Переїхати з бурхливого Міста в Глушину — не дорівнює поринути в нудне життя без краплини пригод. Хоча спершу Матвій, головний герой мальопису, у цьому щиро переконаний. Але що, як нова школа виявиться не просто собі школою, а нові однокласники — не просто собі дітьми? Мальопис «Джем для малих чудовиськ» познайомить вас із абсолютно новим визначенням поняття «глушина».
Яскравими емоційними ілюстраціями мальопис розповідає історію хлопчика Матвія, який разом із мамою переїздить у містечко чи село під назвою Глушина. Всі сторінки кольорові, а кожна сцена дуже деталізована. Роман Кепкало, Катерина Лисенко, Мирослава Свірідова, Ярослава Гайдамашко, Павло Какула та Дарія Халаєва — ілюстратори мальопису — чудово передали атмосферу чарівної школи та розкрити характер персонажів. Загалом ілюстрації розповідають набагато більше аніж текст, що і є ознакою гарного мальопису. Їх цікаво розглядати та пірнати в події «Джему для малих чудовиськ» з головою, аби прочитати одразу дві історії про бешкетного, втім доброго та справедливого хлопчика і його нових друзів.
Рудоволосий Матвій вкрай засмучений переїздом, тому слова мами: «Любчику, прошу тебе, будь чемним, а то нас ще виженуть звідси» миттєво народжують у його голові план повернення до міста. Авжеж, чемним не бути. Втім, коли по нього заходить місцева дівчинка, аби разом піти до школи, ні він, ні його мама не звертають уваги на велетенські пазурі на її ногах, лише на незвичний колір волосся. Так починається історія перша — Таємничий міст — і життя Матвія у Глушині.
«Ого, це що, ваша школа? — Ага, наша альма-матер! — У вас усіх тут, певно, воші та кліщі…»
Слово «Чудовиська» у назві — не метафора. Матвій потрапляє у справжнісіньку школу монстрів. Що дуже класно — монстрів українського сетинґу. Дівчинка із блакитним волоссям виявляється Ведою. Хлопчик у водолазному костюмі — Водяником. Також тут вчаться Песиголовець, Нічниця та двійко інших чудовиськ, а також є директор школи, види яких автори мальопису поки не вказують.
Заради повернення до міста Матвій готовий поставити школу догори дриґом, але усі його намагання зчинити рейвах призводять лише до похвали та отримання зірочок.
«Отже, вітаємо Матвія, нашого новенького людиська! Цей геній у перший же день своїми діями заслужив… — Догану?! Тортури?! НЕВЖЕ ВИКЛИК БАТЬКІВ?! — …ЗІРОЧКУ! За відмінний удар і чудову спортивну форму! Вітаю!»
Адже чудовиська взяли його до своєї школи також не просто так: вони хочуть навчитися «людськості», аби вільно жити серед людей. Щоб повернутися до звичного життя, Матвію варто всього лише перейти Калинів міст, який зітре усі страхи разом із пам’яттю про чудовиськ. Але чи забуде їх Матвій? Чи захоче повернутися до чарівної школи знову? До слова, про чари: Веда навіть замість відьомського зілля варить справжнісінькі магічні джеми, від яких можна літати, зцілитися, набути невимовної сили або й стати монстром, якщо з’їсти усіх потроху.
Але є ще один спосіб обернутися на монстра у Глушині. Саме про такий випадок йдеться у другій історії — Розбите серце. Матвій розбиває серце мамі. Не зі зла, випадково. Та так, що всі спроби Матвія щось із цим вдіяти лише погіршують ситуацію, й навіть Ведині джеми та вкрай рідкісна жива вода не допомагають зцілити.
«О ні, мамцю… Невже це ти? — Мамці тут уже нема! Є тільки Я! ЧУДОВИСЬКО!»
Тріщина в маминому серці росте, і коли мама стає велетенським полум’яним монстром, Матвій нарешті здогадується, що потрібно зробити. Він налагоджує стосунки з мамою особливою, людською магією, якої чудовиськам ще потрібно повчитися.
Мальопис дуже веселий та позитивний. Тут нема направду страшних чудовиськ чи ворогів, натомість — багато пригод і справжньої дружби. Він розважальний, та все ж зачіпає багато важливих тем, як-от стосунки між батьками й дітьми, вимушений переїзд та адаптація до нового місця, а також показує, що всі проблеми, навіть створені власноруч, можна виправити. Персонажі всі дуже різні, і мальопис гарно цю різність розкриває, показуючи цінність кожного.
