Серія книжок від зірок українського шоу-бізнесу – це свіжа порція захопливих оповідок для дітей про тварин. Книжки «Пан Вовк», «Пан Їжак» та «Пан Дельфін» претендують на звання «екологічних»: попри те, що ілюстрації вималювані з ефектом «людиноподібної» поведінки, зміст – про справжні, природні умови життя тварин і їхні природні потреби в довкіллі.
Тварини, які видавництво «Ранок» вибрало для книжок, – одні з найпопулярніших у дітей. Їжака цілком реально побачити десь у парку чи за містом, також їжаки – активні герої реклами дитячого харчування та відомих мультиків. Вовком лякали багатьох задирак, а дельфін із танцями в дельфінарії – чи не найбільша мрія малих відпочивальників на морі. Але ці книжки несуть не лише розважальне чи пізнавальне навантаження, а ще й соціальний заклик, екологічні принципи. Отож, вибір головних героїв аж ніяк не спонтанний, ба навпаки – необхідний, адже саме з такими тваринами нам доведеться співіснувати найближчий час. А термін і якість такого співжиття багато в чому залежить від нас, людей.
Все більше й більше з’являється книжок із екологічним маркуванням. Наприклад книжку «Зберегти ліс» виготовлено з переробленого паперу. Серія «Зірки PRO» також має свої «екологічні відзнаки». По перше, 10% від передпродажів видавництво обіцяло перерахувати на захист довкілля. По друге, папір, використаний у книжках, можна переробляти. Позначка стрічки Мебіуса має все частіше з’являтися в Україні, а тим паче – на дитячих книжках! Інформація щодо фарби на рослинній основі відсутня, але радує значок «Без хлору» – відповідно, фарби, використані при друці, не мають специфічного запаху. Також фабрика «Юнісофт», на якій віддруковано книги серії, має діючий сертифікат FSC, що підтверджує статус підприємства в ланцюжку поставок згідно з вимогами «Лісової опікунської ради» Це означає, що дерева для паперу вирубують екологічно, з постійних джерел і з дотриманням принципів відповідальної лісозаготівлі.
Ілюстрації для серії «Зірки PRO» створили Олена Мельникова та Олександр Санін, і найперше відчуття від їхніх робіт – легкість. Герої відкриті, дружелюбні. Картинки підкреслюють рівність між читачем і тими самими тваринами, бо вони не «повчають» та не «насторожують», а все ж таки ведуть автобіографічну стежку від власного імені і постають перед читачами як нові знайомі.
Герої в капелюшках, зі смартфонами, у штанях чи за обіднім столом дозволяють дітям швидше зрозуміти їхні вміння і потреби. Але в такому випадку батьками слід пояснити все про особливості життя тварин, їхні потреби у природі, де вони все ж таки орієнтуються не за гугл-мапою і яйця їдять не смажені на сковорідці. Не дарма ж і серія має примітку «для читання дорослими дітям».
Отож, за книжкою малеча зможе «порівняти» вміння тварин зі своїми, «приміряти» свої здібності. Але найголовніше – читачі дізнаються про цілком тваринні особливості життя в умовах незначної популяції або популяції на межі зникнення (найчастіше – через діяльність людей).
Знання викладаються від імені того самого «пана»: пана Їжака, пана Дельфіна і пана Вовка. Шанобливе звертання налагоджує потрібний первинний контакт із головним героєм: адже тварини, хоч би як впливає на них людина, – це окрема одиниця живої природи. Тим паче, багато з тварин потребують такого ж шанобливого ставлення і відповідального співіснування зі сторони людини, бо для життя тварин на планеті існують загрози.
«Без претензій, такими їх створила сама Природа». Сувора правда про вовків у книжці Горбунова
Вовк починає знайомство читача зі своєю родиною з відвертого зізнання. Так, він небезпечний. Навіть походження імені нам говорить про те, що він готовий «рвати». Така природа. Хижий характер, до речі, й забезпечив вовкам «екологічну пластичність» – вовки добре прилаштовуються до різноманітних природніх умов, це сповна розкрито в книжці. Однак підкреслено й «ахіллесову п’яту», що заважає вовкам почуватися невразливими в будь-яку пору. Ілюстрація з високими снігами та безпомічними вовками зображена з особливим гумором і точно запам’ятається малечі.
