Останні кілька років в Україні набуває популярності традиція адвент-календарів, яка прийшла до нас із Західної Європи. Це спеціальний календар, який показує, скільки днів залишається до Різдва. Він робить очікування свята для дітей, а тому і для батьків, не таким нестерпним, а навпаки – радісним й цікавим.

Сьогодні у світі існують дуже різні адвент-календарі – до Різдва, до Нового року, до Святого Миколая. Тепер можна знайти у продажу календарі, зроблені за принципом адвента, і до дня народження чи мандрівки. Календар можна купити готовий, можна зробити самому. Від найпростішого, коли дитина щодня відкриває віконечко календаря і з’їдає сховану там цукерку, до адвент-календарів, в яких діти знаходять цікаві завдання, тощо. Адент-календарі – це приємно і весело, а ще вони дуже допомагають від вічного «Ну коли вже свяяяятоооо?». Журналістка й книжкова оглядачка Марія Семенченко ділиться своїм досвідом книжкового адвенту разом із донькою Олександрою – для рубрики #Нове_читання.

Перший адвент-календар ми зробили для нашої доньки Олександри торік. На той момент їй було трохи більше трьох років. Ми з чоловіком одразу вирішили, що робитимемо адвент-календар самі – щоб найкраще врахувати можливості й інтереси нашої дитини, тобто, зробити завдання «під неї». Якось одразу народилася ідея робити адвент книжковим, тобто підв’язати всі завдання до сюжетів і героїв улюблених на той момент книжок дитини. Нам самим було цікаво підібрати книжки, вигадати завдання і потім з дитиною їх робити. Та що там – я ледь дочекалася, поки Саня доросте до чогось такого! 🙂 Це справді діє – ти своїми руками розбудовуєш довкола себе святкову атмосферу й настрій.

Насправді варіантів книжкових адвент-календарів – безліч. Його можна зробити як для тих дітей, які дуже люблять читати, так і для тих, хто не дуже любить це діло. Бо тут читання поєднується з цікавими завданнями, є інтрига й очікування свята і подарунків.

Ось кілька ідей книжкових адвент-календарів:

1. Якщо дозволяють фінанси, можна відразу купити 7–10 нових книжок, які дитина щодня знаходитиме або які їй вручатимуть батьки чи опікуни, і які вона щодня з ними читатиме. Як варіант, почати робити книжкові запаси заздалегідь, а не перед самими зимовими святами. Це можуть бути просто класні книжки, підібрані – важливо! – за віком дитини. Це можуть бути і тематичні добірки, пов’язані з захопленням дитини, наприклад, книжки про фей, динозаврів, транспорт, будівництво, тварин, космос тощо. До речі, такі тематичні добірки класно поєднуються з подарунком. Наприклад, книжки про будівництво і конструктор, або набір книжок про динозаврів і відповідні іграшки тощо. У нашому випадку Святий Миколай завжди приносить подарунки на свій розсуд і смак – для дитини це сюрприз. Але якщо в родині є традиція замовляти подарунки на свята, то можна від цього відштовхнутися в підборі книжок для адвенту.

Також це може бути набір саме зимових книжок, спільне читання яких створюватиме особливий настрій. Сьогодні у книгарнях можна знайти вдосталь таких книжок на будь-який вік – як перекладних, так і українських авторів і авторок. Різдвяні, новорічні, до Святого Миколая, просто зимові. До таких книжок дуже легко вигадувати завдання – прикрасити ялинку, вирізати з паперу сніжинки на вікна, спекти печиво, намалювати листівки, зробити гірлянду тощо. Або можна обійтися й без завдань – просто щовечора читати нову зимову книжку й налаштовуватися на свято.

2. Створити адвент, спираючись на улюблені книжки дитини, які вже є вдома і які ви регулярно читаєте. Цей варіант зручний тим, що є час подумати над завданнями, бо сюжет кожної з цих книжок, упевнена, батьки вже знають напам’ять. Саме цей варіант ми обрали для себе. У нас було 19 днів до Святого Миколая, 19 відібраних книжок і 19 тематичних завдань. Але можу сказати, що 19 днів було забагато для трирічної дитини, під кінець вона вже зі значно меншим ентузіазмом робила завдання, хоча так само радісно бігла вранці до конвертів. Але також 19 днів активного адвенту були трохи виснажливими і для нас, батьків, тож цього року ми обмежилися 10 днями.

