All posts by Ірина Юрченко

Навіщо взагалі та школа?

Школа – це нудно. Кому потрібні ті домашні завдання. У житті математика не згодиться, адже є калькулятор на айфоні. Уроки не такі. І вчителі. Та й сама школа!

Щось схоже можна почути від сучасного школяра, початківця чи вже досвідченого – ніякої різниці, адже подібне ставлення чи сумніви щодо навчання наче йдуть у комплекті з зошитами та наплічником. Як у такому разі пояснити дитині, навіщо потрібна школа і що все зовсім не так неприємно, як може здаватися? Як не зробити з такої розмови читання моралей? І зрештою, як надихнути школяра? На допомогу батькам, учителям та усім причетним – «Школознавство» Галини Ткачук від видавництва «Портал».

«Тож кого вони брали на навчання? Хлопчиків віком 9-10 років, хоч трохи обізнаних із правилами читання та письма латиною. Як і у нас, навчальний рік у єзуїтських школах починався 1 вересня, а далі все я-я-ак закручувалося… Сенсація, шок, бентега! Перші П’ЯТЬ років навчання учні єзуїтських шкіл посилено вчили насамперед мови!»

Галина Ткачук, «Школознавство»

Авторка занурює читача в історію українських шкіл: для чого їх вигадали, як змінювалися ідеї організації навчання та що ж відбувалося в закладах освіти від «темряви віків» до радянської доби. Невеликий спойлер: раніше вчилися так… Повірте, дитині буде з чим порівняти свою школу!

Навчання як гаяння часу (робота чекає, школярику!), уміння писати та читати як привілей заможних у тих самих «темних віках». Почистити коня та читати церковні книги – у січових школах, або навчання латиною і відбір за релігією – в єзуїтських… а ще ж усе лише для хлопчиків. Заманливо?

Тут вам ще й церковнослов’янська без підручників і шансів прогуляти, бо ж із братської школи за вами прийдуть (звучить як жахастик, еге ж?). Різки та початок навчання лише після збору врожаю – в парафіяльних, а чи карцер за незастебнуті ґудзики на шинелі – суворі правила гімназій. І ніякого вам святого Миколая в радянську добу. То що там зі школою, досі нудно?

Ілюстрації Юлії Твєрітіної

Аби вас не лякала історичність цієї книжки та все вищезгадане, заспокою: письменниця прекрасно розуміє, для кого пише. «Школознавство» – динамічна, легка та не без гумору (авторка рецензії не раз реготала вголос), а всі факти подано лаконічно та без зайвих копань, що ще встигнеться перед ЗНО. Чудово доповнюють видання й короткі комікси, згадки про відомих українців, цікаві ілюстрації від Юлії Твєрітіної та кінь, що постійно розмовляє. Не питайте, краще почитайте самі.

А найголовніше: крім корисного й аж ніяк не нудного історичного екскурсу, відстежування прогресу та фактів, що дивують, Галина Ткачук доводить цінність самої лише можливості навчатися. Не кажучи вже про різноманітність наук у сучасному освітньому процесі та (як виявилося!) не таких уже й неприємних умов сучасних шкіл. Цікава й весела, ця книжка змотивує дитину до «правильних» висновків через особисті порівняння і як наслідок – надихне на зовсім інше ставлення до своєї школи.

Ненудна бібліотека #chitachi

Стартував вересень, а значить БараБука знову публікує натхненні вчительські розповіді про #Нове_Читання. Цього разу розповідаємо про знаменитих #chitachiв – проєкт київської гімназії-інтернату 13, ненудну бібліотеку для учнів, арт-простір із книжками та екраном для перегляду відео («Одну зі стін ми оформили під екран для проектора», – пояснює ініціаторка проєкту Ірина Юрченко – букблогерка, керівниця літературного гуртка в гімназії).

