All posts by Христя Нечитайко

Абетка з сюжетом

Абеток на нашому книжковому ринку, здавалося б, море, однак усі – актуальні. Бо щороку підростає нова частина читаченят, яким настав час учити літери. І для кожного й кожної підходить якийсь інший спосіб. Комусь пасує класична абетка з віршиками на кожну літеру, комусь – абетка з висічками, немає єдиного варіанту.

«Одруження Отоя потрапило на обкладинку журналу DOGUE!»

У чому ж особливість «Абетки від Маєчки»? Насамперед у сюжеті: є головний і другорядні персонажі, які ведуть книгодрузяк зі сторінки на сторінку. Тож вивчення літер і слів на певні літери тут поєднано з іншими активностями: дізнатися про цікаві професії, вивчити назви фруктів та овочів, музичних інструментів тощо.

Ілюстрації: Ольга Штонда

Маєчка – відомий персонаж книжок артвидавництва «Небо». Про Маєчку було кілька книжок, тож нове видання може органічно доповнити дитячу колекцію про собачку з притулку. Саме так, Маєчка – собачка, яку «вдочерили» з притулку (про це йшлося в попередніх історіях, яку писали та ілюстрували інші авторки). У цій же книжці зібрано всіх численних друзів собачки – породистих і безпородних, котів, собак та інших тварин. На кожну літеру – мікросюжет від авторки Іли Варіної та ілюстраторки Ольги Штонди. Часто такі мікросюжети подані з гумором чи то в малюнках, чи то в тексті. Ольга Штонда дотепно та емоційно подає локальні кумедні ситуації: наприклад, на літеру «Р» ми бачимо заповнену маршрутку «Київ–Рівне», в яку намагається проштовхатися «крихітка Ру» (пес крупної породи).

Абетка – інтерактивна. Дітям щоразу пропонують або щось знайти на сторінці, або відгадати, що зашифровано на малюнках. Однак моя улюблена історія – на літеру «Я». Тут усі персонажі, які трапляються на сторінках абетки, представляються: я – Маєчка, я – Тео, я – Ліра тощо. Таке символічне самоствердження дуже симпатично прочитується крізь фразу, яку моє покоління чуло тисячі разів: «Я – остання літера в алфавіті» (означало воно приблизно таке: «Не висовуйся і якнайменше думай про себе, бо егоїзм – це погано»). Так, я – остання літера в абетці, але як же міняється сенс фрази, коли йдеться про знайомство, самоствердження й представлення себе.

Переваги самотніх

Діти також переживають складні емоції. Смуток, горе, гнів, роздратування, розчарування – це все не лише про дорослих, але й про малюків. Так само, як і дорослі, діти нерідко почуваються самотніми. Прожити цю емоцію чи знайти собі компанію – вибір у кожного свій. Письменниця Лана Ра у книжці «Як розвеселити самотність» поміщає кожного з героїв у обставини, де вони є самотніми. Хтось лише на мить, хтось – весь час. Як же вийти з цього стану?

«Хто тут? Я сама чи не сама? Сама… Але ж я з кимось розмовляю. І хтось зі мною говорить. А якщо хтось зі мною говорить, то я не сама і не самотня! Хто ж тоді самотній? – і тут Камелія здогадалася. – Самотність самотня! А я весела конячка. Хм. Тоді чому мені оце зараз раптом стало так сумно? Мені не може бути сумно – я весела конячка! А якщо я весела, хто тоді сумний? Га? Ну звісно, то Самотність сумна!!!»

Кожен із персонажів книжки має свій різновид самоти. Конячка Камелія за характером, імовірно, екстравертка, їй стало просто нудно, тож вона вирішує розважитися й покататися на самокаті. Дорогою нібито до Самотності (бо Камелія хоче її розважити, розвеселити) конячка зустрічає інших персонажів. Равлик має алергію, тож вічно чхає й шмаркляє. Через це з ним ніхто не хоче дружити. Мишка всього боїться. Лиса всі бояться, бо він – хижак і завжди голодний. Ніхто й подумати не може, що цей Лис насправді – веган! Пташка комплексує через маленькі крила, через те спілкується з іншими лише в інтернеті. Кабан вочевидь страждає на синдром Діогена і збирає в себе вдома весь мотлох… Кожному з них, і навіть самій Самотності, бракує друзів. Можливо, їх у цій історії таки трохи забагато – різних, не завжди сумісних… Але вони ладнають і все ж кожен по-своєму перестають бути самотніми.