Адвент-календар – це, передусім, про радість і позитивні емоції. Він може бути будь-яким – усе залежить від фантазії батьків чи опікунів дитини, від рівня їхньої завантаженості роботою й побутом, від того, чи вони мають час і натхнення дуже заморочуватися, чи не мають. Адвент треба робити таким, щоб усім було комфортно, а не через силу. Якщо не відчуваєте в собі ресурсу засиджуватися з дитиною за малюванням листівок бабусям і дідусям, можна просто попити какао і подивіться різдвяний фільм чи мультфільм.

Наші книжки й завдання

Ще раз нагадаю, що це був перший адвент-календар, який ми коли-небудь робили, тож ми були сповнені натхнення й ентузіазму. На момент початку адвент-календаря в нас були готові десь із 5–6 завдань, інші ми вигадували по ходу справи. Напередодні 1 грудня ми з кольорового офісного паперу зробили 19 маленьких конвертиків, пронумерували їх і прикрасили. У конверти вклали листи із завданнями, а також порожні аркуші, які заповнювали пізніми вечорами напередодні. У нас це були листи від Святого Миколая, але кожен може робити їх на свій розсуд – від батьків, від Діда Мороза, ельфів, оленів – кому як хочеться. Також у нас був окремий красивий лист від Святого Миколая – така собі інструкція для нашої Сані, що саме відбувається, яка її роль у цьому дійстві і навіщо взагалі це все треба.

Позаяк у три роки більшість дітей ще не читають, то листи дитині вранці зачитували ми, батьки, але також на кожному листі був нашвидкуруч зроблений кульковою ручкою малюнок книжкових героїв. Їх, на диво, дитина вгадувала миттєво і бігла брати з полиці відповідну книжку. У деякі дні, крім листа із завданням, на Саню чекав маленький тематичний подарунок, схований десь у квартирі. Наприклад маленький м’який Ґруффало або фігурки Петсона і Фіндуса.

Конверти ми повісили гірляндою в іншій кімнаті, так, щоб дитина сама могла щоранку знімати лист. Чому в іншій кімнаті? Бо це хитрий план батьків: заінтригована дитина вранці швиденько зістрибує з ліжка і біжить в іншу кімнату, де її легше зібрати в садок, поки вона була поглинута новим листом і завданням.

Завдання в будні дні ми робили вечорами, лише деякі найпростіші встигали вранці.

Не буду перераховувати всі 19 книжок і завдань до них, але кілька улюблених опишу.

• Платон Воронько «Падав сніг на поріг». Саня робила ілюстрацію до улюбленого вірша – у змішаній техніці 🙂

• Джулія Дональдсон «Халепка зі шкарпетками». У цій книжці-картонці лис по всьому дому шукає свої шкарпетки. Напередодні ми вирізали з кольорового паперу шкарпетки і сховали їх у пральну машинку, духовку, в комод із Саньчиними піжамами, у черевик тощо. У листі Миколай давав дуже прості підказки, де шукати: «там, де ми печемо пироги», «там, де наш брудний одяг стає чистим», «там, де лежить одяг, у якому ти спиш» тощо. Простенький квест викликав у Сані суцільний захват. Потім ми разом мали оздобити ці паперові шкарпетки і зробити з них гірлянду. До слова, вона провисіла в нас усю зиму, весну і літо – дуже полюбилась дитині.

• Джулія Дональдсон «Ґруффало». Тут ми зробили домашній театр тіней із взуттєвої коробки. Це завдання було нашим хітом. Саня кілька днів гралася театром і сама, і з нами. Але це завдання можна зробити під будь-яку іншу просту книжку з простим сюжетом і невеликою кількістю героїв. І чим простіші обриси героїв – тим краще для батьків, як їх вирізатимуть із паперу :).

