Адаптивність та успішність людини в суспільстві залежить, зокрема, й від уміння нею розпізнавати власні почуття та опановувати їх. Дитині можна допомагати цьому навчитися не лише в побутових ситуаціях, а й під час читання. Гадаю, для такої лектури цілком пасують книжки серії «Слухай серцем». Розкладу їх всі п’ятеро перед вами в алфавітному порядку за прізвищем авторів.

Читайте також: Дитяча література як зброя у протистоянні штучному інтелекту

Ілюстрації: Віталій Бугара

Книга «Велике серце», написана й намальована Віталієм Бугарою, побудована за структурою народної казки. Хлопчик подорожує у просторі та часі, шукаючи тварину з найбільшим серцем, яка й допоможе йому досягти мети – зцілитися від хвороби серця; та в результаті цією «твариною» виявляється він сам. По дорозі цей емпатичний хлопчик допомагає іншим вирішити їхні проблеми за рахунок своїх життєвих ресурсів – він кожному віддає шматок власного й без того хворого серця: освітлює ним печеру ведмедиці, розтоплює кригу для порятунку мамонта, омолоджує старого кита. «Велике серце» – це перелицьований та спрощений, але все ще романтичний «Данко» Горького, за тим винятком, що український хлопчик віддає серце не задля порятунку власного народу, як це робить російський Данко, а задля порятунку тварин, екологічний «Данко».

«Хлопчик дивився, як зникають хвилі, розбиваючись об берег. Він думав, що його тіло також от-от розтане, як ці хвилі. Проте більше не відчував страху»

Подібні тексти розвивають уяву та емпатію, але хибно обіцяють зцілення за милосердне поводження з тваринами. На мою думку, для підняття подібних медичних питань більш вдячним є реалістичний підхід. Адже ми розуміємо, що жодна фантазія не врятує від серйозної хвороби, і хоч би якими місцями ти подорожуватимеш у снах чи мареннях, вранці тобі доведеться прокинутися, випити ліки, взяти маму за руку та поїхати на нові обстеження. І навіть якщо дорогою ти врятуєш кота, це, на жаль, не вилікує твого серця, тоді як медикаментозна терапія чи операція цілком можуть бути успішними і до них треба бути морально готовим.

Купити книжку «Велике серце».

Ілюстрації: Оксана Драчковська

У «Суперклеї для вази» Ольга Купріян розповідає історію про те, як мама з татом посварилися і розбили вазу, «адже всім відомо, що вази розбиваються, коли хтось кричить» (чудесна фраза!). Авторка очима хлопчика показує, як дорослі сердяться, опановують емоції, кожен по-своєму роблять крок назустріч для примирення, а потім миряться.

«Дорослі часом засмучуються через такі дрібниці. Я б ніколи не плакав через вазу, у якій давно не стояли квіти! Може, ця ваза не дуже нам і потрібна? Але чому мама з татом так через неї побиваються?»

«Суперклей…» – жанрово витримана книжка-картинка. Інформація, зазначена в тексті, доповнюється та конкретизується зоровою, і це дуже здорово, бо відчувається віра у кмітливість читача, якому не потрібно все розжовувати вербально. Наприклад, не сказано, про що ж була записка в маминих руках, а лише намальований клаптик паперу зі словом «Вибач».

Загалом книжка про суперклей може стати хорошою нагодою поговорити з дитиною про сімейні конфлікти та їх вирішення, і в даному випадку, як і в будь-якому конфлікті, головне – це вміти подолати гординю для того, щоб розмовляти й вирішувати проблеми.

Купити книжку «Суперклей для вази».

Ілюстрації: Христина Лукащук

Книжка «Зелена білка» Галини Ткачук – це оповідання про іграшкову зелену білку, що стоїть у дитячому садку на верхній поличці шафи. Цю іграшку всі хочуть мати, однак її нікому не дають аж поки вихователька не влаштовує змагання за зелену білку. Конфлікт виховательки та дітей, пов’язаний із садочковим розпорядком, який діти не хочуть виконувати. Спочатку вихователька виглядає неправою – вона не дозволяє дітям бавитися зеленою білкою, зрештою зовсім її ховає. Але потім з’ясовується, що це насправді такий прийом, покликаний дисциплінувати дітей у змаганні за білку.