Два роки тому ми з Світланою Євгеніївною Возненко (директоркою гімназії) вирішили створити «комплексний» кейс, щоб популяризувати читання у школі. Так з’явилися #chitachi – наша ненудна бібліотека, книжковий арт-простір, який я можу назвати успішним. Звичайно, не настільки, як можна уявити у найсміливіших мріях (черга школярів за книжкою!), та все ж 🙂

Простір створювали разом із учнями
На стінах – відомі цитати різними мовами

Простір ми створювали разом із учнями. Обирали приміщення, вигадували дизайн, шукали цитати на стіни і всі разом це вимальовували як уміли. Всі – це не перебільшення, адже у процесі брали участь не лише школярі, а й учителі та навіть директорка. Бажаючих на початку було мало, діти не вірили в те, що їм реально дозволять малювати щось на стінах. Та до завершення нашої «роботи» в мене часто не вистачало пензликів на всіх охочих.

До речі, ми ледь не припустилися серйозної помилки. Простір планувався закритим – для зацікавлених, але у школі не знайшлося такого приміщення. Тому #chitachi зайняли один із холів і швидко стали місцем для «потусуватися» на перервах. Тепер я розумію: закритий простір не користувався б такою популярністю серед школярів.

Playback-театр від «Академії» . Піар-менеджерка видавництва Анна Яблучна розповідає про книжку Василя Теремка «16 весна»
Читачки з новинками підліткової серії видавництва «Академія»

Ми почали проводити заходи. Презентації книжок у форматі playback-театр від видавництва «Академія», де кожен учень має змогу внести щось своє у твір. Замість нудних розмов автори зачитують заздалегідь підготовлені уривки зі своїх книжок і пропонують школярам обіграти їх на свій лад. Дофантазувати щось, змінити діалоги або хід подій. Це робить спілкування з письменниками менш офіційним і цікавішим для підлітків.

Учителі літератури влаштовують неформатні уроки у просторі – без зошитів і конспектів, із можливістю сидіти як заманеться і говорити все, що приходить у голову. Книжки обираються за актуальністю для віку. Наприклад, «Сіль для моря» Анастасії Нікуліної викликала жваве обговорення серед учнів 8-го класу.

Директорка школи Світлана Возненко читає книжки малюкам на перерві

Читання поступово стає дозвіллям у школі. Ми створили #chitachi у вчительській – шафу з дорослими та іноді підлітковими книжками, аби вчителі теж могли читати більше і за можливості обговорювати прочитане з учнями (якщо твір відгукнувся). Директорка читає казочки малюкам під час деяких перерв, а одна активна мама влаштовує інтерактивні уроки за книжками для 2-х і 3-х класів. Наразі я читаю з 5-м класом, а старші школярі пробують себе у…

З цього року у нас у школі працює театральний гурток, де кожен охочий може навчитися акторській майстерності. Моя колега (теж книголюбка та шанувальниця української літератури) запропонувала учням «практикуватися» на книжках, точніше – діалогах, монологах із відомих творів та віршах. Тепер починаємо знімати відео-поезію для нашого YouTube-каналу.

Зйомки відеоблогу для каналу #chitachi

У нас є свій книжковий канал на YouTube. Я лише знімаю і монтую відео, все інше роблять школярі самостійно. Обирають книжку, читають її, пишуть сценарій або план для зйомок, передивляються потім і працюють над помилками. Спочатку оглядачів було лише троє – учениці 7-го класу, потім до них приєднався 2-й клас. Наразі 5-ті готуються до своїх перших відео-оглядів.

Аби донести те, що книжки – це аж ніяк не нудно, ми вигадали #chitachi_challenge: танцювальне відео зі шкільними підручниками, у якому взяли участь п’ять різних класів. Ідея належить одній із мам, а над постановкою працювали наші хореографи.

Ми нікого не примушуємо. Взагалі. Не хочете йти на презентацію? Добре, займайтеся своїми справами. Гурток? Як забажаєте. Відео знімати? Шукаємо охочих. Цікаво те, що такий підхід працює краще, ніж ми могли собі уявити – кожного разу зацікавлених усе більше. Те саме і з книжками. Я ніколи не вказую дітям, що їм читати, лише корегую, якщо бачу, що твір зовсім не для цього віку.

Фото Ірини Юрченко.