• Ольга Купріян «Мамонт». Тут, очікувано, завданням було сходити в Національний науково-природничий музей, щоб знайти саме того мамонта, і саме тих метеликів у вітрині. До речі, завдання з відвідуванням цього музею можна підв’язати під багато інших книжок, тут є де розвернутися фантазії. Але треба бути готовим до різного. Отак, шукаючи мамонта, Саня побачила у вітрині інсталяцію, де вовки роздерли оленя. Нічого подібного вона раніше не бачила, звісно ж. Довелося мені, заскоченій зненацька, розпочати розмову про дику природу, хто кого там їсть і навіщо, що стається з тим, кого з’їли, і чи є варіант, що роздертий на шматки олень таки зміг втекти від вовків. На диво, дитина спокійно вислухала всі відповіді і переключилася на щось інше – у музеї завжди є на що переключитися. І не забудьте зайти у просто чудову музейну крамничку, в якій можна купити зуб акули, різне каміння і силіконових равликів.

До речі, в той час у музеї саме проходила виставка ілюстрацій Володимира Штанка до книжок Редьярда Кіплінга про Теґумая і Тафі, ми потрапили і на неї, і на творчу зустріч, на якій художник малював крапочки леопардові. Прийшовши додому, так само вирізали із жовтого паперу леопарда і натикали йому крапочок вушною паличкою. І заодно прочитали одну з книжок про Теґумая і Тафі. Насичений був день.

• Свен Нордквіст «Різдво у Петсона». Випікали печиво. Дуже спокійний і медитативний вечір.

• Олесь Ільченко «Зимова казка» та Оксана Лущевська «Пташина колискова». Почитали про птахів, поговорили про птахів, поговорили про птахів узимку. Зібрали разом годівничку (ми купили готові деталі, які збираються без клею і цвяхів), яку Саня самостійно розфарбувала, повісили в саду. Тепер, узимку, щоранку насипаємо туди суміш зернят для птахів і з вікна спостерігаємо, які горобці нахабні та які чемні синички.

У будні краще планувати якісь простіші завдання, які дитина може зробити сама або з мінімальною допомогою дорослих, а у вихідні можна придумати активності для всієї родини. Сюди підходять прогулянки, відвідування музеїв і виставок тощо або ж якась творчість вдома, що вимагає часу. У нас це був театр тіней. Також є дні, коли дитина або батьки не мають сил, настрою тощо, тоді можна на ходу коригувати завдання, замінивши його на какао й читання книжки або перегляд мультфільмів.

До речі, є чудові мультфільми, створені на основі відомих книжок. Серед них – «Ґруффало» і «Ґруффалятко», «Цурпалко», «Зог», «Неймовірна історія про велет-грушку», «Фантастичний містер Лис» і багато інших. Сімейний перегляд такого мультфільму цілком може бути одним із завдань адвент-календаря.

Плюси, бонуси й переваги книжкових адвентів

Передусім ми робимо книжку важливою частиною святкової атмосфери – і формуємо святкові родинні традиції, в яких фігурує книжка й читання. А ще ми виводимо історію за межі книжки, а це завжди цікаво й розбурхує фантазію.

По-друге, улюблені книжки ваших дітей – чудовий помічник для вигадування завдань. Відкриваєте книжку – й одразу щось спадає на думку. Так можна чудово заміксувати традиційні завдання, які легко підв’язати під ту чи іншу улюблену книжку, – вирізання паперових сніжинок, випікання печива, прикрашання ялинки, – з тими, що безпосередньо пов’язані з сюжетом книжки.

З особистого досвіду: згодом дитина залюбки вносить у своє щоденне життя мотиви з улюблених книжок. Гуляючи в парку чи лісі, збирає родину Цурпалків. Грається не просто в лікарку, а в Златку, яка допомагала Зогові. Чує перед сном якісь звуки з вулиці й каже, що це «Привид, який не міг заснути». Ліпить ліниві вареники й цитує вірш Анатолія Качана про ці самі вареники.

Мені завжди приємно спостерігати, як література тихо й ненав’язливо входить у наше повсякденне життя – через гру, цитати, образи. Мене тішить, що це відбувається без примусу, тиску, нав’язування. Саме собою й завжди доречно. І книжковий адвент-календар, на мою думку, цілком сприяє цьому процесу теж.

І, по-третє, це просто приємно. От справді, торік я отримала величезне задоволення як від підготовки адвенту, так і від того, як усе відбувалося. У мене навіть промайнула ідея зробити невеличкий книжковий адвент і собі – вибрати приємні мені книжки і, скажімо, приготувати страву, яку готують чи замовляють герої, послухати музику, яку вони слухають, написати комусь листа тощо. Може, колись… 🙂

Не забувати про книжки українських авторів і авторок

Я завжди раджу купувати, брати в бібліотеках, читати перед сном і задіювати в адвентах не лише перекладні книжки, а й обов’язково книжки українських авторів.

