти своїх людей. Грася не з чуток знає про такі історії, і тому їй досить точно вдалося показати світ очима тварин. Про пригоди песиків читачі дізнаються від одного з головних героїв, а саме песикині Жуки. Виявляється, дивитися на світ очима собаки досить незвично: якісь речі виглядають геть несподівано і навіть смішно, як-от прибирання собачих какуль, а деякі небезпечно і дуже страшно.
Своєю історією і власним прикладом Грася Олійко звертає увагу на проблему, яка досі актуальна для нашого суспільства, а саме – проблему безпритульних тварин. Книжка безперечно сприятиме вихованню свідомого та відповідального ставлення до братів наших менших, а отже більше тварин матимуть шанс знайти своїх людей.
Ще одну історію про собачку, яка знайшла своїх людей, написала Юлія Лактіонова. Це вже третє перевидання книжки, що свідчить про актуальність проблеми і високу якість видання. «Маєчка» – це книжка-картинка, в основі якої реальні тварини та небайдужі люди. Ближче познайомитися з героями книжки можна на сайті, де є світлини справжніх котів і собак, які опинилися у скрутному становищі і яким пощастило бути врятованими. Разом із історією Маєчки читачі отримують набір листівок, створений відомою художницею Поліною Дорошенко. Художниці пречудово вдалося передати настрій та особливості всіх хвостатих персонажів історії, кожен із яких має свою історію, свій характер і неповторну зовнішність.
Цуценятком Маєчку рятує з-під коліс любляче подружжя і забирає у свій дім, де вже мешкають інші тварини. Читачі дізнаються, як жилося знайді у цій незвичайній родині, як Маєчка дорослішала і переймала знання та навички від досвідченіших собак, а також як знайшла справжнього друга. «Маєчка» – це історія про любов, відповідальність, доброту та родину, якої бракує всім безпритульним тваринам і якою може стати ваша родина, якщо впустить у неї бодай одну знедолену «маєчку».
Мені не потрібен собака
Таїс Золотковська. Мені не потрібен собака / Ілюстрації Юлії Вус. – Харків: Ранок, 2020. – 64с.
Ще одна історія про долю безпритульного собаки вийшла у видавництві «Ранок». Таїс Золотковська розповідає про хлопчика Макса, який опинився у непростих для дитини обставинах – він із родиною переїхав до села. Замість звичних міських пейзажів на хлопчика чекали непізнані простори з садом, городом, висланим каменем подвір’ям і кудлатою гостею. Саме бродяча собака на прізвисько Роза змусила Макса забути про планшет і звернути увагу на значно цікавіші речі. Крізь помилки і наївні вчинки хлопчик пізнає світ довкола. А ще він шукає шляхи, аби здобути довіру Рози. Адже собаку, яка не звикла до людської компанії, або яку одного разу вже зрадили, дуже непросто приручити. Зрештою хлопчикові це вдається. Ранкові прогулянки, турбота й ігри удвох допомогли завоювати довіру тварини. Роза нарешті знаходить собі хазяїна, а Макс – вірну подругу. Ця зворушлива історія про любов і повагу до братів наших менших, адже тільки тому, хто щиро любить, тварина може знову довіряти.
«Котохатка» – це приквел до трилогії Галини Вдовиченко про 36 і 6 котів. У ньому читачі довідаються про те, як познайомилися, де знайшлися і як потоваришували Клаповух, Жабка-Сиволапка, Круть, Яків, Безжурний Кіт Гарольд Перший і Безжурний Кіт Гарольд Другий. Ця книжка-картинка буде гарним початком для тих читак, які ще не знайомі з усіма героями «36 і 6 котів», а для тих котофанатів, які вже знайомі, – можливістю повернутися в часі та дізнатися, з чого все починалося.
Формат книжки-картинки свідчить про те, що видання чудово підійде для дошкільнят та молодших школярів, а коли ці читачики опанують навичку самостійного читання, вони зможуть відкрити для себе решту трилогії про котів-компаньйонів і котів-детективів.
Це історія про шість безпритульних кошенят, які не нявчать і скиглять, а будують собі будиночок зі снігу, прикрашають його та бавляться на засніженому подвір’ї. Вижити посеред зими малим безхатченкам допомагає продавчиня, яка підгодовує кошенят сметаною. Цим прикладом письменниця демонструє, як кожен може піклуватися про тих тварин, які опинилися на вулиці, тим паче в холодні пори року.