Персонажі Лани Ра – конячка Камелія, Равлик, Мишеня, Кабанчик та інші – вирішують самотність… розвеселити. Їхній «рецепт» проти Самотності (у тексті це й персонаж-алегорія) – знайти собі добру компанію й робити щось веселе. Танцювати, співати, кататися на самокаті, спілкуватися, знайомитися, дружити, книжку почитати. Неабиякий рецепт, може спрацювати! Бентежить лише той факт, що за таких розкладів персонажам не відведено часу, щоб пережити цей стан. Самотність час від часу доводиться переживати кожній людині, дорослій і малій, і часом розвеселитися, знайти компанію немає можливості. Роз’їхалися друзі, пропав улюблений песик, мама з татом далеко – самотність супроводжує нас усе життя, і мало хто вміє щоразу знаходити собі розваги. У книжці «Як розвеселити самотність» якраз бракує персонажа, якому «універсальний рецепт» не допоміг. Якому просто треба побути самому й поплакати, а не гнатися щодуху назустріч пригодам, щоб витіснити неприємний стан.

Книжка «Як розвеселити самотність» – друге дитяче видання в доробку письменниці Лани Ра. Як і попередню книжка «Щоденник котячих мандрів», цю також створено за мотивами анімаційної стрічки. Герої цього разу – повстяні іграшки з вовни, і це додає перчинки в ілюстрування дитячої книжки.

Наприкінці видання упорядники вмістили також купу всього для дитячих розваг (і як «рецепт» від чи для самотності). Діти зможуть вирізати персонажів книжки, приготувати страву за мотивами, пройти квест, заповнити анкету, зробити трафарет і закладку. Усе це вміщено на ошатному крейдованому папері, з якого навіть шкода щось вирізати – ніби псуєш книжку. Гадаю, наступного разу доцільніше зробити окремий додаток-саморобку для того, щоб розвеселити Самотність :).

Закоханий Гусь

Рано чи пізно це мало статися. Славнозвісний фейсбучний Гусь дебютував як персонаж книжки. Це ще питання – для дітей вона, для підлітків, а чи для дорослих, але саме собою це вочевидь подія. Моє серце тішиться, що перша книжка про Гуся є водночас красивою казкою про любов.

Справді, за всіма параметрами «Як Гусь свою любов шукав» – це казка. Навіть починається, як усі казки: «Жив собі на світі один гусь». І мораль традиційна казкова тут також є: «Бо кожен має право на любов. А якщо шукати, то завжди знайдеш». (Як бачите, мову Гуся надійно підшліфували, чим розділили Гуся інтернетного й Гуся книжкового, лише ім’я нагадує про те, що первісно Гусь «розмовляє» не зовсім нормативним варіантом української.)

«Бо всі у світі шукають, кого любити»

«Як Гусь свою любов шукав» – екзистенційна казка, радше для дорослих та підлітків, але за умови активного проговорення – і для дітей, які вже починають цікавитися коханням. За сюжетом Гусь, очевидячки, доходить до певної вікової межі, за якою починається криза – щось не так, звичні речі не радують і не приносять задоволення, у житті явно чогось бракує. Спочатку він вирішує, що бракує мудрості й береться за самоосвіту, відтак піддається спокусам гедонізму, однак проблем це не вирішує. «І зрозумів Гусь, що він у цьому світі сам-один. Нема з ким гусю радість розділити». Книжковий Гусь, як і Гусь фейсбучний, уміє дуже влучно передавати прості життєві речі, спостерігати й передавати важливі істини тим, хто цього найбільше потребує. Це однаково стосується як буденних невдач, так і складних любовних перипетій. Саме тому безліч читачів та читачок (особливо тих, яким за двадцять) упізнає в переживаннях нещасного Гуся себе.