Щонайменше, у докарантинний період у завдання можна було включити похід на суботні читання улюбленого письменника, де можна поставити їй чи йому всі запитання. Бо Саня, скажімо, завжди озвучує мені список запитань по книжці (Чому письменниця не пише про тата, а лише про маму? Звідки знає, що хлопчик каже мамі перед сном? Чому ця книжка про крокодила, а не слона? Як цей котик опинився під батареєю?) і безпосередньо до письменника чи письменниці (Чи є в письменників робота, на яку вони щодня ходять, чи вони просто пишуть книжки? А діти є? А дітям своїм читають свої книжки? І що ті кажуть? Навіщо вони взагалі пишуть книжки? Їм їхня мама помагає?А тато? А песик у них є?). До ілюстраторів теж завжди купа питань, особливо якщо ілюстратор трапляється не надто уважний і на малюнках у книжці щось не так, як у тексті.

Так ось, Саня весь час пропонує надсилати ці питання безпосередньо адресатам, що ми нарешті й плануємо зробити найближчим часом. Так само вона часто хоче подякувати кільком авторкам і авторам за чудові книжки, бо було би дуже сумно, якби ці книжки ніколи не написалися і ми би не змогли їх читати перед сном (поки що найчастіше Саня поривається подякувати Олесі Мамчич за книжку «Ким працюватиме Яся»). Тому серед адвент-завдань може бути й лист до автора чи авторки улюбленої книжки.

Власні традиції

Святковий час – ідеальний, щоб засновувати власні родинні традиції і щоб говорити про різні важливі теми, наприклад, благодійність, допомогу іншим тощо. Про те, що ми теж можемо робити щось хороше. Наша традиція поки дуже проста – цього року вже вдруге ми купимо класні дитячі книжки, підпишемо листівку й віднесемо в садочок. Дитина теж залучена до вибору книжок, вона радить ті книжки, які їй самій дуже подобаються. Їй хочеться ділитися улюбленими історіями з іншими. І, як на мене, це прекрасне бажання.

Фото з сімейного архіву Марії Семенченко

Якби така книжка існувала в часи мого дитинства, то я би вже точно була всесвітньовідомою письменницею і мешкала б у власному замку, наприклад. Або літала б у магазин по шоколадки на гвинтокрилі, придбаному за гроші з продажів моїх книжок. Або, принаймні, могла би писати чудові, божевільні (в доброму значенні цього слова) твори у школі. Але її не було. Втім, я не засмучуюся, тому що «Письмонавтика» є тепер і я її вже прочитала й чесно виконала всі практичні завдання. Тож тепер маю кілька ідей для оповідань (а, може, й книжок), десяток дивовижних перших речень, синопсис, анотацію, а також знання, як правильно написати лист-пропозицію до видавництва. А це, погодьтеся, дуже навіть вагомі надбання.

«Письмонавтика» відразу викликає довіру і налаштовує на креативність, хоча б тому, що її авторка – Таня Стус. Якщо коротко – вигадниця, дитяча письменниця, літературознавець, авторка програм-інтенсивів із літературної освіти для дітей та підлітків, засновниця і керівниця «БараБуки». І взагалі, Таня вже апробувала цю книжку на реальних дітях і стверджує, що ніхто не постраждав. Тож, беручи до рук «Письмонавтику», можна не хвилюватися: навіть якщо письменника чи письменниці з тебе не вийде, добре писати й довіряти своїй фантазії ти точно навчишся.

«Потрібно зрозуміти, якого результату Тобі хотілося б досягнути: стати знаменитістю, заробляти гроші, вміти добре формулювати свої думки, створювати власні світи й заселяти їх образами зі своєї фантазії?»