«Ми програли цю битву»
Розділ «Люди і вовки» змушує інакше сприйняти одвічний стереотип «вовк = абсолютна небезпека», адже перші приручені вовки нині – вже звичні домашні улюбленці.
Герой книжки Горбунова сумно констатує: «Ми програли цю битву». А як інакше, якщо в первинних масових ареалах (наприклад, в Ірландії) вовків не залишилося жодного?
Що ж до України – на законодавчому рівні не запущено реальних механізмів захисту цих тварин. Їх досі вважають «шкідливими», тому актуальність книжки посилюється в рази. Малечі слід розповідати, що надмірна боротьба може мати сумні наслідки і, можливо, такі, що людство ніколи більше не побачить цих красенів.
«Виявляється, люди про їжаків анічогісінько не знають». Потап розвінчує міфи про колючиків
Несе яблука на голках та котиться клубком від небезпеки? Та що ви, це все – міфи про їжаків, розвінчати які береться Олексій Потапенко, більш відомий в Україні як Потап.
«Ми й гадки не маємо, де шукати молодильну траву»
Їжак-герой навіть чимось схожий на співака, але не голками, звісно, а бадьорістю й позитивом, якими заряджає герой книжки: «Ми й гадки не маємо, де шукати молодильну траву».
Їжаки повідають читайликам найсокровенніші таємниці та переконають у своїй силі. Прочитавши розповідь від імені Їжака, читач матиме ще багато запитань. Наприклад, про те, як не завдати шкоди цим колючим створінням.
У книжці подано інформацію про умови життя їжаків, особливості зимової сплячки та способу побудови житла. Батькам необхідно також взяти на озброєння інформацію про неприпустимість лісових пожеж, спалювання сухої трави.
Також вміщено пояснення того, чому іноді їжаки заходять у місця, де зазвичай вони не повинні бути. У всьому винен гострий нюх і нестримне бажання бути ближчими до гострих запахів, а до яких – читайте у книжці.
«Най-найрозумніші з усіх тварин» – так визначає дельфінів Педан
А ще вони – нащадки прадавніх створінь пакіцетів і «брати» наші водні.
«Мені краще в морі, ніж в акваріумі»
Педан знайомить малюків із тим, як дельфіни народжуються, спілкуються. Є тут інформація і про небезпеки для дельфінів, зокрема, пояснено, чому є небезпечними рибальські сіті.
Акцентовано на тому, що існує і зворотний зв’язок у стосунках із цими ссавцями. Отак, мирне співжиття може принести неабияку користь, адже спілкування з дельфінами піднімає настрій і поліпшує здоров’я людини.
Лишень варто розуміти найважливішу істину, вміщену на наклейці: «Мені краще в морі, ніж в акваріумі». Серед інших наклейок – прохання від їжака, щоб не тягли його додому, і від вовка – не руйнувати дім. Цікаво, що в наборі є й пандочка WWF – значок Всесвітнього фонду природи, організації, що працює над збереженням, дослідженнями та відновленням природного середовища. Отож, наклейки – прекрасний привід поговорити про охорону навколишнього середовища.
Текст насичено дитячими: «Не віриш?», «А ось і ні!» та подібними фразами, і це робить читання живим і емоційним.
Наприкінці книжок малюки не відчують розчарування, бо там – широкі можливості продовжити знайомство з тваринами: цікавинки про описаний вид і список художніх та мультиплікаційних фільмів для детальнішого вивчення, а можливо навіть для отримання нового екологічного хобі.
Цікаво, що німецьке видавництво «Garbe-Verlag» присвятило окрему книжку «Блакитному ангелу» (автор Rolf Vogt). «Блакитний ангел» – це перший і найстаріший у світі екологічний знак для товарів і послуг, створений у 1977 році. Книжка невелика, дотепна, а головне запитання в ній: «Ліс для паперу знову виросте, тільки коли?». Книжка мотивує використовувати перероблений папір. Можливо, таку ініціативу в недалекому майбутньому підхоплять і в українських видавництвах. Бо бути «зеленим» – завжди в тренді.
