Цей рік видався для України надзвичайно важким, трагічним. Україна як держава дозріває, на жаль, за рахунок страшної втрати своїх дітей. Дорослі ще довго оговтуватимуться від насилля, діти травмовані й налякані. Знову «дорослішання» відбулося значно швидше, ніж це, можливо, нам хотілося б.

Згадані події відбилися й на організації Міжнародного симпозіуму «Література. Діти. Час». Уперше від 2007 року, коли нам вдалося запросити дослідників дитячої літератури, експертів та дитячих письменників із-понад 20-ти країн світу, Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва не зміг взяти на себе відповідальність за участь зарубіжних гостей.

Було багато вагань та очікувань. Та у співпраці з професором Олександром Пронкевичем, директором Інституту філології Чорноморського державного університету імені Петра Могили, ми були єдині у згоді: «Робимо, щоб об’єднати Україну, схід і захід, південь і північ нашої країни заради дітей, задля їхнього психологічного вивільнення й особистісного становлення як гідних, сильних, успішних громадян». Ми об’єдналися під гаслом «Уся Україна читає дітям» і спромоглися-таки власними силами провести 1-5 червня 2014 р. в Миколаєві V Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час».

Отож, V ювілейний мандрівний Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час» та Літературний фестиваль для дітей «Дивокрай» відбулися. Вперше літературна подія такого широкого масштабу й розголосу пролунала з півдня України, адже попередні симпозіуми проводилися у Львові, Тернополі, Івано-Франківську та Рівному (Західна Україна) у співорганізації Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва з місцевими університетами (Львівський національний університет імені Івана Франка, Українська академія друкарства, Західний науковий центр НАНУ, Інститут гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка», Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені акад. С. Демянчука), зарубіжними інституціями (Ґете-Інститут, Міжнародна молодіжна бібліотека у Мюнхені, Фонд Роберта Боша, Фундація «Вся Польща читає дітям» тощо), бібліотеками, школами, міськими й обласними радами й іншими організаціями (передусім НСОУ «Пласт»), які в той чи інший спосіб долучалися до популяризації культури читання серед українських дітей.

Організаторами V Міжнародного симпозіуму «Література. Діти. Час» та Літературного фестивалю для дітей «Дивокрай» стали Чорноморський державний університет імені Петра Могили та Миколаївська обласна бібліотечна асоціація, зокрема Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. Лягіна разом із Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва.

Сашко Дерманський і читачки

ЧДУ імені Петра Могили, зокрема працівники Інституту філології, забезпечили організаційну та наукову роботу конференції дослідників літератури для дітей та юнацтва з усіх провідних університетів України під назвою «Дитяча література у мультикультурному світі» на дуже високому рівні. В її рамках особливої ваги набула подіумна дискусія «Навіщо дорослим читати дитячу літературу?», ініціатором та модератором якої виступив головний організатор Міжнародного симпозіуму «Література. Діти. Час» у Миколаєві, професор Олександр Пронкевич. Йому ж вдалося забезпечити співпрацю з миколаївськими бібліотеками та школами, де паралельно з науковою частиною відбувались авторські читання та майстер-класи для дітей, а також потужну медіапідтримку заходу. Впродовж усіх днів на телеекранах і радіостанціях Миколаєва наші учасники мали можливість ділитися досвідом роботи в Центрі дослідження літератури для дітей та юнацтва, ідеями та побажаннями, а письменники – творчістю.