В анотації зазначено, що книжку розраховано на дітей молодшого та середнього шкільного віку, а базова теорія і практичні завдання з «креативного письма» синхронізовані зі шкільною програмою. Крім того, у книжці вміщено адаптований словник літературознавчих термінів. «…“Письмонавтика” допоможе школярам самостійно чи за допомогою дорослого засвоїти навички літературної творчості та письмової фіксації думок, глибше зрозуміти літературу», – йдеться все в тій же анотації. Але насправді все набагато простіше, «Письмонавтика» допоможе тобі стати письменником або навчить цікаво писати, якщо ти цього захочеш. А якщо не захочеш, то – будь ласка! – можеш навіть не розгортати книжку. Власне, Таня Стус у своїй передмові про всяк випадок прощається з тими читачами, яким цю книжку в руки навіщось всунули дорослі і які не мають бажання її читати. «Па-па, друзячику!» – пише Таня, й одразу хочеться гортати далі. Усе добровільно, і в цьому плюс книжки і її відмінність від підручника (хоча в певних моментах вона трошки намагається бути схожою на нього). Крім того, на самому початку книжки Таня дає варіанти, навіщо взагалі її читати. «Потрібно зрозуміти, якого результату Тобі хотілося б досягнути: стати знаменитістю, заробляти гроші, вміти добре формулювати свої думки, створювати власні світи й заселяти їх образами зі своєї фантазії?», – запитує Таня в читача. На мою думку, всі запропоновані варіанти – цілком ок, я би не вибирала.

«Письмонавтика» – одночасно і посібник із креативного письма, і підручник із адаптованого літературознавства ій літературної творчості, й особистий творчий щоденник, у якому тобі дозволено все, аби лише розвивати фантазію, творчу уяву та набивати руку в письмовій фіксації думок. Ця книжка хоч і паперова, але максимально інтерактивна: тут можна писати, малювати, навіть дещо вирізати. Настільки інтерактивна, що в одному завданні Таня Стус пропонує від руки написати текст на 1000 знаків, і хоч це, напевне, незапланований «ляп», але він дотепний.

Варто сказати й про ілюстрації, створені Анною Іваненко. Лаконічні і стильні, виконані у трьох кольорах – синьому, помаранчевому і чорному, – вони не ілюструють текст, а створюють разом із ним єдиний цікавий воркбук. Наприклад, кілька розворотів із намальованими коліщатками, об’єднаними в різні комбінації, так звані «рушійні механізмі письмобуса». Читач може вписувати в коліщатка події, що рухатимуть сюжет історії. Загалом, творчих завдань у книжці багато, вони структуровані й підкріплені теоретичною базою. А ще продумані так, що, виконавши їх, ти отримаєш наприкінці готовий сюжет, ідею, синопсис своєї історії, оповідання, книжки. Усе націлено на результат.

Таня Стус лаконічно і зрозуміло розповідає, що таке сюжет, як створити справді цікавого персонажа, як написати перше речення, що зачепить читача, як рухати сюжет, але тримати інтригу, які є оповіді, як можна змішувати різні епохи в одному оповіданні, як вигадати вдалі діалоги, навіщо бути спостережливим, навіщо персонажам біографії і розкриває багато інших цікавих і дієвих «рецептів» творчого письма. А ще Таня розпитала сучасних українських письменників і письменниць про їхні секрети творчості й розкидала їхні історію по всій книжці.

Загалом мені імпонує, що авторка намагається говорити з дітьми й підлітками їхньою мовою, не обирає для себе менторський «голос за кадром», але й не занадто спрощує текст. Пробує говорити на рівних. Звідси, очевидно й розмови про писання книжок, роялті й листи до видавців, бо, погодьтеся, без цього «Письмонавтика» була б неповною і не достатньо чесною. Звідси – і літературознавчий словничок, який не перевантажує і не відволікає від писання, а ненав’язливо дає нові знання.

А ще «Письмонавтика» – стильна, і мені подобається її квадратний формат, якщо поставити книжку десь між підручниками, то вона визиратиме своєю синьою обкладинкою і заокругленими кутами. Взагалі, вона схожа на вікно, що символічно. Або навіть на ілюмінатор. Недарма ж Таня назвала книжку «Письмонавтикою» (від «письмо» та грецькою «навтика» – навігація, плавання).

До речі, хоч і написано, що «Письмонавтика» для школярів, виконувати завдання буде не нудно й дорослим читачам (перевірено на собі, далі можна придивитися вже й до інших книжок «для письменників» видавництва «Pabulum», наприклад, до воркбуку «Пиши сильно» чи книжки Ростислава Семківа «Як писали класики»). Тож цілком реально, що після спільного читання «Письмонавтики» батьки з дітьми об’єднаються у творчі тандеми і створять щось цікаве. А чому б і ні? От свого часу всесвітньовідомий фізик Стівен Гокінґ разом із донькою Люсі разом написали цілу серію дитячих книжок.