Як і в багатьох історіях для дітей від шести років, батьки займають пасивну роль і не надто втручаються в життя дитини. Мама Матвія, Уляна, здається надто бездіяльною або ж вкрай заклопотаною після переїзду. Вона не переймається, куди саме забирає Матвія місцева дівчинка і, схоже, занадто довіряє мешканцям Глушини, запрошуючи в дім поліцейського-перевертня та навіть не попереджає сина, хто саме буде її гостем. Втім, це гарно показує й те, що у батьків також є своє, не менш цікаве життя. Пригоди мами в Глушині дають зрозуміти, що вона тут — не просто фонова персонажка. Хай і пасивна щодо сина, але активна щодо себе. На мою думку, поява таких персонажів у літературі — чудова тенденція, яка показує, що самі батьківсько-дитячі відносини також сильно змінилися порівняно з попереднім періодом, де батьки або зовсім ніяк не діяли, або ж поводилися жахливо щодо дітей.
Матвій — веселий, самовпевнений і добрий, але йде на капості, якщо цього вимагає план досягнення мети, іноді навіть глузує над іншими. І разом з цим непередбачуваний — ніколи не знаєш, чи він покаже дупу велетенській курці, чи розповість мамі, як сильно її любить. Варто зазначити, що в мальописі добре відображено період сепарації дитини від батьків. Вікова зміна інтересів, переналаштування фокусу уваги з батьків на однолітків, щораз більша самостійність, а головне — і відповідальність, яка також з віком зростає. Матвій робить помилки, як і кожна дитина, та не ховається від складнощів і виправляє їх.
Чудовиська в мальописі мріють жити серед людей, вони мають риси мітичних створінь та людських одночасно. Веда — найрозумніша дівчинка в класі, кмітлива і часто знає, як допомогти у тій чи іншій ситуації. Вона напівмонстр-напівлюдина, не боїться експериментувати з магією і здається, що вміє усе, проте на сторінках мальопису ми дізнаємося, що вона також іноді помиляється, як і всі люди. Водяник здатен керувати водою, та його сили вичерпні. Любить науку, і схоже що чимало його дослідів були не надто вдалими, тому надмірну обережність Водяника можна сплутати з боягузливістю, але насправді він уміє швидко реагувати на проблеми та вирішувати їх, і не боїться ризикувати. Песиголовець розмовляє дещо дивно, різкий та імпульсивний, але перетворюється на звіра лише тоді, коли вкрай роздратований. Може скидатися на бешкетного задираку, але сміливо кидається в бій з велетенською куркою, і першим стає на захист своїх однокласників. Нічниця ж любить дзеркала не лише тому, що красуня. У них вона може бачити страхи інших створінь та навіть перетворюватися на них, якщо її розізлити. Чим, до речі, навіть допомагає долати страхи іншим героям мальопису: зазвичай в уяві страх перебільшений, і якщо зустрітися з ним наяву, можна побачити, що не такий він і страшний узагалі. Втім, це не стосується психологічних фобій: коли йдеться про ірраціональні страхи, підхід нічниці не спрацює.
В мальописі є чудовиська, яким автори ідеї Роман Кепкало та Яна Паламаренко виділили небагато сторінок першого тому, адже історії наразі були не про них. Наприклад, Лісова — істота, що може перетворюватися на будь-кого, з нею важко було б грати в хованки: завжди переможе. Директор школи — він же і єдиний показаний вчитель — вміє побачити гарний бік будь-якого бешкетного вчинку та підкреслити здібності та досягнення учнів. І ще один хлопчик-таємниця, про якого поки що не відомо нічого, окрім того, що він одягнений мов скаут, має помаранчеву шкіру, а в подобі чудовиська скидається на птаха.
А кому кортить дізнатися більше про персонажів мальопису та його створення — Джем для малих чудовиськ має сторінку в інстаграмі. Там автори показують цікавинки з життя його героїв, публікують ваші відгуки та анонсують зустрічі-презентації.