«Зелена білка сиділа високо на полиці під стелею. Усі діти в групі хотіли її собі! Але ніхто не міг дотягнутися»

Наратор тексту – дитина, яка дуже сильно хоче заволодіти зеленою білкою, і треба сказати, що авторці вдалося чудово передати мовлення дитини. Разом із тим текст дуже ритмічний, це майже верлібр. «Зелена білка» читається дорослими (але не дітьми) як текст іронічний. Приміром, такий момент: «Приходить вихователька й робить нам багато зауважень. Аж до кінця тихої години». У книжки немає жодної моралі, бо так писати, як це робить Галя Ткачук – це чисте мистецтво. Утім, це не заважає батькам використати книжку, щоб проговорювати з дошкільнятами дитсадочкові проблеми, які викликають виховательки та необхідність дисципліни.

Купити книжку «Зелена білка».

Ілюстрації: Надьожна (Надія Кушнір)

«Моя Ба» Тані Стус – це історія про хвору бабусю, із якою проводить час маленька дитина, котра сприймає свою Ба неупереджено, як це зазвичай уміють діти. У дитини фізичні вади старенької жінки не викликають сміху, як часом у дорослих людей на вулиці. Вона дуже тепло розповідає нам про свою Ба, із якою так чудово гратися в котів чи у вусатих дідуганів. Також розповідає про одну гру, у яку вони ще ніколи не гралися: «Ба кладе долоню, туди, де в мене серце. (…) Коли ми не зможемо більше ходити на прогулянки вдвох, Ба хоче жити там». Дитина з «Моєї Ба» універсальна – може бути хоч дівчинкою, хоч хлопчиком – ніщо не вказує на стать.

«Іноді я говорю щось Ба, а вона не чує. Я уважно дивлюся на неї й мовчу. Тоді Ба зупиняється й стає дууууже рівною. Я повторюю за нею кожен рух»

Авторка дуже ніжно, але разом із тим міцно, розповідає про літню хвору бабусю та її помирання, емоційною стриманістю нагадуючи шведського автора Ульфа Старка (зокрема повісті про помирання дідуся «Чи вмієш ти свистати, Юганно?»). Книжка «Моя Ба» є чудовим приводом, щоб поговорити з дитиною про старших родичів, які поряд, або яких уже немає.

Купити книжку «Моя Ба».

Ілюстрації: Ірена Панаріна

Книжка «Титепетль сердиться» Анни Хромової – це історія про те, як знуджена хмара знечів’я вдарила блискавкою в мексиканську гору Титепетль. Відтак гора розгнівалася та з неї почала вивергатися вогненна лава, тобто затіялася сварка рівня геологічного стихійного лиха. Далі конфлікт хмари й гори-вулкану перетворюється на побивання та взаємоповчання щодо того, якою мірою кожен із них мав реагувати в цій ситуації. Чому вони в результаті такої непродуктивної розмови миряться, а не ще більше сваряться – незрозуміло.

«Гора відчула, як усередині в ній закипає щось густе й гаряче. І дуже розсердилася! Так розсердилася, що вогненна лава в її глибині забулькала й заклекотіла»

Наскільки я можу судити, основою книжки стало таке явище, як вулканічна блискавка, про яку люди знають ще з часів виверження Везувія 79 року до н.е. Блискавка виникає у хмарі попелу, що піднімається з жерла вулкану, від взаємодії частинок золи з вулканічними газами. Якщо зовсім просто, це не блискавка викликає виверження, а виверження викликає блискавку. У книжці про вулкан Титепетль усе чомусь навпаки. Дивно, що ми, як суспільство, вже потроху вчимося розповідати дітям, звідки вони насправді взялися, але продовжуємо вигадувати історії про те, що від блискавки може розпочати свою активність вулкан. Гадаю, можна знайти більш вдалий природничий матеріал, щоб непрямо розповісти дітям про те, що кожен гнів повинен мати межі, не ламаючи при тому зачатки наукової картини світу в дітей.