А нині радіємо ініціативі #ЗафрендиПрироду і рекомендуємо бути відповідальними співмешканцями вовкові, їжаку, дельфіну і тисячам іншим тварин не лише під час сімейного читання, а й принципово – в житті.
В еру смартфонів і соцмереж, цифрового дитинства – коли малеча у свої два роки справляється із сенсорним екраном краще, ніж батьки, – прогулянка на свіжому повітрі з непосидючими дошкільнятами здається неабияким досягненням за день. Важко уявити маму-дитя, які неквапливо розглядають у парку кору дерев, збирають гілочки і слухають спів пташок. Особливо в мегаполісі, особливо – коли батьки працюють весь день. А ще до такого дозвілля як мінімум необхідно зацікавити і, звісно, – не лише дитину.
Поспішаємо ввімкнути новий розвивальний мультик, але часто забуваємо говорити вголос про те, що навколо. Але добре, якщо колись-таки знаходиться час на всю ту «зелень» та душевні розмови, – як не компенсувати, то хоч трохи надолужити. Наприклад, ввечері – за книжкою. Ось тут і стають у пригоді тематичні книжки-картинки, посібники, інтерактивні видання й комбіновані історії з іграми.
Фелісіті Брукс. Кролайнг Янг. Моя перша книжка про природу. – Київ: #Книголав, 2017. – 24 с.
Молоде видавництво «#Книголав» переклало книжку Фелісіті Брукс, редакторки та письменниці лондонського видавництва «Usborne Publishing». Авторка отримала премію Aventis Science Books Prize, нагороду за інформаційну книгу SLA, премію Sheffield Baby Books та інші. Огляд цієї книжечки не міг оминути нашого «зеленого» блогу: адже книжка про природу, до того ж найперша! Велика яскрава книжка зачарувала своїми наліпками, доступністю, ілюстраціями та, звичайно, темою.
Обкладинка не має особливого художнього замислу, а відкрито, вже з «нульової сторінки» знайомить читача зі змістом посібника. До речі, ще не розгортаючи книжку, а лише споглядаючи її, можна розпочати бесіду з читакою про те, настільки різними можуть бути живі істоти.
«Усе-усе живе на Землі зветься природою. Дерева та квіти, звірі та трави, риби та комахи … І ти – теж частинка природи»
Понад 100 наліпок – різного розміру, якісних та зручних для малих рученят.
Найбільш «екологічне» місце у книжці – інформація про харчові ланцюжки. Останнім блоком у цих зв’язках є людина як споживач молочних продуктів, яловичини. Це, мабуть, найглибший момент як для першої книжки про природу, проте для загальної концепції, яку задали ще на початку – «І ти теж частинка природи» – трішки замало пояснень залежності людини від природи. І навпаки – адже природа ще й наш дім, і наш ресурс, який так важко відновлюється, на який непоправно впливаємо.
Експромтом, ось так розгорнути й прочитати – не про цю книжку. Батькам однозначно необхідно буде підготуватися: по-перше, приховати десь самі наклейки, щоб забезпечити поступовість занять, а не перетворити пізнання природи на змагання з наліплювання. Чудово було б заготовити тематичні конверти, які служитимуть сховком і для наклейок, і для експонатів власної малючої колекції, яка поповниться вже на прогулянках та практичних заняттях.
Дванадцять розділів, у кожному – свої представники світу природи й короткі, цікаві факти про них, влучні пояснення: «Що глибше занурюватися в море, то холодніші й темніші води. У кожному шарі, або зоні, живуть різні створіння».
Старшим не завадить попередньо прочитати всі завдання. Наприклад, у завданні про комах пропонується наклеїти наліпки й визначити, чи вся «дрібнота» є комахами (слід бути уважними, адже визначальною рисою є кількість ніжок). А яке слово використано в назві розділу – «Дрібнота»! За це варто подякувати перекладачці Катерині Перконос.
Попри те, що на заняттях все ж активнішими повинні бути батьки, дитина аж ніяк не засумує – для неї є завдання не лише з картинками, а й навпаки – давати вказівки, що це за частина дерева.
