All posts by Галина Ткачук

Відгуки Дитячого журі БараБуки – 2018

Уже традиційно скласти топ найкращих дитячих, підліткових та родинних видань БараБуці допомагають діти. А саме – юні письменники та письменниці з літгуртка «Написатор».

Ми попросили учасниць молодшої групи гуртка обрати в бібліотеці БараБуки цьогорічні книжки на свій смак і написати невеличкі читацькі відгуки. Щиро сподіваємося, що юним читачам та їхнім батькам думки нашого Дитячого журі можуть стати у пригоді під час вибору наступної книжки. А для авторів, ілюстраторів та видавців ці відгуки – гарний шанс отримати безпосередній дитячий фідбек про свою роботу та про читацьку насолоду, яку вона дарує.

Ганна Губарець

Галина Вдовиченко, Христина Лукащук, «Сова, яка хотіла стати жайворонком» (Чорні вівці)

Ця книга про двох друзів – Сову та Жайворонка. Сова захотіла стати Жайворонком, щоб на власні очі побачити всю ту красу, про яку їй розповідав Жайворонок. А Жайворонок хотів дізнатися, як воно – літати під зорями. Але очі Сови не пристосовані до сонячного світла, тож вона мусила одягати сонячні окуляри. А Жайворонку вночі було страшно.

І вони зрозуміли, що краще залишатися самими собою. І справжній дружбі це не завадить. Саме ця думка і є найважливішою в книжці. І в житті також треба бути собою і намагатися розуміти інших, але не намагатися стати ними.

Ілюстрації в книзі суперські, як і сама розповідь. Добре, що книга вся в малюнках, бо дітям так легше – коли багато малюнків і менше тексту. І ще малюнки допомагають краще уявити, як все відбувається. На малюнку навіть видно, як Жайворонку страшно. Мені найбільше сподобався малюнок, де Сова в окулярах. Вона виглядає там, як якийсь менеджер.

Цю книжку можуть батьки читати маленьким дітям і показувати їм все на малюнках. Тим, хто вже вміє читати сам, теж буде цікаво, бо історія класна!

Надія Марченко

Надьожна, «Зуб» (видавництво «Книгаренька» + Літературна агенція «BaraBooka»)

Мені сподобалася ця книжка, вона надихає ходити у стоматологію і надихає до пригод. І якщо ви хочете, щоб ваш зуб подорожував, як у цій книжці, то чистіть зуби та відвідуйте стоматологію, їжте менше солодкого і більше фруктів.

А ще ця книжка надихає бути космонавтом, капітаном чи піратом, музикантом, пожежником, балериною, футболістом, менеджером і касиром. Тут смішні ілюстрації, вони про зуб, який вдягається у різні костюми.

Соломія Костенко

Романа Романишин, Андрій Лесів, «Я так бачу» (ВСЛ)

Ця книжка дуже цікава, проте довго читається. «Я так бачу» – книжка наукова. У ній пишуть про очі.

Дар’я Кондратенко

Ольга Купріян, Оксана ДрачковськаСуперклей для вази» (Ранок)

Ця книга про те, як батьки одного хлопчика посварились, і внаслідок сварки ще й розбилася мамина улюблена ваза. Мама почала плакати. Хлопчик думав, що вона сумує через вазу, і почав шукати клей. Але мама сумувала не за вазою, а тому що посварилася з татом. Або тому, що він не дарував їй квіти. І в кінці всі помирилися. Тато приніс мамі квіти. І все!!!

Ксенія Воробей

Анастасія Волховська, Яна Фефелова, «Афиновий ведмедик» (Віват)

Сьогодні я прочитала книгу «Афиновий ведмедик. Календар мрійників». Авторка Анастасія Волховська, художниця Яна Фефелова. Я пропоную цю книжку тим, хто любить відзначати якісь свята. Там про ведмедика, який кожного місяця і кожного дня відзначає якесь свято.

Ще в книжці прикольні ілюстрації. Яна Фефелова малює з інтонацією.