Звичайно, «Письмонавтика» не зробить із тебе одразу письменника, але надихне на писання і творчу сміливість. Навчить не обмежувати уяву, а тренувати її й розширювати. А вміння зрозуміло й цікаво викладати думки ще нікому не нашкодило. Кажуть, навіть допомогло.

Сьогодні на полицях книгарень ви навряд чи знайдете багато дитячих книжок про права та свободи людини й громадянина, випущених українськими видавництвами. На жаль, важливість такої літератури у формуванні особистості поки не вповні оцінена й осмислена видавцями, батьками й учителями. Втім, нещодавні події в країні – Майдан і довколомайданні теми – цю зацікавленість уже пробуджують. Процеси, що відбуваються в суспільстві (зокрема, під час Майдану й після нього), не можуть пройти непоміченими для молодшого покоління. Й основне питання, яке постає перед дорослими, – як максимально доступно, але при цьому коректно й об’єктивно пояснити дитині, що діється. І тут якраз можна відштовхнутися від теми прав людини та їх порушення.

Ми зробили огляд книжок, які допоможуть батькам почати цю непросту, але вкрай важливу розмову.

Життєва мудрість із країни Диварликів

У цьому напрямку в Україні чи не найбільше робить письменниця та правник Лариса Денисенко. Вона є авторкою і головною редакторкою періодичного видання для дітей «Правобукварик». Це додаток до юридичного журналу «Право України», який має вигляд ілюстрованої книжки. Розрахований «Правобукварик» на читачів віком від 3-х до 7-ми років і присвячений саме темі прав і свобод людини й громадянина. Наразі світ побачили вже чотири книжки (виходять двічі на рік). Їх усі варто мати у власній бібліотеці. Нічого подібного в Україні більше немає і не було.

Перевага цих книжок у тому, що вони не лише цікаво, а й доступно пояснюють дитині ті поняття, яким не кожен дорослий годен відразу дати визначення. Наприклад, що таке справедливість або честь. Чи гідність. У чому полягає цінність життя та чи життя всіх людей однаково цінне. Що таке свобода слова, свобода переконань, особиста безпека, недоторканність, власність… І – головне – як цим усім послуговуватися в повсякденному житті.

«Ми всі – незалежно від віку – заслуговуємо на те, щоб добре розумітися та вміти користуватися тим, що дарує нам життя, забезпечує та гарантує принцип верховенства права європейської демократичної держави – України. Ми мусимо знати наші права», – пише у передмові до першої книжки Лариса Денисенко.

«Леся почувалася щасливою. Вона показала друзям свою долоню, п’ять пальців, котрі є різними, довшими, меншими, худішими або гладкішими, але кожний палець є цінним, кожний щось вміє робити. Диварлики збагнули, що рівність – це коли всі різні істоти мають рівні можливості. І ніхто не знущається і не насміхається над інакшістю»

Попри те, що «Правобукварик» присвячений серйозним і непростим темам, написаний він легко, цікаво та доступно. Складні поняття тут розкриті через зрозумілі та знайомі малечі сюжети, які закручуються довкола дивних створінь – диварликів. Живуть вони в країні Диварликів, яка розташована на одному з острівців у Чорному морі на території України. Кожен диварлик має якусь свою особливу рису характеру, яку легко вгадати з імені. Є тут Вередунка і Гладунець, Шепотінник, Хвалько, Затинака. Є Хамелеося, Маленький Бо, Великий Мо, Рибозавро та Мережана Жанна.

Загалом же диварлики не надто виховані, вередливі й зовсім не лагідні, тому часто між собою сваряться. А якщо геть по-чесному, то поводяться вони так, як часто – звичайні діти. Просто в диварликів немає нікого, хто б міг їм пояснити, як не треба чинити й чому. Та одного дня на острів велетенський птах приносить у дзьобі дівчинку Лесю. Ця подія стає точкою відліку нового життя диварликів, в якому вони поступово відкривають для себе, що всі мають права.