Ілюстрації Ман Ферреро, особливо в розділі «Рік у природі», дуже нагадують книжку Емілії Дзюбак «Рік у лісі»: звірята наче й казкові, чимось мультяшні, проте збережено їх визначальні ознаки, природні пропорції, справжній колір. Так і хочеться для занять із дитиною додатково взяти ще й відомий вімельбух від «Видавництва Старого Лева».
Батьки малюків, скоріш за все, хотітимуть у такому виданні бачити картонку. Та варто розуміти, що книжка після виконання завдань стає «одноразовою», бо наліпки вже не зняти. Тож питання цілості сторінок треба ставити по-іншому. «Козирний» підхід із наклейками різного розміру та змісту (то це тваринка, то назва, то ілюстрація пори року) допоможе дитині зосередитися над роботою за темою, поринути у творчість і берегти таким чином книжку – бо до її творення дитина причетна й сама через виконання завдань та розташування наліпок.
Дещо врозріз звучать розділи «Трохи про дерева» і «Усе про птахів». Та це лише назви розділів. Наповнення в усіх приблизне однакове й адекватне для «першої книжки про природу». Тим паче, для малих дітей щось із орнітології – це майже «все» :).
Концепція «Земля – дім не лише для людини» хороша і влучно розкрита. Є у книжці й акцент на основних, біологічних потребах тварин. Це мотивує поговорити про відповідальність за приручених друзів.
Книжечка однозначно розвиватиме спостережливість, а разом із стараннями батьків чи старших сестер-братів навчить кожну прогулянку перетворювати на захопливий практикум, пригоду, з якої можна винести купу уроків, назбирати колекцію скарбів (лісових, пляжних тощо).
Крім цієї книжки, Фелісіті Брукс має ще кілька «перших книжок» із серії, а саме: про світ, про їжу, про те, що росте (на городі). Отож, будемо сподіватися, що і в Україні скоро з’явиться продовження.
Весна 2015 року дала прекрасний приклад екологічного читання: аргентинське видавництво «Pequeno Editor» створило по-справжньому екологічну книжку «Мі Papá Estuvo en la Selva» («Мій тато бував у джунглях»). І якщо тексти природозахисного спрямування для дітей на той час уже були не новинкою, то книжка з «насіннєвого» паперу стала бумом у сприйнятті оформлення дитліту. Книжку після прочитання можна було посадити у ґрунт і дочекатися нового дерева – завдяки насінню у сторінках вона здатна проростати. Оглядаючи не менш цікаве видання книжки «Врятуй тварин» (Lass mich frei!) Патріка Джорджа (українське видання: «ВСЛ»), ми вже писали, що деякі книжки називають «веганськими», скажімо, якщо їх виготовлено з екологічно чистих матеріалів. Цього року видавництво «Ранок» запустило власний проект «Екокнига», використавши при цьому перероблений екопапір. Першим виданням проекту стала книжечка-практикум «Зберегти ліс» Ганни Булгакової та дизайнерки Ольги Романової.
Отже, коричнева книжечка «Зберегти ліс» – це персональний інтерактивний гід лісом, присвячений питанням його захисту.
Екопапір – це перше, що завойовує увагу батьків, які купують книжку для дитини. Слід бути готовими відразу розповісти дітям про те, як зробили цей папір і чому він коричневий.
Вступна розмова про стан екології також не завадить. Це налаштує слухача на необхідний «рятувальний» настрій. Адже в дітлахів серйозне завдання. «Цілком таємно» необхідно рятувати зелений світ. Це завжди діє на допитливих і спраглих до пригод розбишак. І хоча більшість настанов – «не нашкодь» – мають пасивний характер, все ж упорядниці та дизайнерці вдається «ввімкнути» героя в читачах. Дівчинка і хлопчик у суперкостюмах зустрічають малят із батьками вже на першій сторінці пригоди.
Три важливі завдання з грифом секретності пробуджують інтерес і завзятість. Для справжніх детективів і розкривачів таємниць наведено вихідні дані – типи лісу та їх відмінності. Запасайтеся терпінням, адже зібрати побільше інформації означає зробити половину справи.