Мені ця книга до вподоби. Усе так смішно відбувається, ведмідь усе щось вигадує і вигадує, вигадує і вигадує, що б йому на цей день відзначити.

 

Оксана Була, «Туконі. Мешканець лісу» (ВСЛ)

Книжка «Туконі – мешканець лісу» сподобалася мені тим, що туконі щось чаклує зі своїми друзями. Авторка та ілюстраторка Оксана Була, вона присвятила цю книжку зламаним деревам.

Мені сподобались ілюстрації. Там про те, як туконі-мандрівник зі своїми друзями рятує зламане дерево за допомогою чарівних рослин у шкаралупі.

Я пропоную читати цю книжечку тим, хто любить рятувати дерева.

Анна Нагорна

Очам не вірю/Eyes On Stalks, ідея Катерини Сінченко, ілюстраторка Анастасія Євтушенко (Маміно, Дух і Літера)

Мені здається, ця книга для дітей віком 6–7 років. Хоча її можна порадити усім.

У цій книзі розповідається про те, як кажемо ми, наприклад: кусати собі лікті. Та як кажуть англійською мовою: to cry over split milk. Також там пояснюються, що цей чи інший вислів означає.

Тепер про ілюстрації. Вони дуже смішні, і ще вони відповідають тому, що написано на тій чи іншій сторінці.

Мені сподобалася ця книга.

 

Катерина Сад, «Ідея на мільй000000н» (ВСЛ)

Книга для дітей 3–5 років. Сюжет дуже цікавий та смішний. Добрий кінець.

Ілюстрації прекрасні, просто суперські. Герої теж дуже добрі, смішні та веселі. Також вони дуже кмітливі, мені вони сподобалися.

Ця історія викликала у мене сміх, почуття добра та перемоги. «Ідею на мільй000000н» рекомендую.

Анна Шишова

Віталій Бугара, «Більше за Всесвіт» (Маміно)

Ця книжка для маленького віку (4–5 років). Героїня цієї книги – Аліса, в неї є кішечка Соня. У цій книзі розповідається, що тато великий, а Аліса маленька. Вони часто ходять до зоопарку, там слон великий, а вони – низькі. Слон розповідає, що він подолав великий шлях на ще більшому транспорті, ніж він. Але цей транспорт менший, ніж гори. Гори менше, ніж Земля у багато разів. Та Аліса сумнівається, що Земля велетенська. Але тато каже, що є щось більше, ніж Земля, що це Всесвіт. Але Аліса знає точно, що початку та кінця немає у материнської любові. Ця книга дуже захоплена.

 

Фото: Анна Третяк.

Книжкові подарунки на День учителя

У розмовах щодо майбутнього освіти в Україні та у всьому світі часто йдеться про важливість уміння вчитися протягом усього життя. Це вміння, звісно ж, нині необхідне не лише учням, а й вчителям.

Із цих міркувань БараБука вирішила створити свою чергову «шпаргалку для вчителя» й розповісти про книжки, котрі можуть стати у пригоді вчителям та батькам, які цікавляться найновішими тенденціями в освіті.

Більшість книжок у цьому огляді є лише частинами великих освітніх програм, процесів, рухів, тому вхопившись за них, як за нитку, можна вийти на цілі пласти цікавих ідей та проектів. І звісно ж, оглядаючи ці «вчительські» книжки, українські та перекладні, БараБука звертала особливу увагу на нові ідеї та погляди щодо викладання мови та літератури.

Читайте також: #НовеЧитання: досвіди книгодружби у сучасних школах

Пасі Салберґ. Фінські уроки 2.0. Чого може навчитися світ з освітніх змін у Фінляндії (переклад з англійської А.Шиян, Ранок, 2017)

Фінські уроки не випадково стоять першим номером у нашій підбірці. Адже, крім того, що фінська система шкільництва – без перебільшення – всесвітньо відома своїми високими результатами та оригінальними методами, вона іще й серед зразків, на які орієнтується #НоваУкраїнськаШкола.