Після читання-розглядання мальопису виникає ще чимало питань. Наприклад, чи є у Глушині звичайна школа, куди б мама Матвія мала віднести його документи та зарахувати на навчання? Створіннями яких видів є директор магічної школи та інші учні? Чи є у них батьки? Що вміють монстри, які живуть біля Калинового мосту, та що серед них робила звичайна з вигляду курка, а також які ще джеми вміє виготовляти Веда? Автори мальопису вже анонсували вихід другого тому у 2025 році, й він точно розкриє принаймні частину з цих питань. Отож, з нетерпінням чекаємо продовження фантастичних пригод Матвія та його нових друзів.
«Джем для малих чудовиськ» розкриває світ українських мітичних створінь у форматі дитячого мальопису. Це чудова історія, щоб нареготатися до кольок в животі всією родиною та поринути в чудернацьку пригоду з ароматом магічного варення.
Про цього собаку чули усі. Впізнаваний супергерой, талісман чернігівських піротехніків ДСНС, пес Патрон — один з найулюбленіших персонажів дітей. Про нього пишуть пісні, роблять мультики, й звісно ж, пишуть книги та малюють комікси. Пес Патрон вчить мінної безпеки, розповідає про правила поводження на воді, в лісі, в горах, на залізниці. Втрапляє в пригоди та вміло з них виплутується. Та й загалом — хто тримає цей район? Пес Патрон! Відважний собака надихає на створення історій авторів з України й навіть Польщі, тому на огляді — одразу три комікси та три повісті про цуцика, чиє ім’я знають в усьому світі.
«Пес Патрон та його пригоди»
Текст — Саша Рубан, Юліта Ран, ілюстрації — Олексій Стаднік (ЮНІСЕФ, 2024 р.).
Перший том із серії коміксів, створений ЮНІСЕФ у співпраці із командою Патрона, ДСНС та психологині Світлани Ройз.
Видання повноколірне, ілюстрації динамічні та емоційні — навіть найменшим читайликам буде зрозуміло, що відбувається на сторінках. Зроблені акценти на безпечне поводження з незнайомими предметами, й перш за все комікс вчить розпізнавати вибухівку серед звичайних речей.
За допомогою одразу двох яскравих і небезпечних пригод комікс знайомить дітей із правилами мінної безпеки. «Злочинне павутиння» розповідає про випадково знайдену козою посеред лісу розтяжку гранати, схожу на міцну павутину. А герої «Не (дитячої) іграшки» — двійко їжаків, які побачили на галявинці в лісі іграшкового ведмедика та сперечаються, кому він дістанеться, зрештою розуміють, що то була зовсім не іграшка.
Комікс підійде для дітей від 3 років та допоможе батькам пояснити, чому не можна чіпати підозрілі предмети, і як взагалі зауважити, що вони підозрілі. Тож окрім власне мінної безпеки, комікс також вчить критичному мисленню: не все є тим, чим видається спочатку.
Розповсюджується безкоштовно, перший том вже доступний для завантаження на Спільнотеці, й невдовзі планується вихід ще чотирьох томів коміксу.
Комікс про спробу захоплення світу Шкарпетковим монстром та відважну боротьбу з ним, і зрештою — перемогу. Єдиний вцілілий зі старої Шкарпеткомонстрової армії — Ґудзик, який усіляко намагається завоювати прихильність свого лихого командира, допомагає йому використати енергію магічного кристалу та зібрати нову армію зі шкарпеток та збільшених черв’яків тут, на Землі.
Історія щедро наповнена алюзіями на повномасштабну війну. Вибух на шкарпетковій фабриці, розмінування, наліт монстрів, спільна робота задля перемоги – все це м’яко розповідає дітям про реалії війни та дає віру в перемогу.
В коміксі гарно розставлені акценти на те, що потрібно негайно звертатися за допомогою «до своїх людей», тобто дорослих, якщо рівень небезпеки оцінюється на 12 з 10. Про це Патрону нагадує внутрішній голос у вигляді гумової качечки.
Класно показано й момент святкування перемоги: весела вечірка під супровід Червоної калини. Книжка вдалася справді захопливою, теплою, і щемкою.
«Пес Патрон і Великий Т»
Текст — Юліта Ран, ілюстрації — Катя Підлісна (Ранок, 2024 р.).