гусь1-13

Слід завважити, що любов тут можна сприймати як широке поняття любові до ближніх (ідеться про платонічні взаємини) або ж як кохання, що передбачає різні ступені чуттєвості. «Мораль» тут очевидна й доволі традиційна на вигляд: без любові ніщо матеріальне не тішить. Утім, далі авторка переходить на інший рівень розмови – про різноманіття й те, чи можлива любов лише до собі подібних, а чи її варто шукати скрізь. Висновок: близьку людину можна знайти не лише серед таких, як ти (гусей – європеоїдів, білявих і блакитнооких, українців, підставте своє), а й серед іноземців, інакших на вигляд (у книжці йдеться про лиса чи лисицю, проте тут можна так само підставити свій варіант), навіть іншого роду чи іншої статі (звертаю увагу, що у книжці не уточнюється, ні якої статі головний герой, ні його партнер).

У цьому сенсі Надьожна (вона ж Надія Кушнір) ненав’язливо пропонує різні прочитання, й у випадку з читачами категорії 7+ батьки можуть самі регулювати, чи розкривати весь спектр сенсів, а чи йти винятково за запитаннями, які ставить дитина у процесі спільного читання. «І хоч інколи любов здається надто дивною, чи неправильною, чи не такою, від неї нікуди не втечеш. Адже у любові свої плани», – властиво, ці слова кожен може тлумачити так, як йому ближче. Можна й Шекспіра коментувати, наприклад! Чи «Катерину» Шевченка. Чи й саме життя, що й робить весь час один мудрий закоханий Гусь.

Немовлячі книжки для навчання й ігор

2015 року видавничий дім «Школа» запустив унікальну серію пізнавальних картонних книжок із рухомими елементами. Її автор – відомий педагог, автор популярних навчальних видань Василь Федієнко, ілюструвала всю серію художниця Інна Черняк. Це вкрай корисні видання для занять із наймолодшими читачами, оскільки завдяки грі можна вивчити купу всього корисного: від свійських і диких тварин – до транспорту, знайомства з цифрами (від 1 до 5) й порами року. Що особливо тішить – серед питомо українських книжок аналогів цій серії немає, хоча й вона далека від досконалості.

Поспішає, гуркотить,
Наче сто коней біжить.
Мають металевий одяг
Всі вагони. Що це?..

На сьогодні видано вже шість книжок серії «Сторінки-цікавинки» на різні теми, що знайомлять дитину зі світом і предметами, що її оточують, – «Їду, плаваю, лечу», «Тварини в лісі», «Тварини на фермі», «Веселі цифри», «Пори року» та «Яскраві кольори». Це якісні картонні видання з рухомими елементами, які розвивають у малюків дрібну моторику й уяву (колеса крутяться, виїжджають драбини, роз’їжджаються вагони в потяга, виїжджає таксі, стрибають зайці, виростає підсніжник, дятел стукає по дереву, падає дощ тощо). (NB! елементи не втрачають своїх властивостей навіть після багаторазового використання цільовою аудиторією 😉 До того ж, – і батьки оцінять цю опцію! – такі книжки дитина може «читати» сама, тут інтерактивні елементи дуже помічні.

Читайте також: Смачні книжки для перших зубів

Оскільки видання розраховано на наймолодших читачів (на обкладинці вказано вік 1+), то йдеться про певні вимоги не лише до якості друкарських матеріалів, але й до зображень. Художниця Інна Черняк намалювала впізнаваних і харизматичних персонажів – транспорт, тварин, птахів, людей, рослини (за винятком підсніжника там, де йдеться про пролісок у «Порах року»). Композиції не перевантажені деталями; це важливо, адже малюки тільки знайомляться з предметним світом, і спочатку їм складно виокремити одиничні предмети з-поміж багатьох на малюнку.