Однак «Фінські уроки» аж ніяк не можна назвати захопленим перерахунком власних перемог. Зокрема, Пасі Салберґ висловлює здоровий сумнів у тому, що фінська шкільна система може в принципі бути пересаджена на ґрунт іншої культури. Також автор наголошує на тому, що останніми роками, за даними міжнародних тестувань учнівських досягнень, результати Фінляндії дещо погіршуються. І разом із тим стверджує: «Багато фінів, і я серед них, воліє бачити менші ставки творців політики на міжнародні оцінювання навчальної успішності та ширше відображення в цих оцінюваннях різних навчальних царин, зокрема “навчання вчитися”, соціальних компетенцій, самосвідомості і творчості».

То про що ж «Фінські уроки»? Це дуже ґрунтовний, детальний та навіть педатничний опис фінської сучасної школи в її історичному становленні, сьогоденні та варіантах майбутнього. Якщо ви плануєте швидко отримати загальне уявлення про фінську школу, то можливо, гарним варіантом було би послухати виступ автора на конференції TED або проглянути кілька тематичних статей. Бо ця книжка – для тих, хто хоче глибоко зануритися в суть питання. У ній, наприклад, ви знайдете аж такі подробиці, як детальні навчальні плани фінських студентів, які здобувають професію вчителя.

До речі, про вчителів. Розділ книжки «Фінська перевага: Учителі» розкриває такі принципи, які застосувала Фінляндія для того, щоб вчителі власне стали її перевагою. Перше: хороша наукова педагогічна освіта (ступінь магістра) – необхідна вимога для всіх вчителів. Друге: гарні умови праці (зокрема висока зарплата та виділений час на професійне вдосконалення), а також велика повага в суспільстві (зокрема вчителювання стабільно посідає одне з найвищих місць у рейтингу найбажаніших професій фінських випускників шкіл). Третє: велика довіра до вчителів у питанні розробки курикулуму у своїх класах та школі, та й загалом у питаннях управління школою.

У розділах «Фінська мрія: Добра школа для всіх» та «Фінський парадокс: Що менше – то більше» автор описує, як фіни досягнули цієї «доброї школи для всіх», і зокрема – принципів справедливості у навчанні, тобто мінімального розкиду в результатах між учнями різних шкіл, різних соціальних верств тощо. Тут мова не лише про організацію навчального процесу, а й про фінансування, інклюзію тощо. Натомість критикуються освітні реформи в інших країнах, засновані на конкуренції між школами за учнів, постійних вимірюваннях успішності за стандартизованими тестами, і як наслідок – постійним великим стресом як для учнів, так і для вчителів.

Тоні Ваґнер, Тед Дінтерсміт. Мистецтво навчати. Як підготувати дитину до реального життя (Наш Формат, 2017)

Оригінальна назва цієї книжки Most Likely to Succeed: Preparing Our Kids for the Innovation Era, у буквальному, абсолютно «незачесаному» перекладі – Найімовірніше успішні. Підготовка наших дітей до епохи інновацій. І це не просто книжка, а частина руху з оновлення американської освіти (зокрема середньої, старшої та вищої школи), у рамках якого також створено однойменний фільм.

Автори «Мистецтва навчати» – Тоні Ваґнер, експрет від освіти, та Тед Дінтерсміт, експерт у галузі новаторської підприємницької діяльності – критикують американську систему шкільництва з точки зору її невідповідності основному завданню – підготувати наступне покоління до ери інновацій, яка має стати часом активної професійної діяльності сьогоднішніх учнів.

Детальна критика американських старших шкіл та університетів готує українському читачеві не одну хвилину здивування, та впізнання: десь ми подібні проблеми вже бачили. Зрештою, не лише наша система освіти потребує термінових змін, в усьому світі змінюється бачення того, що мають робити діти та молоді люди у школах та університетах, а головне – яка основна мета цього процесу.