Володимир Рутківський

Упродовж останніх років завдяки громадській ініціативі та членським внескам Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва зміг фінансово й організаційно забезпечити участь провідних письменників у заходах для дітей України. Вперше на Миколаївщині діти й дорослі 5 днів поспіль ознайомлювалися з творчістю Володимира Рутківського, лауреата Шевченківської премії, Анатолія Качана, лауреата премії В. Рутківського «Джури», улюблениці дітей, чий творчий доробок уже понад 20 років входить у шкільні програми з української літератури, Галини Малик, надзвичайно талановитого, дотепного й веселого, «татка» всіх Чудових Чудовиськ і милих українських Вужиків, особливо Ониська, Сашка Дерманського. Досвідом перекладу текстів для дітей українською мовою поділилася зі студентами-перекладачами Інституту філології Чорноморського державного університету імені Петра Могили прекрасна поетка, перекладачка, лауреатка премії імені Максима Рильського Наталка Трохим (для українських дітей вийшли в її перекладі твори Джеймса Баррі, Джеремі Стронґа, Оскара Вайльда тощо). З «дебютом» виступила Оксана Яблонська, яка забавила книжкою й іграми найактивніших численних читачів дитячих бібліотек Миколаєва.

4 червня Миколаївська обласна рада організувала одноденний важливий захід, запросивши нас в оздоровчий центр «Орлятко» (с. Рибаківка Березанського району), де письменники провели авторські читання для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки . Дітлахи зустріли нас хлібом-сіллю та чудовим концертом: співали, танцювали, раділи природі й гостям-авторам, які вперше за існування табору завітали туди (як зазначив керівник «Орлятка», ніхто не приїжджав у центр понад 30 років ).

В останній день V Міжнародного симпозіуму «Література. Діти. Час» в актовій залі ЧДУ ім. П. Могили відбулося нагородження конкурсу «Золоте слово», ініційоване Миколаївською обласною дитячою бібліотекою імені Лягіна. Продовжив захід Фестиваль бібліотечних театрів книжки. Учні Першої української гімназії імені Миколи Аркаса зіграли казку Віри Марущак «Найкращий друг». А працівники бібліотеки у складі трупи «Сюрприз» показали уривок із композиції, присвяченої 200-річчю Тараса Шевченка.

Того ж дня в читальній залі університету відбулася презентація творчості миколаївської дитячої письменниці Ірини Грунської. У науково-педагогічній бібліотеці Миколаєва (директорка – Тетяна Роскіна) учасники симпозіуму взяли участь у круглому столі «Дитяча література у шкільній програмі», модераторкою якого була Галина Малик. Пані Галина виступила не лише як письменниця, а й редакторка видавництва «Знання». Про готовність співпрацювати заявила заступниця головного редактора видавничого дому «Освіта» Ірина Красуцька. Вчителі міських шкіл обговорювали нагальні проблеми, які виникають на уроках літератури. Викладачі вишів наголошували на необхідності співпраці з психологами під час укладання шкільних програм. Приєдналися до дискусії Анатолій Качан та Оксана Яблонська.

Закриття симпозіуму відбулося у галереї на Спаській, 45, після презентації виставки «Діти очима миколаївських художників». Тут також показали міні-виставу бібліотечного театру філії міської бібліотеки № 16.

Як результат цього багатоденного діалогу й наукових міркувань очікуємо вже до кінця року V випуск Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва «Література. Діти. Час» під патронатом ВАКівського збірника університету «Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Філологія. Літературознавство» ЧДУ ім. П. Могили (№ 1-05/5).

Отже, ми – разом! Саме такі заходи формують єдину нероздільну європейську Україну.

Наприкінці березня 2014 року мені випала чудова нагода побувати на майстер-класах Юлє Пфайфер-Шпікерман (Jule Pfeiffer-Spiekermann) у Міжнародній молодіжній бібліотеці у Мюнхені в рамках національної промоції читання для школярів Баварії. Одинадцять років тому Юлє, за фахом графік-ілюстратор, разом зі своїми колегами (бібліотекарем, лектором, редактором та вихователем) започаткували на сьогодні вже всесвітньовідомий проект Pinselfisch.