Перші чотири книжки присвячені праву на життя, поняттю гідності, фізичному й моральному болю, рівності та дискримінації, а також поняттю власності. Ці поняття розкриваються через знайомі дитині ситуації та діалоги. Диварлики вчаться на власних помилках, набивають власні «ґулі», сперечаються, сваряться та зрештою приходять до розуміння того чи іншого поняття на власному життєвому досвіді. Крім того, в кінці кожної книжки є запитання, які допоможуть малюкові закріпити нові знання, зрозуміти краще, про що йшлося, та «приміряти» ситуацію на себе й оточення.

Варто також відзначити прекрасні ілюстрації Марисі Рудської. Художниця майстерно пише портрети диварликів, через незначні, але яскраві деталі передає їхні характери та настрій, створює атмосферу пригод.

Ці книжки будуть цікаві як дітям, так і їхнім батькам, учителям молодших класів, вихователям дитсадків, бібліотекарям та взагалі широкому колу читачів. До речі, щось подібне є і для підлітків: так само додатком до журналу «Право України» двічі на рік виходить «Абетка права» – в ній про те ж, але для старших дітей.

Про одного поля ягоди та права в картинках

Є ще низка хороших книжок російських видавництв, які теж допоможуть батькам у доступній формі пояснити дітям, що таке права людини та як ними користуватися. Наприклад, книжка «Одного поля ягоди», написана ще в 1999 році шведською дитячою письменницею, художницею, педагогом Перніллою Стальфельт на замовлення Міністерства освіти Швеції. Там це видання використовують як навчальний посібник із толерантності для молодших класів. Акцент у ній – на малюнках, за стилістикою схожих на дитячі, та лаконічних і зрозумілих підписах до них. У перекладі російською мовою книжка вийшла ще в 2007 році у видавництві «Мир Детства Медиа».

Ілюстрація з книжки Андрія Усачьова

У 2010 році в російському видавництві «КомпасГид» світ побачила книжка художниці Жаклін Дюем «Книга о правах человека». Разом із правозахисником Робером Бадентером вони зробили цікаву адаптацію для малечі «Загальної декларації прав людини». У цьому ж видавництві у 2011 році вийшла ще одна книжка – «Мы все рождены свободными. Всеобщая декларация прав человека в картинках». У ній усі 30 статей проілюстровані відомими художниками.

Загалом у наших сусідів дитячих книжок на тему прав і свобод людини значно більше. Можна порадити батькам звернути увагу на дитячий проект Людмили Уліцької. Видання цієї серії написані різними письменниками на різні теми – зокрема, про правосуддя, людей з особливими потребами, ВІЛ-позитивних людей, поняття сім’ї у різних культурах тощо. Є серед них і книжка Андрія Усачьова «Всеобщая декларация прав человека в пересказе для детей и взрослых». За нею, до речі, можна чи не найкраще пояснити дитині «майданну» ситуацію в Україні. Напевне тому, що писалася вона в Росії, де з дотриманням прав людей уже давно не все в порядку. Подані до кожної статті Декларації приклади життєвих ситуацій актуальні й для України.

Це, звісно, не всі книжки для дітей про права і свободи людини, – але ті, з яких принаймні можна почати.

У певний період життя поезія стає дуже близькою до тебе: ти або починаєш писати перші несміливі вірші, або знаходиш авторів, чиї твори суголосні твоїм відчуттям, настроям, мріям і загалом твоєму життю (або всьому цьому водночас). Й велике щастя знайти в підлітковому віці абсолютно свого поета чи поетку, чиї тексти підтримуватимуть у важкі миті, розраджуватимуть у сумні хвилини й надихатимуть. Сучасним підліткам потрібна сучасна поезія – зрозуміла та близька саме їхньому поколінню. Бо почуття й життєві сюжети – вічні й незмінні, а от реалії та ознаки часу – різні.

Нещодавно в рамках проекту «Електрокнига» світ побачила поетична збірка Олени Максименко «Я тобі листопад». У цій збірці – все що треба, коли ти юний і відкритий до світу: дороги, мандрівки, кава, любов, Карпати, Крим і багато-багато свободи. Вона – для романтиків, готових змінювати світ і жити без страху. А ще для тих, хто бачить дива буквально в усьому чи бодай хоче навчитися цього вміння. Власне, Олена Максименко й сама така, і тут варто згадати дещо з біографії Олени й історії виникнення її книжки, що тісно пов’язані між собою.