Купити книжку «Титепетль сердиться».

Читайте також:

Коротко про головне: найцікавіші новинки дитЛІТА (4+)

5 авторів про 5 дитячих новинок Книжкового Арсеналу

Гарні ілюстрації, а вірші погані. Чудові вірші, але літери якісь невпізнавані. В українських книгарнях та на розкладках стільки абеток, що аж очі розбігаються. Як знайти найкращу чи найкращі – адже не всі батьки обмежаться однією, готуючи малюків до школи? Розібратися з цими спеціальними виданнями спробувала БараБука. Огляд не є вичерпним, утім, висвітлює основні абеткові видання українського книжкового ринку, що є у продажі.

«Абетка» од видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», можливо, найстарша за часи української незалежності, на ній виросло вже не одне покоління дітей. Перший наклад вийшов 1992 року, й відтоді з’явилося десь із півтора десятка перевидань.

Хороші тексти й ілюстрації – запорука успіху цього букваря. Книжка зроблена з картонних сторінок, має якісну поліграфію (зрештою, кожна зі згаданих абеток у цьому огляді видана досить пристойно). Автори віршів – Іван Малкович, Платон Воронько, Іван Нехода та інші, також є зразки усної народної творчості. Помітно, що видавець ретельно добирав тексти, а не користувався творами одного автора, як це зазвичай буває. Примітно, що абетка починається з «Ангелика», вірша про ангела-охоронця. У текстах наявні звуконаслідування, які так подобаються дітям:
Юрчик-мурчик нюхав юшку,
приліпив на ніс петрушку.
А-а-пчхи!..
Добра юшечка була,
тільки ложечка мала!..

Також там є «Ґава», «Дракончик», «Єнот», «Жабка», «Зайчик» та несподіване «И-ги-ги»:
– И-ги-ги! Пироги! – гиготіло.
– А не дам, а не дам! – відповіло.
– Ич, який! Ич, який! – засопіло.
– А такий, а сякий! – відповіло.

Ця універсальна абетка підійде для малюків, які тільки почали знайомство з літерами, а також для тих, чиї пошуки «свого» букварика тривають.

«Звіряча абетка» від майстра дитячої літератури Івана Андрусяка, чиї книжки відзначені українськими й міжнародними конкурсами та рейтингами, містить чудові дитячі вірші. Для ілюстрації літер обрані часом несподівані тварини, як гібон, гризлі й шиншила, також автор не забув про таких комах, як оси (про них чудовий алітераційний вірш). Літеру «Й» ілюструє йоржик. Окрім них, у «Звірячій абетці» все ті ж звичні для дітей носороги та миші. Але й у звичному письменник знаходить незвичне, тому вірш про удава вийшов просто шикарним:

Удав
Книжку гортав.
Сторінок сто
відмахав хвостом.
А тоді каже: «Хвостик втомився,
а я читати ще не навчився».

«Критерії, на які варто звертати увагу батькам у виборі книжки, – якість ілюстрацій, тексту й поліграфії»

У книжці є хороший вірш про іхтіозавра, але чомусь цей рибоящір, який за способом життя й виглядом подібний до дельфіна, на ілюстрації художниці Ольги Гаврилової розгулює сушею, а не пливе. Хоча загалом усі малюнки дуже гарні, навіть милі.

Зображення літер у виданні нестандартне, я би сказала, дизайнерське. Хоча поряд із «головатою» літерою «В» є ця буква прописом, а кучерик на «язику» в «Е» привертає батьківську увагу краще за традиційне її зображення, все-таки дітям, які вчаться читати, ліпше бачити ці літери в їх класичному виконанні. З іншого боку, такі букви можуть бути цікаві дошкільникам, які вже їх знають, і розвиватимуть аналітичне й асоціативне мислення. Я б рекомендувала цю абетку передусім за якісну поезію – для дітлахів, що вже знайомі з літерами.