Уперше з проектом, як і з його кураторкою, мені пощастило познайомитися ще 2007 року під час попередньої наукової стипендії. Того ж року у Львові за величезної підтримки передусім із боку МО «Дзиґа», Львіської міської ради, Львівського національного університету імені Івана Франка та Міжнародного товариства дослідників дитячої літератури (International Research Society for Children’s Literature) вдалося скоординувати перший в Україні масштабний симпозіум дослідників літератури для дітей та юнацтва за участі фахівців із-понад 20 країн світу. А вже 2008-го ми провели Міжнародну наукову конференцію з дитячої літератури «Дитина читає…» та «Форум видавців – дітям», у рамках якого на наше запрошення відгукнулася представити свої методи роботи з книгою і Юлє.

Юлє Пфайфер-Шпікерман (ліворуч) та Уляна Баран

Саме з цього часу Юлє стала рекомендованим Ґете-Іститутом експертом із промоції читання та роботи з книгою і провадить разом зі співзасновницею проекту, бібліотекаркою з Берліна Катрін Зевальд (Katrin Seewald), «тренінги» для бібліотекарів та вихователів не лише у себе в Німеччині, але й у Канаді, Італії, Росії та інших країнах. Маючи нагоду цього року знову побувати на майстер-класах Юлє, мені захотілося передати в Україну ще однин її досить неординарний досвід роботи з книгою та дітьми. Нині в Міжнародній молодіжній бібліотеці діє виставка, присвячена Олімпійським спортивним іграм, – «Матч-бол, Марафон і Командний дух» – Спорт і дитяча література. Працівники бібліотеки дібрали й виставили 80 видань із усіх континентів. Серед них є також і книжка українського автора Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука».

Книжка Івана Андрусяка в Мюнхенській міжнародній бібліотеці

Виставкова добірка пропонує юному читачеві книжки про перемоги та невдачі, про боротьбу та вагання. Вони тематизують такі компетенції, як співпраця та командний дух, наполегливість, витривалість. Нерідко натрапляємо на тему аутсайдера та дискримінації, несправедливості у сфері спорту або ж на те, як засоби масової інформації, окремі недостовірні репортажі можуть зруйнувати кар’єру справді успішного спортсмена.

«Вчителі самі, ще на початку року обирають разом із дітьми різні майстер-класи і планують спільні науково-розважальні шкільні вилазки»

Усі ці видання у виставковому залі доступні для відвідувача: кожен може вийняти книжку з шафки чи вітрини й погортати чи перечитати її. Потім школярів запрошують у виставковий зал, де в колі обговорюються спортивні події, згадуються імена переможців, називаються Олімпійські дисципліни, для меншших – просто слова, які асоціаціюються в них із словом «спорт».

Хочу поділитися з вами концептом зустрічі до теми «Матч-бол, Марафон та Командний дух» від «Пінзельфіш» та Юлє Пфайфер-Шпікерман. Отже, тема – Книжкова олімпіада. Вік – від дошкільнят до школярів 6 класу. Тривалість – 2,5 години з перервою. Чом би не організувати Олімпійські ігри в досі невідомих дисциплінах? Наприклад, таких, що мають стосунок до книжок. Окрім можливості провести час у фізичному русі, йдеться про стимулювання розвитку таких якостей у дітей: уміння складати, сортувати, розрізняти (наприклад, енциклопедію, підручник від роману чи книжки-картинки для найменших), для старших – ще й уміння швидко орієнтуватися у змісті книжки і, відповідно, вміння цей зміст лаконічно передати іншим. З виховної точки зору пріоритетними є «командний дух», дружба, підтримка.

Книжкове будівництво й асоціативна гра для найменших

За основу Юлє обрала книжку «Золото для пінгвіна» Мартіна Бальтшайта та Крістіне Шварц, де тварини поряд із людьми претендують на повноцінну участь ув Олімпійських іграх. За сценарієм, діти розділяються на дві команди: команда Тварин та команда Людей. І починається перше книжково-олімпійське змагання «Книжкова ескадра». Команди стоять у двох рядах поруч. Кожна команда отримує рівну кількість книжок. Дитина попереду по одній передає книги назад. Одна команда лише правою рукою, інша – лише лівою. Потім міняється як рух книг, так і руки, якими вони передаються.Перемагає той, хто найшвидше передав книги на вихідну позицію.