Головним героям легко не буває
Діти обов’язково розпитуватимуть про ліс. А це великий плюс для екологічного виховання – знайти більше інформації про «головні легені» планети.
Та, звісно, не лише батькам доведеться «розім’яти хвоста». Уже з дев’ятої сторінки потрібно робити записи, керуючись власними спостереженнями, шкільними знаннями з природознавства.
Маленьким чомучкам відкрито розповідають про головну проблему лісу – вирубування. Дитині пояснюють, чому це відбувається, і дають поле для власних роздумів і записів на цю непросту тему.
Проте, щоб зберегти позитивний героїчний настрій, головним героям нашої екологічної стрічки дають також немало веселощів і антистресових штук: розфарбувати й домалювати, знайти відмінності.
Екопапір – це перше, що завойовує увагу батьків, які купують книжку для дитини. Слід бути готовими відразу розповісти дітям про те, як зробили цей папір і чому він коричневий.
Книжка коротко та інформативно ознайомлює з головними природними функціями лісу: як дому, як фільтру, як захисту.
Естетично і природно виглядають малюнки на коричневому тлі. Білий папір радше відволікав би увагу дитини, а тут – органічно вписується в «лісову» тему.
Малюк знайде довідку про корисні та лікувальні трави. А також про тварин і гриби, з якими слід бути обережним. Піком природозахисного практикуму в цій книжці є екскурси «Як посадити дерево», «Як зробити компост» та «Зроби папір сам». Останнє завдання може здивувати: процес виготовлення паперу доволі працеємний. Тож пораду економити папір, використовуючи чернетки, діти мають особливо добре засвоїти!
Старші дітки оцінять актуальну восени інформацію про похід до лісу, орієнтування в ньому, розведення багаття, а також правила поводження у «великому зеленому домі».
Що далі?
Про стилістику книжки. Факти подано лаконічно, в енциклопедичному ключі, сторінки нагадують інфографіки, інструкції та пам’ятки – такий собі «кодекс зеленого героя». Ця вся стислість мотивуватиме дітей цікавитися додатковими знаннями. Утім, мушу висловити «читацьку спраглість»: серії екокнижок «Ранку», як на мене, забракло художньої сюжетної лінії, прив’язаної хоча б до статусу супергероя-рятівника лісу. Невеличка історія, вигадана пригода для дитини, сприяла би кращому сприйняттю та запам’ятовуванню правил та вигідно виділяла б книжку від посібників із природознавства. Проте хід із виконанням завдань «зеленими детективами» та передачею таємних знань (про висадку дерев і виготовлення компосту) сприяють тому, що від процесу читання часом перехоплює дух.
Дуже добре, що після дебютного «зеленого» видання з екопаперу скоро діти побачать нову книжку з назвою «Зберегти місто». Не лише ліс, а й наші домівки – міста і села – потребують виваженого ставлення та екологічної поведінки мешканців. А тепер найголовніше: на останній сторінці книжечку марковано знаком із трьома стрілочками. Це означає, що папір, із якого виготовлено книжку, надається до безпроблемної переробки, якщо це буде потрібно.
Екологічний рух у дитячих книжках України уже стартував. Світову тенденцію підтримали видавництва «Основи», «Віват», «ВСЛ», «Ранок» – скоро про екокнижки знатимуть скрізь, де читають діти. І наш зелений блог у найближчий час поповнять огляди книжок «День усіх білок» видавництва «Чорні вівці» та «Моя перша книжка про природу» від #Книголава.
Весняні свята відкрили для нас пору вилазок, походів до лісу, практикування зеленого туризму. Наша Україна така багата на справжнісінькі оази, кожна область має чим похизуватися. А ось першість у номінації «Весна. Відпочинок» звісно ж, отримують Карпати. І хоч-не-хоч, постає питання гармонійного поєднання, чи безболісного вибору: «друзі та інтернет» vs «бабусі/дідусі та гори». Переможниця конкурсу «Напишіть про мене книжку» від «Фонтану казок» Таня Стрижевська тонко зобразила в таких ситуаціях сучасних дівчат.