На думку авторів, замість того, щоби переповідати на лекціях великі масиви інформації, вчителям дуже важливо розвивати в сучасних дітей навички чотирьох «К»: критичного мислення, комунікації, командної роботи та креативності в розв’язанні проблем. Якщо ж конкретніше, то, наприклад, мовні навички, необхідні для успіху в житті у ХХІ столітті, на думку авторів, такі:

  • мати значний словниковий запас;
  • читати й критично аналізувати різні матеріали;
  • спілкуватися за допомогою різних медіа з використанням різних стилів мовлення;
  • формувати та захищати власну точку зору;
    ставити продумані запитання;
  • вести конструктивну дискусію.

І саме вироблення цих навичок має стати метою уроків мови та літератури.
Вчителі, готові до переосмислення своєї практики та змін у своєму класі, знайдуть у книжці чимало прикладів для натхнення та посилань для подальшого пошуку.

Олена Пометун, Ігор Сущенко. Путівник із розвитку критичного мислення в учнів початкової школи: методичний посібник для вчителів (Київ, 2017)

Найімовірніше, першою асоціацією, яка у вас виникне, коли ви кинете оком на цю обкладинку, будуть вчительські тренінги від освітньої платформи «Критичне мислення», які періодично відбуваються в різних містах України. Саме на сайті платформи ми й замовили цей невеличкий посібник, який, як обіцяє анотація «допоможе зацікавленому вчителеві підвищити свій професійний рівень шляхом поступового опанування технології критичного мислення».

Загалом БараБука щиро бажає, аби ідеї освітньої платформи «Критичне мислення» зрештою втілилися в ошатне, гарно ілюстроване видання, яке можна було би купити в усіх книгарнях країни. Натомість поки що маємо дуже скромно виданий (без видавництва) посібник, який однак містить не лише теорію, а й практику, тобто цілий розділ «Приклади уроків з розвитку критичного мислення засобами різних предметів початкової школи». Маємо принагідно зазначити, що запропоновані уроки – досить традиційні, тобто, найімовірніше, не мають відлякати своїми несподіваними ідеями жодного вчителя.

Однак найбільше БараБуку зацікавив другий розділ путівника-посібника «Які є методи навчання критичного мислення у початковій школі». Адже тут застосування цих методів пояснено на матеріалі… текстів зі знайомої нам до болю Хрестоматії сучасної української літератури. Наприклад, показано, як можна застосувати у класі метод «Кошик ідей», читаючи разом вірш Івана Андрусяка «Тринадцятий трамвай», метод «Чи вірите ви, що» – читаючи «Мрію Маляки» Сашка Дерманського, метод «Читання з зупинками» – читаючи оповідання Ірен Роздобудько «Дикі образи дикобраза» тощо.

Цей розділ, безсумнівно, стане у пригоді усім вчителям початкових класів, хто хоче зробити спілкування своїх учнів із творами сучасних письменників іще цікавішим та кориснішим.

Валентина Мержиєвська. БеркоШко. Just Do It (Київ, 2015)

Не секрет, що БараБука симпатизує українській альтернативній освіті, тож для цього огляду ми обов’язково вирішили дати їй голос.

«БеркоШко», одна з найперших неформальних шкіл Києва, – відома тим, що не лише навчає дітей, а й надихає дорослих на створення своїх маленьких шкіл із творчим навчальним середовищем. У рамках цієї освітньої діяльності для дорослих БеркоШко проводить семінари по всій Україні та видає (без видавництва) навчальні посібники, зокрема ось цю 56-сторінкову книжечку про засади створення незвичної школи.
«БеркоШко. Just Do It» вийшла друком 2015 року, але на запитання БараБуки, чи не застарів поданий у ній матеріал, Валентина Мержиєвська, авторка книжки і спів-засновниця «БеркоШко, відповіла: «Наш погляд досі дуже близький до того, що там викладено, але відтоді я дізналася про багато інших поглядів. Тож це не загальний огляд підходів, а лише один із можливих». Оця відсутність категоричних тверджень, принципове ненамагання «завербувати в секту» прибічників домашньої освіти, спокійний легкий опис свого досвіду, як одного із можливих, увага не лише до «плюсів», а й до «мінусів» свого підходу – це ті риси «БеркоШко. Just Do It», які викликають у читача довіру та приязнь.

