«Розбишацький детектив» Діани Мельникової (твір-переможець літературного конкурсу «Напишіть про мене книжку! – 2016») показує світ розкутих сучасних підлітків, яким під силу поєднувати все: не завше безпечні забави, ексклюзивні інтереси (як-от зброярство чи художня література ХІХ ст.) з життям пересічного школяра, з його нескінченними проблемами, що переважно невчасно і невдячно навішують суворі батьки. Геройська парочка повісті – найкращі друзі, за сумісництвом однокласники Леся Дика й Сергій Василевський – задають творові оптимістичної тональності вже з першою появою (йдеться про майже панібратський коментар щодо прізвиська Сер). Знайомство читача з цими персонажами не викликає зайвих питань: перед тобою прикольна юнь, яка не зависає безвилазно за комп’ютером чи у смартфоні, а «занепокоєна» світом довкола, живим і жвавим спілкуванням, має цікавинки-захоплення й шалений темпоритм у пізнанні цього світу. Звідси й зав’язка-екскурсія до музею з непереборним бажанням побачити нещодавно віднайдений у Дніпрі меч Святослава.
«Тоді я вчепилася в чорнявого й заходилася смикати його за волосся. Він заверещав, як дівчисько, відпустив Сера й кинувся лупцювати мене. Я з усієї сили вдарила його рюкзаком в обличчя так, що шапка злетіла вже й з мене. І раптом згадала, що в рюкзаку спить летюча миша. — Кажан! — крикнула я. — Матінко, я не вбила мишу об цього бовдура?!»
З перших сторінок твору авторка ненав’язливо підкидає ключові деталі детективної лінії – меч, екскурсовод Анатолій Андрійович, тренерка з баскетболу. Утім, усе попереду, всі деталі буде задіяно в потрібний момент, а поки що вони лише підтримують загальну тенденцію оповіді до руху. І маленький кумедний кажан, що ненароком залетів до кімнати Лесі, і пригоди в закинутому торговельному центрі, і скалічена птаха продавчині з зоомагазину, і футляр для віолончелі, і батьківська кара, і вишукана злодійка зі спортивного світу, і пошук зачіпок та багато-багато іншого… ‒ складе яскраву картину підліткових прагнень перебувати у вирі справжніх подій, що творяться саме твоїм життям. Додам лише, що з детективною історією для дитячого віку в Діани Мельникової все гаразд, і допитливий читач обов’язково відстежить цю карколомну пригоду-розслідування без мого втручання.
Натомість хотілося додати про вагоміше – те, без чого літературу для дітей не бачу повноцінною. У тому коловороті розбишацтв і пригод, замислених справжніми друзями (і в цьому їхня перевага, саме так реалізується прагнення бачити і знати, пізнавати), вистачає місця найголовнішому – вмінню бути людиною, що воліє творити добро, дошукуватися істини й не соромитися визнавати власних помилок. І саме такими є головні герої повісті, по суті – віддані дружбі вповні, підтримка й розрада одне для одного. Юначий запал відчитується як на мовному рівні (оці, можна сказати, «мельниківські» – спокуха, баскет, врешті-решт, «стоямба, Сер!»), так і змістовому, зокрема у стремлінні допитливих персонажів Лесі й Сера тримати руку на пульсі подій, розкриваючи справу крадіжки меча загальнонаціонального значення.
Прочитавши повість Діани Мельникової, розумієш формулу справжнього розбишацького успіху: дружба → допитливість → істина → добро. І вірю, що стосується вона не лише тих, хто тільки починає формувати свою особистість. Тьотя Оксана, Марусина мати, підозрюю, була б зі мною в цьому згодна. Еге ж?