Мистецька «Абетка» Анни Копилової від «Основ» ілюстрована репродукціями живопису, графіки, зображеннями скульптури й декоративного мистецтва з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ). Це чудове видання, вступ до ознайомлення з образотворчим мистецтвом. Там є репродукції Ґойї, Брейґеля, зображення гранітної єгипетської статуї 7 ст. до н.е., маски індонезійського театру ваянг-топенг ХІХ ст. тощо.

Музейні експонати диктують слова, які часом цілком несподівані й нетривіальні, наприклад, «зброя», «їжа», «йогін», «лицар», «щит»; серед звичних, так би мовити, абеткових – «мама», «ніс», «птах», «риба». До речі, з уже наведених лексем помітні мілітарні, що робить буквар актуальним, адже нині багатьом із нас доводиться пояснювати дітям слова, пов’язані з війною. Дуже приємно, що абетка завершується зображенням янгола – фрагментом картини «Мірадж, або Чудесне Вознесіння пророка Мухаммеда» невідомого іранського художника ХVІ ст.

Попри безліч переваг, у книжки є одна вада – пропущена літера «И». Навіть якщо не знайшлося зображення для неї, пропускати букву аж ніяк не можна, нехай би й сторінка біля неї була порожньою, такою собі паузою, бо й з абетки літер не викинеш. Утім, для розвитку художнього смаку в дошкільняти кращої книжки, мабуть, не знайти.

Коли береш у руки «Першу музичну абетку», відчуваєш захват, що врешті хтось додумався, окрім поезії, відкрити твоїй дитині Дворжака, Моцарта, Вівальді, Рахманінова та Ґріґа – і це все водночас із вивченням літер. Хороше враження справляють якісна поліграфія та чудові ілюстрації Марисі Рудської. Проте, коли починаєш вчитуватися в тексти, написані педагогом Світланою Поліщук, впадаєш у відчай. Віршики в букварі цілком любительські, неоковирні, дуже часто з порушеною логікою. Як уторопати таку віршовану інформацію дитині, яка вчиться читати?

Ведмежатко вихвалялось:
– Ой, у мед я закохалось
Зубками всіма одразу,
Ледь вмочивши язичка.

Як можна закохатися в мед зубками? На жаль, таких віршів в абетці багато:
Жив цвіркунчик довговусий,
Чув колінцями – там вуха.
Цілий вечір, цілу нічку,
Як скрипалик, вигравав

Диво-музику казкову,
Щоб раділо все довкола,
Щоб і ти, маленький друже,
Сни солодкі споглядав.

Усі вірші витримані в одному розмірі, що надає їм одноманітності. Можливо, був розрахунок покласти їх на музику, але цього не сталося.

Музичність букварика полягає в оформленні декламацій, записаних на диск. Автори радять використовувати абетку на свій розсуд: можна читати як книжку, а можна слухати вірші про літери в супроводі відомих композиторів світового (і не тільки) рівня (бо хто такий 7-річний Сергій Недериця, чиє прізвище стоїть поряд із геніальними творцями та збігається із прізвищем видавця?). Окрім музики, тексти ілюструє рохкання, крякання та інші звуки природи. Одне слово, якщо хочете, щоб музика Хачатуряна асоціювалася у вашої дитини з рохканням, Шостакович – із ревом ведмедя, а Моцарт – зі стукотом дятла, це саме те що треба. Музичне виконання класики теж не є досконалим і потребує доопрацювання.