Сама книжка – історія кількох батьків-однодумців, які вирішили не перекладати на державу відповідальність за освіту своїх дітей, а натомість крок за кроком створити для їх навчання особливий простір та атмосферу. Найважливіше те, що, створюючи свою школу, ці відчайдушні батьки замислюються над кожним принципом, який стоїть за тією чи іншою освітньою практикою, й авторка у книжці подає ці міркування.

Читайте також: Сьогодні школи не буде, або Як навчатися вдома

У «БеркоШко. Just Do It» висвітлено не лише специфічно хоумскулерські проблеми (державна атестація, організація навчання, підбір вчителів), а й такі важливі для всіх батьків питання, як ставлення до помилок, вирішення конфліктів, дитяча соціалізація, мотивація до навчання. А вчителі мови та літератури, письма та читання, знайдуть тут кілька цікавих міркувань про навчання грамоти, вивчення літератури та про складання вправ із мови згідно з дитячими зацікавленнями.

Кен Робінсон, Лу Ароніка. Школа майбутнього. Революція у вашій школі, що назавжди змінить освіту (переклад із англійської Ганни Лелів, Літопис, 2016)

«Школа майбутнього» (в оригіналі Creative Schools, а в буквальному перекладі – Творчі школи) – іще одна книжка про кризу у світовій системі освіти та про можливі шляхи виходу з неї. І найперше, що вирізняє «Школу майбутнього» – чудове почуття гумору Кена Робінсона, яке мали змогу оцінити понад 53 мільйони глядачів його легендарного виступу на конференції TED. Цей виступ, «Чи справді школи вбивають творчість?», доступний зокрема з українськими субтитрами, радимо переглянути усім, хто має стосунок до сучасної школи, навіть якщо ви – не вчитель/ка і не директор/ка школи, а мама чи тато дитини шкільного віку.

Кен Робінсон, окрім того, що пише книжки про сучасну освіту, є також міжнародним радником із питань освіти, який консультує урядові та некомерційні організації, освітні та мистецькі проекти. У книжці він аналізує сучасну шкільну систему з точки зору її походження й призначення – готувати нове покоління до реалій індустріальної доби, тому основним принципом школи, яку ми успадкували з минулого та позаминулого століть, є стандартизація. Проте час змінився, і нова школа, на переконання Кена Робінсона, має втілювати принципи «органічної освіти», з-поміж яких автор називає такі: здоров’я, екологія, справедливість та турбота.

У книжці також є чимало практичних міркувань про природу творчості та про розвиток креативності в учнів, а також (що, можливо, найцікавіше та найцінніше) – десятки прикладів із реального життя маленьких революцій на рівні конкретних шкіл. Це – історії перемог шкільного керівництва та вчителів, які викладають найрізноманітніші предмети. Кожна з цих перемог полягає в подоланні учнівської байдужості, відсутності мотивації та низьких результатів і створення креативного та динамічного середовища навчання. Спосіб, у який це зроблено в кожному конкретному випадку, залежить, звісно ж, від обставин та від предмету, що його викладає вчитель. Однак принципи, які стоять за кожним перетворенням, дуже надихають і викликають у долонях кожного зацікавленого вчителя легеньке свербіння а-що-як-я-теж-спробую… Учителів мови і літератури найбільше, ймовірно, надихне історія про незвичний спосіб вивчення драм Шекспіра та неймовірний вплив на успішність учнів, який він має. Історію про це ви знайдете (підказка!) на початку п’ятого розділу «Школи майбутнього». Тому якщо ви дозволяєте учням читати книжки «із середини», то й самі можете скористатися цим чудовим способом!

Звісно, старе й мудре правило «книжка – найкращий подарунок» спрацьовує далеко не завжди та й не з усіма. Однак вчителі – це люди за визначенням «книжні». До того ж, дорогі батьки, пам’ятайте: даруючи вчителям хороші сучасні книжки, ви інвестуєте в освіту власних дітей. Саме цю сентенцію БараБука пропонує зробити офіційним гаслом цього Дня учителя!

