All posts by Орися Грудка

Вітражі дитинства

На книжковому ринку попит на вірші не надто великий. Поетичні збірки якщо й купують, то нерідко обирають за палітурками. А дарма. На позір непрезентабельна, збірка поезій «Скельця розмальовані» безсумнівно варта уваги.

«Forte – piano, forte – piano…
Грає Час на фортепіано,
Не романси, не пісні –
Чорні ночі, білі дні»

Майже сто віршів першої книжки для дітей перекладача та письменника Андрія Содомори зображають світ дитинства всебічно та проникливо. З його звуками – колисанок, плюскоту води, гавкання собак, сухого листя, скрипки та фортепіяна. Відчуттями на тілі – вітру, снігу, трави; гострого, важкого, холодного. З усім побаченим – у місті та селі, наодинці та в товаристві. Віршики справді схожі на самобутні кольорові скельця. А разом витворюють гарний гармонійний вітраж.

Низка віршиків – короткі історії із сюжетом. Часто – з двома «героями», як-от роса і травинка, голка і ниточка, песик і їжак, двірник і тінь, метелик і камінь, праця і хист, дим і вогонь, грім і блискавиця, сонце і місячна повня. Як правило, на початку між ними розгортається конфлікт – певна незгода чи непорозуміння, – що завершується примиренням. Лише зрідка цього не відбувається, як у віршах «Заздрісник і коза» і «Бик і силач».

Дбай про м’язи, братику,

але й вчи граматику. – Повчає бик.

Узгоджувати непоєднуване цим віршам вдається чудово. Для автора розмаїтість та кольоровість світу є джерелом гармонії.

Після гомону міського –

тихе передмістя.

В місті – людно, тут – нікого,

Крім… сухого листя. – згоджує автор міське та сільське.

Маленьке та крихітне постає значним та важливим у низці віршів: «Зернина», «Бурулька», «Воскова свічечка», «Дзвіночки», «Цвіт кульбаб», «Пилинка», «Перекотиполе», «Яблуко», «Сонечко» (те, що літає) і «Сонячний жовток» (той, що у небі). Є і про космічне та громіздке. А поміж тим – чимало філософування.

Просту лічилку завершує теза про безкінечність світу: всього не перелічити. Певна річ, є дрібка давньогрецької та римської філософії. Содомора пише про бога Феба, цитує Овідія, розповідає про дивака-самітника у театрі та котика-читача, який

читає в дощ чи спеку

Не когось там, а Сенеку.

А ще є у збірці вітер-читач, який гортає книжки на площі у Львові. Образи усамітнення знаходимо й в інших «монологічних» віршах про місяця-мандрівника, похилого клена, сову, сонячну драбинку, трамвайчик. Багато розмірковувань – про плинність, колову повторюваність, час, як-от:

Годинник тикає ‘де ти’.

та

Forte – piano, forte ­–piano…

Грає Час на фортепіано,

Не романси, не пісні –

Чорні ночі, білі дні

Осінь у «Скельцях…» – львів’янка, як дізнаємося з одного вірша, а Львів – значна тема збірки. До прогулянки заохочують вірші про львівські місцини: Арсенал, Пам’ятник Друкарю, Підзамче, Полтву, старі камені, мармурових левів та кінні карети.

Якщо усамітнення часто львівське та осіннє, про стосунки – сімейні та дружні – читаємо у літніх, весняних та «святкових» віршах. Особливо теплий міні-цикл про ягоди, як-ось у вірші про вишні:

На вишню пишну

Світить сонце,

                 Со-неч-ко…

Ой, чи не сон це,

Моє сонце,

                До-неч-ко?..

Вірші Содомори не грішать зарозумілими словами, які діти можуть не знати. Його мова – природна й жива, неперенасичена епітетами, а ще дуже звучна. Наприклад, зрідка вжиті зм’якшені форми слів надають мелодійності: «Санки, саночки, санчата», «Снігу, сніжку, сніжечку», «Закурило, закрутило, замело», «Ниті, нитки, ниточки». Мова – тема кількох віршів, зокрема про літеру «ґ», голосні, римування.

Словесну естетику довершують доладні ілюстрації до кожного вірша. Єдине – формат книжки хотілося би розтягнути з прямокутного у більш привабливий квадратний. Для того, аби книжка хуткіше потрапила на полиці дітей та дорослих.