Другою «олімпійською дисципліною» є естафета з книжками на голові. Кожна команда вибирає одного хлопчика і одну дівчинку, які намагаються якнайшвидше оббігти позначену територію з книжками на голові, намагаючись при цьому не втрачати рівноваги, щоб книжка не впала. Цю ж гру можна повторити, ускладнюючи завдання: біг із книжковими перешкодами.

Книжкова олімпіада у процесі…

Після цього старшим діткам пропонують на швидкість та правильність розсортувати рівні купи книжок на енциклопедії, підручники, романи та книжки-картинки. Далі представники команд обирають із наново розкладених на підлозі книг по одній книжці, яку вони переглядають, листають, ознайомлюються із змістом. Тоді її кладуть до інших книжок. Представники команд (хлопчик та дівчинка) розповідають, про що приблизно йдеться у виданнях, які вони перед цим гортали, не називаючи книжку й того, як вона виглядає. Команда уважно слухає, а тоді має якнайшвидше знайти ту, що найбільше підпадає під опис. Перемагає команда, яка найшвидше зорієнтувалася й упізнала книжку.

Нагородження переможців

Для меншеньких діток натомість роздають карточки з різними намальованими спортивними об’єктами чи олімпійською атрибутикою, і дітки повинні посортувати ці картинки під книжки, що перед ними. Наприклад: на картинці намальований баскетбольний м’яч, тож вони повинні відібрати книжку про баскетбол, тощо. Яка команда найшвидше й найточнніше відсортує, та й переможець.

Захопливою для першокласників стала так звана «книжкова будівнича майстерня», коли команди повинні були «збудувати» з різних книжок, різного формату, ваги й товщини власні та стійкі замки. Це будівніцтво зайняло найбільше часу, дітки дуже старалися. Дівчатка були дуже вигадливими, але бажана естетичність оселі не вписувалася в поняття надійності та стійкості, хатки швидко розвалювалися. А ось хлопчики дивилися на справу передусім практично, відчувши на дотик різницю між тонкою й товстою книгою, між м’якою і твердою, і, відхиливши естетичні зазіхання дівчат, помислили тверезо й таки збудували стійку хатинку з книжок. Очевидно, практичне бачення хлопців та естетичні смаки дівчат воєдино – таки невід’ємні запоруки добротної та затишної оселі!?

Книжки дарують дітям радість 🙂

Й от, коли діти вже набавилися з книжками, порухалися, погуляли, побігали, поскакали, покричали й дещо притомилися, Юлє запрошує всіх, і малих, і великих, послухати історію про одного пінгвіна, який переміг усіх на Олімпійських іграх, якого у скрутну хвилину розчарувань та дискримінації серед Людей підтримала, за наказом Лева, короля звірів, уся звіряча бригада. І про те, як звірі, незважаючи на те, що вони є однозначно переможцями у багатьох Олімпійських видах спорту, зрозуміли, що медалі їм насправді непотрібні, вони потрібні людям. Люди ж усвідомили, що вони не є найкращі на землі і що часто несправедливо чинять, зокрема й щодо тварин. Пінгвінчика було реабілітовано й він отримав від Людей свою заслужену Золоту медаль.

І аж насамкінець Юлє оголошує переможців…

Ось що з усього побаченого мене найбільше вразило – це вчителі, які приводили обидві групи дітей. Таких би я хотіла мати для дітей України сьогодні: вільних, активних, рухливих, ерудованих, дисциплінованих, веселих, інтерактивних… Вони не сидять байдуже збоку, відбуваючи незрозумілу для них акцію, на яку їх змусили прийти… Вчителі самі, ще на початку року обирають разом із дітьми різні майстер-класи і планують спільні науково-розважальні шкільні вилазки. Одне слово, – адекватні, круті та повністю зайняті дітьми. Зичу Україні та українським дітям таких, і вони завжди будуть переможцями будь-де та будь-коли!