Не забудьте зазирнути у ШПАРГАЛКУ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ 😉

Чекаючи на підлітковий роман

Поки ринок перекладної підліткової літератури наповнюється все новими виданнями, а українська література для юнацтва шукає оригінальні підходи, теми й голоси, БараБука тримає ніс по вітру, аби зрозуміти, куди все-таки крокуватиме найближчим часом український підлітковий роман. Тому ми не могли не зреагувати на те, що в одному із найбільших українських видавництв вийшла великим накладом та активно промотується книжка, головний герой якої – 14-річний підліток, а в полі уваги такі теми, як булінг у школі, домашнє насильство, підлітковий ескапізм.

Йдеться, звісно ж, про «Не озирайся і мовчи» Макса Кідрука. Роман, в описі якого видавництво «КСД» поставило вікове обмеження 18+. Таке вікування зрозуміле, адже мовиться про роман жахів. Його варто брати до рук тим читачам, хто хотів би прочитати книжку на півтисячі сторінок, одна із основних ідей якої – моторошна складність і жахлива непояснюваність світу, яка часто призводить до трагічних наслідків.

Але правда така, що книжки Максима Кідрука давно вже ввійшли в коло підліткового читання. Адже читачі, які а) виросли із дитячої літератури; б) не схильні звертатися до класики; в) хотіли би почитати щось наше, а не перекладне; г) люблять госторосюжетне – частенько сягають по книжки Кідрука. Так, хоч як жахливо це звучить, – сягають саме по романи жахів :). Усіх, хто осудливо насупився на цих рядках, БараБука закликає чесно згадати, в якому віці ви вперше прочитали роман Стівена Кінга, і, можливо, розсупитися.

ноім2

Читайте також: У пошуках «підліткового роману»

Отже, «Не озирайся і мовчи» або, як його вже названо у соцмережах, #НОІМ, не підліткова книжка. Але вона має в собі такі риси, які, на барабучу думку, зробили би честь хорошій підлітковій книжці. І ось вони.

1. Світ восьмикласників – центр розказаної історії. Саме тому, що героям по 13–14 років, ця історія можлива. Марк і Соня виявляються у смисловому центрі цього всесвіту, а не на маргінесах якогось іншого, більш значимого «дорослого» життя.

2. Головний герой – розумна людина, яка хоче докопатися до суті небуденних явищ, із якими має справу. Популярна культура постійно відтворює образ підлітків, якими керують гормони та емоції, для яких найважливіше – кохання та стосунки. Але є певний тип людей, у яких підлітковий вік увиразнює іншу особливість – намагання з’ясувати найважливіші речі, юнацький максималізм у пізнанні.

3. Підліткові проблеми автор описує достатньо детально й не прикрашено. Разом із тим – без надмірної описовості чи поетизації, але в комплексі причин і наслідків. Наприклад, сцена підліткового насильства з використанням холодної зброї. Тут автор не лише детально описує події з реакціями різних героїв. Важливо також те, що відбувається далі, які наслідки цього злочину. А далі, навіть коли жертва все детально розповідає батькам, навіть коли батьки небідні і мають певні можливості, після розмови з родичами нападника і директором школи справу не передають у поліцію. А згодом батько жертви вдається до помсти. Не беруся, звісно ж, стверджувати про типовість цієї ситуації, але розмова про незахищеність підлітків у ситуації шкільного булінгу, про безвихідь такого становища накипіла давно.

4. Оздоблення тексту. Багато хто нині включає в підлітковий текст повідомлення з різних месенджерів, разом із емоджі та стікерами. У Кідрука це вийшло дуже реалістично та жваво. Також вставлені елементи наукових пояснень гарно доповнюють оповідь.

5. Окремого компліменту, звісно ж, заслуговує величезна працездатність автора на ниві промоції книжки: виступити у ста містах України – це неабияка робота. До речі, судячи з фотографій у соцмережах із цих виступів – велика частина аудиторії письменника – люди студентсього віку.