Якщо книжки про природу, транспорт і цифри не викликають питань у плані ідеологій, то найсвіжіші «Пори року» таки зуміли стати на слизький шлях. Отак, весняну пору упорядники вирішили проілюструвати святами 8 Березня та Великодня. Хоча перше в Україні має неоднозначу «репутацію» й тяжіє до скасування, а друге – одне з найбільших християнських свят – за замовчуванням відзначають далеко не всі (адже Конституція України досі передбачає свободу віросповідання). Скажімо, на зимовій сторінці, яку проілюстровано прикрашеною ялинкою (з натяком на новорічно-різдвяні свята) немає атрибутів християнського забарвлення – ні зірки, ні янголів на ялинці. Чому ж видавці залишили 8 Березня й Великдень – незрозуміло.

рух7

рух9
Читайте також: Кучеряві мовчать і показують

І, на жаль, найслабшою позицією видань є віршована складова. Вірші-загадки Василя Федієнка не вражають оригінальністю й вишуканим добором стилістичних засобів («Взимку ждуть на вас, малята, / Лижі, ковзани й санчата. / А як прийдем до садка – / Зліпимо сніговика»), до того ж хибують на неправильні наголоси («Ми ходили у лісок / І знайшли там пролісОк») й немилозвучність (правилами чергування «у-в» тут подекуди знехтувано). Навіть у назву однієї з книжок вкралася неузгодженість: «Їду, плаваю, лечу» замість «Їжджу, плаваю, літаю» або «Їду, пливу, лечу». Втім, як загадки для дітей молодшого дитсадківського віку цілком може бути.

Продаж слона: основні правила

Маленькі дівчатка знають усе: як пекти смачнючі торти, як писати листи і, звісно ж, де і за скільки купити чи продати добротного слона. Більше за маленьких цікавих дівчаток знають хіба що дитячі письменники, які про них пишуть. Наприклад, Дмитро Кузьменко (а тепер і його героїня Софійка) знає, що перше правило продажу слона таке: продавати слонів можна винятково в позаурочний час, інакше можна отримати… Ну, ви знаєте що.

«А взагалі Софійка була звичайною дівчинкою. Звичайною з незвичайних. Весь час встрявала в якісь пригоди. Навіть у цю хвилину, коли ви читаєте, авжеж, встряє у щось нове. І, щиро кажучи, саме за це всі її і люблять»

«Купи слона! або Маленькі пригоди великої Софійки» – збірка коротких дотепних оповідань для молодших школярів. Окремі історії можна назвати повчальними (ну, бо деяким дорослим украй важливо знати, що книжка ПОВЧАЛЬНА!), хоча прямих вказівок, як робити чи не робити, автор, на щастя не роздає. Натомість показує, як ті чи інші капості маленької Софії призводять до закономірних наслідків. А далі – додумуйте самі. В ідеалі з висновками мають допомогти дорослі, які читатимуть про пригоди й пустощі Софійки вголос (оскільки я, як порядна літературна критикеса, виступаю за читання вголос). Тим паче, якщо слухачі – учні молодших класів, які й писати до пуття не вміють, і забувають за літо, як це робиться.

Утім, у певну мить можна сміливо передати книжку на самостійне читання: верстку зроблено так, щоб малі читачі «чіплялися» поглядом за окремі елементи (більший чи менший шрифт, речення, закручене у спіраль, вставні елементи, що імітують дитячий почерк) і їм було цікаво читати далі. Цьому сприяє й оповідна манера Дмитра Кузьменка: речення короткі, діалоги прості, багато окличної інтонації (тож можна і треба читати голосно й виразно!).

Оповідки цілком буденні – такі трапляються з усіма дітьми. Питання, які ставить перед Софійкою автор, теж знайомі дітлахам: чи справді дорослі їдять більше морозива і, якщо так, то як стати великою? Чому дорослі вживають незнайомі слова і що вони значать? Чи справді стоматологи – гірші від бабаїв? Маленькі читачі проживуть із семирічною Софійкою майже рік. Влітку побувають у селі й дізнаються, як це – бути на місці городнього опудала, також вигадають новий спосіб поїдання великих порцій морозива. Восени вчитимуться у школі й читатимуть уголос свій перший вірш на всю аудиторію! Взимку зустрічатимуть перший сніг і намагатимуться всю ніч не спати, чекаючи на Святого Миколая.

Ілюстрації Леоніда Гамарца динамічні, емоційні, нагадують мультики й цілком відповідають бешкетному характеру головної героїні.