Подарункова книжка-алігат (перевертайка – Ред.) про видатних людей вийшла на початку 2020 року в «Агенції “ІРІО”». Над проєктом працювала потужна команда авторів, серед яких знані письменниці, журналістки, літературознавиці та критики. Всі вони писали короткі біографічні історії про 20 дівчат і 20 хлопців, які, на їхню думку, своїми винаходами та діяльністю змінили ХХ століття.
Формат книжки досить незвичний і передбачає два входи. Розгорнувши видання з одного боку, читачі відкриють для себе біографії зіркових дівчат, а перегорнувши книжку догори дриґом – короткі описи життя видатних хлопців. Таке поєднання і водночас поділ за ґендерним принципом є досить незвичним, проте виглядає логічним та природним. Упорядники наочно продемонстрували, що талант і здатність змінити цей світ залежить не від ґендеру, а лише від мрії та наполегливості на шляху до неї.
«Ірина нічого не боялася. Заради хорошого кадру вона могла вилізти на дах будинку або спуститися в шахту. А якось навіть залізла в кабіну ядерного реактора. У житті Ірина керувалася дуже простим правилом: іди й роби свою роботу добре. Усе життя вона так і чинила»
У попередні роки у видавництві «Видавництво» вийшло дві книги про видатних діячок – «Це зробила вона» і «Це теж зробила вона», які містять біографічні історії виключно про видатних жінок. Окремі художні біографії відомих українців та українок виходили в тій же «Агенції “ІРІО”» в серії «Видатні українці. Люди, які творили історію». Тут же виходить серія і про видатних особистостей із однойменною назвою. Раніше видавництво «Грані-Т» започаткувало серію «Життя видатних дітей», у якій ішлося саме про дитячі роки видатних людей, що поклали початок формуванню майбутніх зірок. Але, знову ж таки, в цих збірках не було акценту на ґендерну рівновагу. Саме в цьому вбачаю унікальність видання про дивовижних дівчат і хлопців, оскільки в ньому не лише широко представлені видатні українці, а й дотримано ґендерної рівності, що важливо для становлення сучасних винахідників та винахідниць.
Ще одна особливість видання – значна кількість українців та українок у списку дивовижних особистостей. Зокрема, на сторінках читачі бачать Олександра Довженка, Тетяну Яблонську, Ігоря Сікорського, Миколу Амосова, Соломію Крушельницьку, Євгена Патона та інших. Надзвичайно важливо, щоб сучасні діти, серед яких і майбутні винахідники й винахідниці, відчували належність до світової спільноти через історії їхніх співвітчизників, розширюючи таким чином кордони та овиди в найширшому розумінні.
Також помітним є художнє оформлення видання. Попри те, що тексти містять інформацію про весь період життя дивовижних дівчат і хлопців, а не лише дитинство, як це було в серії «Життя видатних дітей», художниця зобразила на портретах їх дітьми та ще й у досить незвичній техніці. Ця техніка дещо нагадує сучасні фільтри, коли за допомогою технологій кожен може зазирнути у майбутнє чи минуле і поглянути на себе дитиною або в поважному віці. Завдяки такому ефекту на портретах дивовижних дівчаток і хлопців легко впізнати образи видатних особистостей за їхніми найвідомішими фотографіями. Художниця надала багато уваги деталям, які вказують на епоху та діяльність кожної видатної особистості. Щоправда, інколи незвично бачити вуса на дитячих обличчях, сиве волосся або ж бінді на чолі дівчинки.
Цікавою є структура кожного окремого тексту. На початку оповідання упорядники влучно визначили головне досягнення, місію або справу, якій присвятила життя кожна дивовижна дівчинка чи хлопець. Наприклад: «змінив уявлення людей про будову Всесвіту», «винахідник гелікоптера», «навчив будувати мости без єдиної заклепки». Також до кожного тексту дібрані ключові слова, які асоціюються з певною особистістю.
Видання про 20 дивовижних хлопців і 20 дивовижних дівчат не лише розповідає про життя і досягнення видатних особистостей, а й надихає сучасних читачів на власні винаходи й спонукає до висновків. Сподіваюся, що книжка стане гарним прикладом того, як у часи карантину та самоосвіти зацікавити навчанням та пізнанням нового.