Тож БараБука ставить #НОІМ на най-найвищу поличку етажерки, щоб ніхто-ніхто молодший за 18 років у жодному разі не дотягнувся, а сама іде на берег річки чекати, поки повз неї не пропливе труп ворога (закреслено) грубий підлітковий проблемний роман.

Читайте також: Молодіжна проза: що, для кого і навіщо?

ЕкоСуперГерой Йой

Вуйко Йой, герой книжкової трилогії Галини Малик, далеко не новачок на дитячих книжкових полицях. На задній обкладинці свіжого перевидання першої книги трилогії, «Вуйко Йой і Лишиня», від видавництва «Каламар» зазначено: «Казкова повість перевидається вчетверте». Свого часу досить помітним «візитом» Йоя до малих книгодрузяк стало видання «Граней-Т» із ілюстраціями Тетяни Ніколаєнко. Рецензуючи саме це видання для БараБуки, Наталка Малетич порівняла Йоя з одним із найвідоміших супергероїв дитячої літератури: «Вуйко Йой із його дбайливим ставленням до рідної хатки у Карпатах та до навколишніх лісових жителів нагадує Маленького принца, який так само турбувався про свою мініатюрну планету».

Читайте також: «Фентезі для найменших» від Галини Малик
«Вуйко Йой, щоб ви знали, вимірював усе на світі казками. Одна довга казка – це як від його хатинки до струмочка. А одна коротка – як від струмочка до високої сосни… А один довгий зимовий вечір складався з трьох довгих і однієї короткої казки».

Скажу по секрету, цей симпатичний лісовий чоловічок у крисані із зозулиною пір’їною мав усі шанси потрапити у список «Супергерої незалежності: 12 персонажів дитячих книжок, які змінюють світ». Але представляти світ творів Галини Малик випало Алі з Недоладії. Принагідно завважу, що цій письменниці особливо гарно вдаються виразні герої. Бо й безпритульний хлопчик Хроня із незабутньої, сповненої гумору, гіркоти і суму книжки «Злочинці з паралельного світу» теж міг би бути у списку.

Однак повернімося до Йоя. Що робить його супергероєм української дитячої літератури?

По-перше, Йой дуже виразний. У його зовнішньому вигляді гарно поєднано традиційне та особливе, тепле і смішне. Із традиційного – крисаня і сорочка, борода. Із особливого – великі вуха, ніс, п’яти та пальці ніг. А один із цих пальців іще й ніяк не хоче ставати невидимим, коли це зробити потрібно, навіть необхідно. Тому Йоєві доводиться обв’язувати неслухняний палець листочком подорожника.

По-друге, Йой має власну місію – оберігає затишний простір хатки, у якій живе. Але його компетенція не обмежується власне хатою: Йой турбується про цвіркуна Лишиню, про Мишеня, Яке Не Хотіло Вирости Великим, про пуголовків, про каченят. Навіть після переїзду з карпатського села у скансен Йой не полишає свою місію-роботу. І цей образ невеличкого вуйка Йоя, який живе посеред міста в музеї просто неба і дбає про цей невеличкий фрагмент природи і традиційного побуту у великому місті, може бути дуже гарним початком розмови з дитиною про збереження природи, про те, що кожен із нас, навіть той, хто живе в місті, може зробити для нашої планети.
По-третє, у своїй турботі про ближніх Йой, як і всі ми, недосконалий. Він часто не може стримати власних емоцій, не завжди вчасно орієнтується в ситуації, іноді не хоче зізнатися, що чогось не розуміє. І в цих проявах своєї вдачі дуже нагадує дошкільня чи молодшого школяра, яким, властиво, й адресовано цю казкову повість. Але всі ці недосконалості й маленькі помилки не можуть збити Йоя з його шляху. І навіть якщо здається, що виходу немає, вуйко Йой десь надійно сховається від сторонньої метушні й задасть роботу своїм думкам: «Поки ви щось не вигадаєте, я від вас не відстану!»