Другий повноколірний комікс про пригоди відважного пса-розмінувальника для дітей від 5 років. Формат коміксу дозволяє швидко познайомити дітей з героями, навіть якщо вони раніше не читали книг про Пса Патрона та не бачили мультиків, а детально промальовані ілюстрації розказують чи не більше, аніж репліки персонажів.
В сюжеті йдеться про повстання машин під керівництвом того, хто давно мав би спочивати на лавах історії. Яскраво розкрита тема помсти. Великий Т вважає, що не заслуговує на забуття, тому за допомогою дещо менш древніх посіпак влаштовує переворот у світі машин. Патрону та його помічникам доводиться рятувати від Великого Т свого друга-робота Григорія й прибирати шкідливий код з його прошивки, а тоді всім разом розбиратися з Великим Т та рятувати людство.
Також у коміксі розкриваються одразу декілька інших важливих тем. Чи можуть машини мати свідомість та ідентичність, що особливо актуально, зважаючи на розвиток штучного інтелекту. Друг, який раптово стає ворогом проти власної волі. Вплив віртуальної реальності на нашу, та розкриття суперсил-талантів, які є у кожного.
Не дивлячись на серйозну тему, коміксу не бракує гумору: цитати з віршів та пісень, знайомі кожному, тут майстерно вплетені в сюжет, тому ця фантастична пригодницька книга сподобається не лише дітям, а й батькам. Як і нове опудало на соняховому полі.
Біографічна повість про самого пса Патрона, його сім’ю та, власне, кар’єру сапера. Перш за все, книга дуже пізнавальна: тут розповідається і про саму породу Патрона — джек-рассел-тер’єр, і про мови спілкування тварин, зокрема собак та котів, про кінологічну службу та тонкощі роботи рятувальників.
Авторка описує життя й пригоди Патрона від його імені. Простими словами, так, як міг би бачити навколишній світ собака. Історія не казкова, але по-сімейному тепла, щемка й подекуди дуже сумна. Згадки про мандрівки потягом, перші заняття на полігоні, пошук свого хисту переплетені з історіями про війну 2014 року, початок повномасштабного вторгнення та загибель колег і зруйнований Чернігів.
Акварельні малюнки вдало доповнюють текст й підсилюють емоційне сприйняття книжки. Малюнки сімейної подорожі, песика, що спить з ведмедиком, казкового симаргла викликають теплу усмішку, й натомість — міни на городі, поряд з морквою, пожежі, розбір завалів обережно знайомлять дітлахів з викликами сьогодення.
Втім, не бракує повісті й натхненних моментів: як мрія стати рятувальником-сапером, не без складнощів, та все ж здійснилася для Патрона. «Раджу вам: мрійте! Навіть якщо мрія видається неймовірною! Звісно, щоб досягнути задуманого, треба бути наполегливим, але без мрій можна хіба лежати під столом і вишукувати надуманих бліх із хвоста. Нудьга!»
Чимало веселого дуркування, знайомого і собакам, і дітлахам: «А є слова, геть позбавлені змісту: філософія, приберизасобою, кібернетика, негризиковролін, тригонометрія, абстракція… Коли люди це кажуть, вони не мають на увазі нічого путнього. Це просто людський дзявкіт.»
І найголовніше: мрія про перемогу і відбудову: «Я вдягаю жилет і стаю поруч із колегою – він тримає в руках металошукач. Металошукач пищить. Я беруся до справи! Хай як глибоко сховалися ворожі подарунки – ми їх усі знайдемо. І знешкодимо! Гав!»
«Буду як Патрон»
Текст — Катажина Ририх, ілюстрації — Катажина Садовська, переклад з польської — Олеся Мамчич (Vivat, 2023 р.).
Історія польської письменниці Катажини Ририх про собаку-рятувальника на ім’я Герой з перших сторінок занурює в атмосферу початку повномасштабного вторгнення: неспокій, тривога, метушня, звуки сирен та вибухів, й посеред цього —крихітне цуценя, що навіть не має імені, та понад усе мріє зустрітися зі своїм татом. Втім, коли людський тато йде в ТРО, кіт зникає, а решта сім’ї разом із собаками планує виїзд, песик хоче залишитися. І ця його мрія здійснюється, хоч і зовсім не так, як йому б хотілося.