«Файні тОвсті дівки, йо!» – повість про пригоди Зоряни та Мілки, дівчат-киянок, які всупереч своєму бажанню потрапляють у село Ясіня, до «мольфарки» баби Катрі, де над ліжками висять старі страшнуваті портрети, немає ванної кімнати, і так часто гасне світло. Їхнє «мені майже тринадцять», постійно ввімкнений інтернет на телефоні, туніка й короткі шорти на кілька літніх тижнів стало карбом вітряних бескидів із закинутою сторожкою серед подорожника та конюшини.
Повість насичена дівчачими «луками», які, звичайно, не дуже підходять під карпатські ситуації, проте ж такі модні, з маминого глянсового журналу. Останній, до речі, відіграє роль ну справжнісінької «біблії дівчат», бо саме там і дієти, і правильна косметика, і новинки моделей одягу, які використовують героїні, наслідуючи своїх мам. Та дуже швидко закінчується безапеляційне дотримання київських канонів у господині бабці Катрі, якось само собою заміщується усталеними карпатськими звичаями.
«– З чого ти взяла? – одразу на диби стала Зоряна. Зазвичай, якщо дівчата отак заперечують, це привід стверджувати: так, закохана»
На звивистих плаях уже не важливо, як правильно називається твоє взуття: «Ну ти й село! Це не мокасини, а еспадрильї!», «Дякувати мамі, та завжди тлумачила їй усі ці “криперси” і “слипони”…» Тут важливо, як довго ти зможеш іти не босоніж. Усі бренди та модні мейнстрими губляться десь там, на шляху до рятівної сторожки.
Неквапливий, розмірений розвиток подій у повісті. Тиша, високе, не закрите хмарочосами небо, прокидання без будильника – це ще той антонім гучному, по хвилинах спланованому міському життю, у якому дівчата почуваються як риби у воді.
Та читач не знайде тут гостросюжетних моментів, почуття напруги, чіткої побудови тексту від кульмінації і до розв’язки. Цей «карпатський щоденник», написаний від третьої особи, стане більше «релаксом», ніж «екшином».
Основну частину повісті складено з кількох менших: 1) зіставлення, а не протистояння урбанізму та зеленого туризму, 2) «притирання» характерів Мирка та дівчат, спільні прогулянки; 3) гра у правду Мілани та Зоряни, з’ясування стосунків, таємниць.
Два антагоністичні характери дівчат підсилюють розв’язку основних подій. Шалена, запальна, як бенгальський вогник, Зоряна, та ніжна, мрійлива, як танець дощу, Мілана, переживають спільні відчуття: закоханість, ревнощі, перевірка дружби, виклик дорослого.
А що вартує ота перевірка на «слабо»? А ще й перед хлопцями? Мілана завжди мріяла про велику компанію, у якій є не лише подруги. Зоряна ж – навпаки – змітає парубків на найближчих же кроках, щоб завжди хотілося «добиватися її», щоб важко давалася дружба з нею, сильною дівчинкою.
Дівчата є викликом одна одній, дзеркалом потаємного, найсокровенніших бажань.
А ще є Мирослав. Жилавий, міцний, цікавий, природний і порядний, «загартований» щоденною працею в селі. Друг дитинства Зорянки став маже дорослим, і, звичайно потрапив на очі приїжджих панянок. Саме його поява в повісті стає визначальним моментом.
«Міласю!» Це звертання до однієї із киянок розпалює ще одну сюжетну лінію, яка окреслилася вже у «квесті» на знання дерев, потім – квітково-іменним нареченням. Двостулкова мушля-сердечко на ланцюжку довго зберігала фотографію юного тата. Але тепер, схоже, буде їй достойна заміна. Конюшинка чи розрив-трава?
Цікаво, що дівчачі переживання розгортаються в анти-інтернетному просторі: сюди долетить хіба декілька маминих повідомлень з Viber, а сторінки з «соціалки» цей соковито зелений простір Ясіні не вантажить ані байту…
Повість не скупа на епітети західноукраїнській природі, зображує її велич, непокірність та цілющість: «…Показалося сонце. Його промінь розірвав вороже хмаровище і стовпчиком ліг на гори, освітливши їх, як долька лимону освітлює чорний чай».