У виконанні видавництва «Каламар» «Вуйко Йой і Лишиня» – це велике подарункове видання. Але тут варто з’ясувати: не зважаючи на чималий обсяг книжки (128 сторінок), вона – для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Тому гарно пасуватиме для родинного читання або для самостійного спілкування з книжкою найвправніших у читанні книгодрузяк названої вікової групи. Ілюстрації Грасі Олійко дуже гарно підкреслюють «зеленість» книжки. Художниця використовує чимало зеленого кольору, зображуючи світ вуйка Йоя. І навіть велике місто, яким милується Йой із дзвінниці старовинної церкви, зображено як безліч будинків-багатоповерхівок на зеленому тлі. Сам головний герой у новому візуальному виконанні – дуже емоційний. Під час читання вираз обличчя Йоя на ілюстрації задає настрій цілої сторінки, тож коли цей маленький карпатський вуйко здивований, засмучений чи спантеличений, читачеві також хочеться голосно вигукнути: «Йой!»

Книжка – як хвиля

«Голосно, тихо, пошепки» Романи Романишин та Андрія Лесіва має унікальний у нашій дитячій літературі формат. Це – пізнавальна книжка-картинка.

Прочитати її разом я запросила невеличкий гурт учнів четвертого класу Школи мрійників. Усі діти після нашого спільного читання у своїх письмових відгуках наголосили різні особливості видання. І ці чотири дописи цільової аудиторії структурують мій допис про книжку.

Це надцікава книга. Мені здається, що це енциклопедія звуку. Там так багато про звук (а може, цілком усе про звук), що я вражений.

Георгій Благовещенський

«А іноді треба побути в тиші»

Я теж вражена інформаційною наповненістю цього невеличкого за кількістю сторінок видання з дуже малою кількістю тексту. Авторам вдалося розказати чимало про природу звуку, його сприйняття тваринами та людиною, про музику, голоси та музичні інструменти, про звукозапис та «людей звуку», звучання міста та лісу, про мову жестів та мову як порозуміння, про тишу й дослухання до світу… До деталей продумана інфографіка, вдалий дизайн кожного розвороту, чудові візуальні образи та незвичні яскраві кольори, які беруть у полон читацьку увагу – усе створює ефект всеосяжності, оцього «так багато про звук, а, може цілком усе».

Ця книжка як хвиля. Починається тихо, потім захоплення росте і в кінці утихомирюється.

Олесь Фидасюк

golosno_tyho_poshepky_2

У «Голосно, тихо, пошепки» немає сюжету як такого, зате є чудова композиція. Оповідь побудовано від лаконічного «Спочатку було тихо» через велику кількість образів та деталей, через розкриття багатогранності звуку – до тиші, й аж тоді до кожного з нас, які «вчимося слухати, чути та відчувати світ». Справді, така оповідь нагадує хвилю. Можливо, звукову хвилю.

Коли повітря коливається, воно коливає барабанну перетинку, вона штовхає молоточок, а молоточок – коваделко.

До речі, я чую ультразвуки, яких не чують інші люди.

Тімур Попов

Цей відгук Тімура підкреслює зокрема ту обставину, що книжка – про нас, ми її герої. Вона про те, як ми чуємо, про наше тіло. Вона важлива для того, щоби проговорити власний унікальний досвід слухання. А ще важливо, що читач, розглянувши інфографіку, реконструював процес того, як людина чує. Зорові образи легко й швидко сприймаються, а за потреби розгортаються в докладний текст.

Звук – це така штука, в якому, якщо хочеш, можна почути гарну мелодію. І навіть у тиші можна почути звук. І кожен звук неповторний. І ще навіть якщо прислухатися до голосу, можна почуть музику.

Марія Онуфрієнко

Відгук Марії наголошує естетичну складову книжки, адже «Голосно, тихо, пошепки» посилює увагу читача до краси звуку, зокрема – до краси щоденних звуків, до думки про тонку межу між шумом та музикою.

Ця книжка надихає дослухатися.