В книзі зачіпається багато сумних та щемких тем. Світ, показаний авторкою собачими очима, емоційний та змушує увесь час хвилюватися за героїв. Чи вдасться песику знайти підмогу та допомогти врятувати людину з-під завалів? Хто годуватиме його? Хто і навіщо взагалі вкрав будку собаки-з-за-річки? І зрештою, чи зустрінеться він зі своїм татом, та до чого тут узагалі Патрон, якщо історія — не про нього. Чи все ж таки про нього?
«Отже, Патрон мав бути псом. Таким самим, як я. Тобто я на нього схожий, тільки малий. Це означає, ми належимо до однієї — не знаю чому, а серце забилося швидше, — родини. Ми робимо ті самі речі. Тобто шукаємо людей. І ще він шукає, ну отих там… вилетіло мені з голови. Але щось підказувало, буцімто всього я ще не знаю. І оце — найважливіше — чекає на мене попереду.»
Ілюстрацій в книзі небагато, та вони виконані в цікавому авторському стилі, одразу привертають увагу та гарно розкривають характери персонажів. Книга серйозна, втім, тепла й чуттєва. Гарна історія, щоб відрефлексувати події початку повномасштабної війни, або розповісти про них дітям, котрі, як і Герой, були тоді надто маленькі, аби зрозуміти, що таке війна.
Теплі історії про собачі сни розважають малого песика, який тимчасово живе в рятувальників, який не любить спати, бо на його подвір’ї ніч була цікавою-прецікавою. Втім, сни теж можуть бути цікавими-прецікавими.
Тут є історії про те, як Патрон був людиною і заблукав у лісі, як потрапив у закалюжний світ, де був справжнім поганцем, про фабрику клонування, та навіть про те, як виготовити власними лапами хмару, від якої у всіх буде бажання обійматися та писати одне одному приємні повідомлення.
Казкові пригоди зовсім не схожі на реальне життя Патрона, але чудово відображають його характер та місію рятувальника. Навіть будучи поганцем у сні, він зрештою вчиняє правильно.
Книга вчить турбуватися про інших, щиро дружити, а ще — намріювати собі сни, наприклад такі, як сон про власне місто, у якому є вежа, з якої видно всю Україну.
«А ще у цьому сні є будинки, в яких будуть усі, кого ти любиш і за ким скучив. А ще там завжди близько, немає відстаней, звідти можна легко потрапити будь-куди.»
Щедро, детально та дуже мило ілюстрована, вона чудово підійде для читання на ніч, адже кожна історія тут така ж тепла, як клаптикова ковдра зі ста шматочків, які зв’язали сто добрих людей.
241241
Варто зауважити, що пес Патрон має власний бренд «Патрон не спить», тому для його використання, зокрема в книгах, потрібно мати дозвіл від правовласників або ж офіційну ліцензію. Такий дозвіл вже має організація ЮНІСЕФ, а також видавництва Свічадо та Ранок. Книга видавництва Vivat «Буду як Патрон» перекладна, тому не потребує додаткового ліцензування. Отож, в усіх оглянутих книгах права на бренд собаки-сапера захищені. А всім, хто читає про нього книги чи комікси, дивиться мультики й вчиться мінної безпеки, Патрон передає дружній лизь.
У шестирічного Марка почалося складне життя. У нього багато справ: якісь швидкі, мов сапсани, а інші геть равликові. Від нього очікують терпіння, акуратності, розуміння і всіляких інших дорослих речей, зробити цікавішими які завжди допоможе нестримна Маркова фантазія.
Марко вже знає, як багато в дорослих справ. Його батьки постійно кудись ідуть, метушаться чи навпаки ― надто вже сповільнюються. Звісно ж, Марко не лишається осторонь: разом із мамою і татом йде в банк та до нотаріуса, їздить маршруткою, прибирає кімнату перед візитом бабусі та чекає, поки мама «дві хвилиночки» порозмовляє з подругою. Усі ці та безліч інших подій він перетворює на веселі пригоди, і навіть вигадує власні переможні танці.
«Раніше я думав, що в п’ять років починається складне життя. Тоді тебе готують до школи і вчать самостійно витирати дупцю. Та я помилявся. У шість жити ще складніше!»