Щоправда, прикладений до рани листок, скоріш за все був подорожником, аніж споришем. Такий собі тест на знання природи від Тетяни Стрижевської, романтично вплетений у міжособистісні взаємини підлітків.
Природа загартовує, змиває хвищею зайві думки, концентруючи на справжньому. Книжка «Фонтану казок» у вигідному світлі зображує на перший погляд вади зеленого туризму. Тут «своє море», і засмагати є де. Та чи вистачить часу, адже й погортати улюблений роман вже немає коли!
Підкріплення дівчата отримують потаємними знаннями від бабусі. Настанови «мольфарки» завжди справджуються: і щодо прогнозів погоди, і щодо наслідків холодних безлюдних прогулянок.
Повчання дівчатам сховані у відвертих дружніх діалогах, у поглядах бабуні Катруні, якій зовсім не властиве менторство. Та вона завжди говорила чистісіньку правду: «Ну й комедія, файні дівки! Йо!»
Текст розшитий епітетами карпатській кухні. Словник юних читачів поповниться «лекварами» та «кіфликами», та от чомусь не вистачило історії та діалогів із самою винуватицею неординарної назви повісті. Бабуся Катря, берегиня дівчат на незвичній для них території, постає перед читачем дуже колоритно, проте невиправдано мало. Зрозумілий задум автора щодо невтручання баби Катрі у дівчачі плани на день, як один зі способів згладити побудовану в уяві неприязнь до таких канікул, та читач все ж залишається спраглим до її постаті. Без баби Катрі це вже не «Файні товсті дівки, йо!», а «Карпатський поцілунок» – історія про випробування дружби міських подруг і сільського хлопчини.
Повість можна назвати підлітковою, екотуристичною розвіртуалізацією модниць. Розповіддю, яка народилася зі справжнього закарпатського сказання: «Файні товсті дівки, йо!» і переросла в щоденник любові та випробувань, справжньої дружби, канікул на природі, розуміючої любові старших.
Мотивує повість молодих панянок і до читання – тут частенько згадуються затишні моменти гортання улюблених романів. Є й про уроки, щоправда, критично, з класиками, портретам яких діти «домальовують слонячі вуха». От би згадали нові хрестоматії чи бажання читати сучасні підліткові книжки на уроках :)!
Після міської та навчальної суєти не завадить почитати таку карпатську історію і просто «розслабитися», адже бурхливих пригод, окрім як холоднючої зливи в горах та нічного рандеву на кладовищі переживати не доведеться – якщо бабця дозволила і Мирко поруч, значить можна бути спокійними.
Нашим дітям, імовірно, повість натякне на те, що поза соціальними мережами протікає неквапливе й тим прекрасне життя, і що більшість проблем, переживань та образ у дружбі є все ж таки надуманими, намальованими нашою уявою.
Від БараБуки
Звісно, еко-туризм – це добре! Це навіть суперчудово. Тим паче Карпати, краса, романтичний дощ у горах, здорова сільська їжа, мольфари… Стоп! Чи не видається вам це трошечки… гм, стереотипним? Якщо бабуся (дідусь) і Карпати, то відразу – мольфар чи мольфарка! І дівчатка у Тетяни Стрижевської, попри те, що милі й хороші дівчата, і вміють по-справжньому дружити, все ж трошки стереотипно виписані. От, приміром, невже всі міські дівчата поведені на моді й дієтах? А хлопці! Хлопець тут один, зате який – і високий, і красивий, і сильний, і все знає, і захистить, от лише не розуміє різниці у «відтінках» взуття. Бо «село»! Як відомо, хлопці також страждають від стереотипів на тему «справжніх чоловіків» і «ти ж хлопчик». Що вже казати про мешканців сіл.
Щодо дієти окремий момент. Звичайно, є різні випадки, різні дієти й різне їх застосування. Але чи варто їх протиставляти незрідка надміру калорійній і не завжди здоровій сільській їжі? У всьому слід знати міру, і зі здорового харчування БараБука б не сміялася: всім відомо, що цукрові кісточки – то найздоровіша їжа для розумних песиків! ;))
Материнське єство десь глибоко в душі перекликається з силами Природи. Надто важливо передати дітям все цінне, що маєш і розказати про те, що можеш втратити. У свою дорослу бібліотеку, де є і художня, і документальна лінії, я збираю, зокрема, книжки для батьків.