Як написано в анотації, авторка – журналістка, фотограф, поетка, казкарка, мандрівниця й авантюристка. За відгуками друзів, вона добра, безстрашна й дуже активна дівчина. Захоплюється археологією, історичною реконструкцією (японські мечі, індіанський лук), нінпо; багато мандрує, любить автостоп, етнофестивалі, поезію, каву та чай, приготовлені за власними чудернацькими рецептами. Й усе це знайшло природне й дуже гармонійне відображення в поетичних текстах.

Формат книжки ідеальний: її можна покласти в бокову частину туристичного рюкзака, задню кишеню джинсів чи маленьку охайну сумочку, йдучи на побачення з пасією, містом чи самим / -ою собою. Ці вірші добре читати десь на Великій Житомирській у колі друзів, із гітарою та босоногими танцями, під смереками в Карпатах, на березі моря, в міських парках. Читати собі, друзям, коханим, знати їх напам’ять. Ці вірші якраз для того віку, коли хочеться бути вільним, мандрувати, закохуватися й вірити в дива:
Чай гарячий,
Як твої долоні.
Як розпечений асфальт серпневої траси.
Як справжнє слово,
Що випадково зірвалося з язика…

Як пише в передмові до збірки Іван Андрусяк, це «напрочуд граційна книжка. Легка, красива, сонячна, трохи навіть “метеликова”»:
Мене колисатимуть білі ведмеді
І пустять погрітись у сніжну нору.
Я їстиму рибу і спатиму в пледі,
Під спину підклавши кору….

Увійшли у книжку й зовсім нові твори Олени Максименко – реакція на пережите країною й особисто поеткою. Про ці тексти варто говорити через призму неординарної біографії Олени, яку, безперечно, слід знати читачам, бо в руках вони триматимуть книжку з історією… Непростою.

Олену можна було побачити на Майдані під час цьогорічної зимової революції ледь не щодня, вона завжди була в епіцентрі подій – як волонтерка чи фотограф-журналіст-хронікер. 18 лютого під час трагічних подій Олена отримала поранення від гранати, що вибухнула біля її ніг. Утім, вона й далі фотографувала, щоб зафіксувати кожну хвилину історії, що саме творилася. Згодом народився вірш про пережите кожним із нас – й учасниками подій, і тими, хто слідкував за процесом у соцмережах та новинах. Це емоційне осмислення революції, тут немає пафосних слів, а всі образи дуже звичні й зрозумілі, від чого не менш сильні:
Пити багато води і не піддаватися паніці.
Мати паспорт і каску. Перегинати палиці.
Перетинати лінії міста, яке скалічене.
Снайпером на Грушевського наші секунди злічено.

Пити багато води і не вестися на провокації.
Бити у дзвін і пику. Мати свій дзен і рацію.
Місто кривавить потайки колотими бруківками,
Точки розламів склеює нашвидкуруч наліпками.

З лайкою і молитвою стане безсоння звичкою.
Пахнути димом. Міряти кожен свій день френд-стрічкою.
Правила гри приймаються. Всіх додавати в друзі і
Пити води – ще більше. Й викинути ілюзії…

А згодом, уже 9 березня, Олена вирушить у Крим, де якраз з’явилися перші «зелені чоловічки», тобто російські окупанти. Але на півострів дівчина так і не доїхала: на в’їзді разом із друзями потрапила в полон до російських військових та українського «Беркуту»… Після тортур (які Олена описала в колонці «Репортаж з-за колючого дроту» для журналу «Український тиждень») дівчину зрештою відпустили на волю. Пережите – у вірші «Хроніка несправдженого розстрілу»:
Коли скажуть стати лицем до стінки
Вітер обійме, як ти, за плечі,
Перед очі, мов відцифровані знімки,
Недоречні й безглузді полізуть речі…

Коли Олена повернеться в Київ із полону, її друзі запустять у соцмережах ініціативу й відтак зберуть кошти на цю збірку, де вміщено багато різних досвідів – добрих, радісних, спокійних, тужливих і сумних. Усі вони густо сконцентровані в поетичних текстах.

Також у книжці є кілька віршів, які відкривають для читачів Олену ще й як талановиту дитячу авторку. Ці твори – про слона, тхора тощо – цікаві й дотепні. Після прочитання мені захотілося, щоб Олена Максименко колись неодмінно видала й поетичну збірку для малечі. Але то вже буде інша історія та інша рецензія.