«Ну придумай щось, Марку» Саші Войцехівської – реготальна книга про повсякдення невгамовного шестирічки, й чудово потрапляє в обрану вікову категорію. Влучні дитячі слівця, які використовує авторка, ще більше посилюють довіру до тексту. Це майстерно написана яскрава весела та динамічна дитяча книжка, створена не лише для дітей, а й для дорослих, які читатимуть її малюкам та впізнаватимуть себе й зможуть поглянути на світ очима своєї дитини. Вона поділена на невеличкі розділи-справи, які трапляються в кожній родині ледь не щодня. Про всі справи та пригоди Марко розповідає сам.
Наприклад, про похід у банк:
«Я б хотів посміятися з того, як ми з мамою лізтимемо у дво-, а краще трилітрову банку, але то малючковські жарти. Мене таке вже не регоче».
Про мамину каву:
«Іноді я шкодую, що поки не п’ю кави. Щоранку в мами є залізний, тобто кавовий, тобто безкавовий аргумент-відмазка від усього, що вона не хоче робити: – Я ще не випила кави, пізніше. А я так казати не можу. І геть не маю як відмовити, коли вже накавована й задоволена мама підводиться з-за столу й каже: – Маркусику, збирайся в садочок».
Та про те, як не варто будувати житлові квартали:
«Але поруч немає ні гойдалки, ні пісочниці. Я такі двори навіть дворами не називаю. То якесь знущання з дітей».
Одразу ж привертає увагу обкладинка, за якою одразу зрозуміло, що головний герой ― справжній вигадник. Над ілюстраціями працювала Ольга Ребдело, їй вдалося влучно та яскраво доповнити тексти веселими й багатими на деталі ілюстраціями. Намальовані в дитячому стилі, емоційні, страшенно симпатичні. Передати емоційність Марка та його нестримність ілюстраторці вдалося на всі сто.
Ілюстрації: Ольга Ребдело
«Ну придумай щось, Марку!» – книжка, з якою можна навчитися купи нових сімейних ігор, прогнати нудьгу та пригодницьки досліджувати навколишній світ. Тут є і завдання, і майстер-класи переможних танців з QR-кодами, за якими можна переглянути відеоуроки від авторки, а в кінці – щоденники власних ігор та переможних танців. У реаліях війни такі веселі книжки допомагають повернути дітям частинку безтурботного повсякдення. Це тепла, світла, яскрава та весела книжка для всієї родини.
Система шкільних бібліотек, яка не реформувалася ще від радянських часів, давно втратила актуальність та бодай якусь конкурентоспроможність серед інтересів сучасних дітей. Оновлені шкільні бібліотеки нестимуть зовсім інші цінності та стануть класними учнівськими просторами, що об’єднають дітей довкола книги.
Під час проведення Книжкового Арсеналу відбулася важлива та довгоочікувана дискусія «Шкільна бібліотека: (пост)воєнна візія». Міністр освіти Оксен ЛІСОВИЙ разом із письменницею, керівницею лабораторії дитячого читання НЦ «Мала академія наук України» та засновницею проєкту промоції дитячого читання «BaraBooka»Танею СТУС, а також директоркою благодійного фонду savED Оленою СЕВЕРЕНЧУК та директоркою зруйнованої школи в Новому Бикові на Чернігівщині Наталею ВОВК розповіли, якими бачать сучасні шкільні бібліотеки та які цінності повинні бути в них закладені.
Від початку повномасштабного вторгнення 265 закладів освіти було зруйновано та ще понад 3000 ― пошкоджено. Загалом це майже 11% з усіх українських закладів освіти, і переважна більшість із них ― саме школи та, відповідно, шкільні бібліотеки.
Під час планування відновлення цих шкіл Міністерство освіти України звернуло увагу і на шкільні бібліотеки: під час ревізії книжок та списання російськомовної літератури бібліотекарі й освітяни побачили майже порожні полиці, де залишилася хіба українська класика та шкільні підручники. З таким бібліотечним фондом конкурувати за увагу дітей шкільні бібліотеки на даному етапі просто не можуть.
За словами Оксена ЛІСОВОГО, МОН готове до перебудови шкільних бібліотек, які насправді мають величезний потенціал. Наразі ж їхнє значення знецінилося й звелося до видачі підручників та прийому їх назад наприкінці навчального року.