У сина вже безліч книжечок, всі гідні. Старанно відібрані. Проте віднедавна я вирішила започаткувати для нього домашню добірку «зелених» видань, які розповідатимуть від року до року про найвичерпніше і найнеобхідніше, що має людство.
Пріоритетно відбиратиму книжечки вітчизняних авторів та ілюстраторів, проте рушійною силою для мене в цій сфері стала німецька книжка-картинка, новинка літа 2016 року.
Інформацією про це видання я відкрию серію пізнавально-практичних текстів про зелені читання діткам та книжки для таких читань.
«Звільни мене!» від Патріка Джорджа
Patrick George. Lass mich frei! – Frankfurt am Main.: Moritz Verlag, 2016. – S.Z:54. Український переклад: “Врятуй тварин”, ВСЛ, 2017
Голови лося на стіні, тигрові шкури як килими, слони в цирку, курки в тісних приміщеннях, ведмеді в зоопарку, лисиці навколо жіночих ший – бідні тварини! Тут-таки, в цій дитячій книжці, зовсім легко їх оживляти, звільняти: для цього є прозорі листки-вкладки, які перегортаються. Дуже креативно!
Бути вегетаріанцем або навіть радикальним вегетаріанцем – світова тенденція. І той, хто живе таким чином, часто хотів би передавати такий спосіб життя своїм дітям. Не тільки за обіднім столом, але й при читанні. Зрозуміло, складно пояснити, що потрібно вкладати у критерії, які складають поняття «веганські» або «дружні до тварин» дитячі книжки.
Кілька таких видань з’явилося впродовж останніх років, на них навіть є позначка «відповідає вегетаріанству» (означає: зроблені без матеріалів тваринного походження). Як правило, це книжки маленьких видавництв. І тільки через «радикальний вегетаріанський спосіб життя», з радикальними вегетаріанськими гаслами в різних варіантах. На жаль, доволі часто вони краще задумані, аніж зроблені з літературної точки зору.
А користь і задоволення має приносити й сам процес читання. Добре, що є винятки.
Німецька книжка-картинка «Звільняй мене!» має зрозуміле послання: тварини – це живі істоти, вони повинні жити на свободі. Книжка доступна за ціною, без морального «вказівного пальця» і не «давить» на совість. «Звільняй мене!» підходить абсолютно всім, хто надає значення правам тварин.
Ведмідь, лисиця, тигр і півень можуть бути тут просто тваринами. Але не так, як у деяких інших авторів книжок із картинками та ілюстраторів, які або змішують тварин всякого роду абсолютно безпідставно, або ж для яких головне – це красива історія, смішне ім’я, бантики, штани й людська поведінка, щоб спростити подання. Хоч і не завжди виправдано.
Тут принцип зовсім простий. Ліворуч на сторінці ілюстрація з життя «вільної природи», праворуч – сцена з буднів цивілізації, всередині – прозора вкладка для «звільнення» тварини. Таким чином шкурка перед каміном знову стане тигром, який полює у високій траві. Маленький слон із цирку йде підтюпцем за його матір’ю в савані. Трофей із голови лося на стіні знову гуляє березовим лісом, черепаха з рибальської сітки кладе яйця у своє гніздо на пляжі, а частина крокодилячої шкіри знову належатиме крокодилові.
Нехай це видання подарує Вам натхнення для корисних читань з дітками. А де їх можна влаштовувати – на природі чи вдома, з наочними матеріалами чи без – читайте в моєму наступному матеріалі. Відправною точкою знайомства читачів з українськими виданнями про Природу для дітей стане «Червона книжечка».
Звісно, еко-туризм – це добре! Це навіть суперчудово. Тим паче Карпати, краса, романтичний дощ у горах, здорова сільська їжа, мольфари… Стоп! Чи не видається вам це трошечки… гм, стереотипним? Якщо бабуся (дідусь) і Карпати, то відразу – мольфар чи мольфарка! І дівчатка у 