Розвивальна розмальовка «Абетка» від того ж видавництва містить найкращу частину «Першої музичної абетки» – чудові картинки Марисі Рудської, але вже не кольорові. Утім, якщо не знати про зв’язок між цими виданнями (адже ніде в розмальовці не вказано, що вона є логічним продовженням «музичного букварика»), незрозуміло, чому «антилопонька», «ведмежатко», «зозуленька», «ящірчатко» мають зменшувальний суфікс, а отже, є милими та хорошими, а «бобри», «єноти», «індик», «йорж» – без такого суфікса, тому такі суворі. Віршів у брошурі немає. Любителям розмальовок раджу звернути увагу на це симпатичне видання з якісними ілюстраціями, які допоможуть закріпити вже вивчені літери.

«Улюблена абетка» од видавництва «Ранок» – це перша і єдина перекладна абетка, що потрапила мені в руки. Треба підкреслити, що переклад хороший, і в текстах немає й сліду російської мови. Усі літери ілюстровані двовіршами, приміром:

Бобер буквар собі купив –
Буквар весь рік бобер зубрив.

Проблематична літера «И», на яку починається дуже мало слів (за чинним українським правописом) ілюстрована тут словом «мишка»:
Мишка-мама забула про мило –
Мишеняток без мила помила.

Як на мене, алітерація на «м» не дуже пасує для ілюстрації букви «И», бо на слух алітерації завжди помітніші за асонанси. А дитина сприймає вірші передусім на слух, це вже потім можна попросити пошукати конкретну літеру в тексті, щоб закріпити матеріал. Загалом віршики хороші та зрозумілі для дітей дошкільного віку.

Щодо ілюстрацій, то з ними теж усе гаразд, за винятком того, що тушканчик аж надто нагадує зайчика, а кенгуру з великою головою здається родичем корови. Попри це, рекомендувати книжку для дітей цілком можна.

«Абетка для хлопчиків та дівчаток про рибок, птахів, комах, звіряток» Любові Шостак промовисто оформлена «для хлопчиків та дівчаток»: рожевий і блакитний на обкладинці – основні стереотипні «гендерні» кольори. Але на цьому гендерний підхід, заявлений у назві книжки, закінчується. Утім, рибки, птахи та комахи на місці – у вигляді яскравих ілюстрацій.

Абетка починається алфавітом (хороша ідея йти від загального до часткового) і закінчується літерами вперемішку. Відкривається видання сюжетним віршем про те, як киця купувала букварик.

У текстах часом трапляються свіжі образи, от як у цьому, що стосується літери «М»:
Не гризе маленька мишка
Ні шкориночку, ні книжку,
І котів не стережеться,
Бо комп’ютерною зветься.

Особливість цієї абетки в тому, що в текстових ілюстраціях буква, яка розглядається, виділена жирним шрифтом – це допомагає дітям знаходити її в рядках. Накреслення літер тут традиційне. Загалом абетка непогана.

Автор «Абетки» видавництва «Прінт-Сервіс» – відомий український поет, член Українського комітету міжнародного ПЕН-клубу, член Національної спілки письменників України Григорій Фалькович. Чудові реалістичні ілюстрації Тамари Морозко доповнюють якісні зразки класичної поезії. Така абетка може вам дістатися в подарунок від бабусі чи дідуся, бо вона цілком у традиції радянських букварів (у хорошому сенсі).

Особливість віршової частини в тому, що у текстах трапляються топоніми, зокрема Лубни, Поділ, Березань і Бровари. Приміром:
Бичок, що жив у Березані,
Співав і грав на барабані,
А борсучок із Броварів
Співати й грати не умів.

«Абетка» Фальковича допоможе дошкільникам опанувати літери, а дорослим нагадає дитинство.

Отже, критерії, на які варто звертати увагу батькам у виборі книжки, – якість ілюстрацій, тексту й поліграфії. Але є й специфічно «абеткові» критерії. Зокрема, літери першої дитячої абетки мають бути стандартними друкованими буквами, які є в усіх книжках, а не дизайнерськими винаходами чи авангардними малюнками. Кожен буквар має свою особливість, яку треба вловити й перевірити на якість. І ще я звертаю увагу на складні для текстового ілюстрування літери, як «И» та «Ь», адже на них не починаються іменники. Це все допомагає швидко зорієнтуватися й купити хорошу книжку.