Крім того, цінності, які були закладені у шкільні бібліотеки та школи в цілому, спрямовувалися на виховання дисциплінованих, слухняних виконавців. Та для демократичного суспільства набагато більш важлива цінність довіри по замовчуванню. Вільний доступ до книжок, де бібліотекар буде помічником і провідником у світ книги, а не контролером, дозволить сформувати безумовну довіру до дитини, і саме вона лежатиме в основі сучасних шкільних бібліотек.
Міністр освіти переконаний, що діти, яким довіряють, вчаться довіряти також: «У новій школі ми бачимо бібліотеки як простір соціальний, у якому учні “тусуються”, в який можуть вільно зайти, вільно взаємодіяти з книгою. Але найголовніше – це те, які книги там будуть».
Він також не виключає, що якийсь час оновлені відкриті бібліотеки втрачатимуть книжки. Це природний, загалом позитивний для сфери книговидання процес, із яким варто не боротися, а закладати кошти в бюджет на оновлення бібліотечних фондів.
«Чия школа? Директора? Учителя? Громади? Дитини? Та спільна. Тому дитина повинна мати вплив на свою школу та бібліотеку. На вибір книг. Учнівське самоврядування, яке залучатиметься ― це вже про ціннісні речі. Ми формуємо громадянина на всіх рівнях», ― зазначає Оксен ЛІСОВИЙ.
Міністр освіти України Оксен Лісовий і письменниця Таня Стус
Художня література не була актуальною для шкільних бібліотек у принципі, розповідає Таня СТУС. Більша частина фондів складалася з книжок, до яких дітей просто не можна допускати.
Утім, уцілілі бібліотеки можна досить просто трансформувати у класні учнівські простори, а щодо зруйнованих ― набагато легше та доцільніше буде відразу створювати нові сучасні бібліотеки з якісною літературою.
Найефективніше побудувати зв’язку дитина–книга та промоціювати дитяче читання можна саме через школи. За словами Тані СТУС, досвід організації бібліотечного простору нового зразка вже є: «У приватних школах, куди мене запрошували, бібліотечні простори дуже класні. Ми можемо переймати їхній досвід, адже там дійсно є зосередження навколо книжки. Я дуже розраховую на ці простори, на зміну функціональних обов’язків шкільних бібліотекарів. Тому що це мають бути не випадкові, формальні працівники, а люди, які палають і горять темою читання, Люди Книги».
Під час заходу SavED збирали книжки для шкільних бібліотек
Благодійний фонд savED активно працює над відновленням шкільних бібліотек на деокупованих територіях. Його директорка, Олена СЕВЕРЕНЧУК, розповідає, що наразі створено вже понад 30 оновлених бібліотек, і до кінця року планується створити ще стільки ж.
«Книга – це один із найпростіших, найдоступніших способів утекти та сховатися від того жаху, який пережили люди на деокупованих територіях», – зазначає вона.
Однією з найбільших мотивацій є діти, які збираються на подвір’ях своїх зруйнованих шкіл. Олена СЕВЕРЕНЧУК також стверджує, що відкритий бібліотечний простір із книгами в нашій ситуації – це можливість організувати для них цікаве дозвілля найшвидше та найдоступніше: «Для цих дітей книга – це те, навколо чого вони можуть зібратися та згуртуватися. Наразі це одні з найсильніших емоцій, які вони здатні проживати».
Наталія ВОВК, розповідаючи про результати відновлення бібліотеки зруйнованої школи в Новому Бикові, зазначила, що ще ніколи не бачила так багато якісної української літератури на полицях шкільної бібліотеки.
Підтримав Наталію й Оксен ЛІСОВИЙ: «Я знаю, на що спроможні наші сучасні українські письменники. Вони роблять неймовірні речі та створюють надзвичайно конкурентноспроможну літературу».
Разом із відновленням шкіл та бібліотек, міністр освіти ставить завдання також максимально скоротити пов’язані з цим бюрократичні процедури.
Отже, у планах Міністерства освіти – переформатувати шкільні бібліотеки так, щоб діти змогли відійти від звичного занурення у «кріпацтво й страждання», натомість завдяки сучасній літературі знаходити власну ідентичність та формувати життєві стратегії в актуальних реаліях. Планується створити на базі школи бібліотечний простір, де учні почуватимуться вільно. Простір, що гуртуватиме їх навколо книги та розвиватиме справжні демократичні цінності, будуватиметься на принципах доступності та безумовної довіри.
