Батьки, журналісти, письменники проти букваря

Автор: БараБука


Простим смертним дуже нелегко простежити всі зміни, яким піддають шкільну програму й, відповідно, шкільні підручники. Однак якщо у вашій сім’ї є бодай один школяр, то читати чи бодай переглядати з дитиною книжки, за якими її вчать розуму, – ваш святий обов’язок. Навіть якщо ви ніяк не можете вплинути на ситуацію. А мій обов’язок – розповісти вам про капості, які чекають на учнів початкової школи в букварях, читанках і підручниках із літератури, оскільки вони безпосередньо стосуються виховання майбутніх читачів.

Нині складно знайти мислячу людину, цілком задоволену шкільною програмою й підручниками. Особливо якщо йдеться про буквар, який мав би прищепити першокласникам любов до читання і навчання, а не відвертав би їх від книжки на все подальше життя. А саме таким, судячи з дискусії, що розгорнулася на початку 2012–2013 н. р. на порталі «Української правди. Життя», є нинішній підручник, за яким вчаться першачки. Подаємо його бібліографічні дані, щоб усі наші читачі знали «героїв» за іменами й видавництвами: Захарійчук М. Д., Науменко В. О. Буквар. Підручник для 1 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – Київ: «Грамота», 2012.

За словами мами й журналістки Зої Звиняцківської, яка вперше звернула увагу на проблему, найбільша, хоча не єдина, біда цієї книжки – «подання дітям кастрованих та пошматаних зразків літератури», перекручених і скалічених віршів сучасних українських поетів. Мало того, що їхні твори подано у зіпсованому й безграмотному варіанті, то ще й підписано: «за мотивами». «Шматки тексту, наживо вирвані з твору, без початку і кінця, позбавлені елементарного сюжетного сенсу, переказані людьми з квадратними, застиглими в найгірших радянських штампах мізками…» – пише журналістка. Виявляється, Міністерство освіти і науки України має право використовувати в підручниках твори українських письменників безкоштовно та на свій розсуд. Це право йому гарантує пункт 2 статті 21 закону України «Про авторське право і суміжні права»: «Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається (…) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру». «Погано для письменників, але, за задумом, мало б бути добре для учнів – бо твори у вільному і безкоштовному користуванні, – коментує Звиняцківська. – Але в якому всесвіті упорядники підручників мають право переписувати авторські твори до невпізнанності? А потім підписувати їх “за таким-то”, ставити після своєї “творчості” прізвище порядного письменника?! Це вже, як на мене, судова справа – про захист професійної репутації». Яку, відповідно, мала б захищати Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, що діє в Україні від 1995 року. Отак, у пункті 1 статті 6bis чітко вказано: «Незалежно від майнових прав автора і навіть після відступлення цих прав він має право вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі або репутації автора» (підкреслення моє. – БараБука).

Але це ще не все. До перекручування творів додаються й закиди щодо того, що більшість сюжетів і мотивів у горе-букварі взято із сільського життя, ще й далекого від реалій початку ХХІ століття. А як завважила журналістка Іванна Коберник, новий буквар не тільки позбавляє міських жителів права на повноцінне існування у шкільній літературі, але й знеохочує український Південь і Схід читати будь-що українською.

«Нині складно знайти мислячу людину, цілком задоволену шкільною програмою й підручниками. Особливо якщо йдеться про буквар, який мав би прищепити першокласникам любов до читання і навчання, а не відвертав би їх від книжки на все подальше життя».

До дискусії долучився письменник Іван Андрусяк, один із авторів, «скалічені» тексти якого «за мотивами» ввійшли до нового букваря. Андрусяк вказав на стилістичну помилку, яка потрапила в переказаний текст (мама «розливає чай», а не наливає!), і підрахував, що тільки за один навчальний рік «понад 400 000 (чотириста тисяч!) батьків, прочитавши в підручниках своїх дітей буцімто “мій”, а насправді відверто й кричуще перекручений текст, мають усі підстави подумати про мене щось дуже погане. Принаймні з цього покручу вони цілком підставово виснуватимуть, що ніякий я не письменник, а тупий графоманисько, однак неймовірно впливовий – бо як же без упливу “продавити” в підручник такий дурний текст, який лише калічить дитину?! І побачивши мою книжку в книгарні, ці батьки цілком природно відмовлятимуться її купувати, навіть якби дитина їх про це й просила. І не лише мою…». Далі письменник цілком справедливо висловлює сумнів у тому, що «одним махом міністерство освіти, випускаючи такі псевдопідручники, знищує репутацію письменника, на яку той працює усе життя! Ба більше: знищує репутацію української літератури, перекручуючи тексти й подаючи їх дитині в такому тупому, примітивному, нецікавому вигляді, що це намертво відбиває охоту до читання. Чи багато після цього буде охочих з’ясовувати, що насправді українська дитяча література далеко не така, якою її подають ці “букварі”?».

На те, як безцеремонно упорядники підручника втручаються в художню мову відомих українських письменників – Івана Андрусяка, Романа Скиби, Марини Павленко, Лесі Вознюк та інших – звертає увагу письменниця Оксана Луцишина. Головний інструмент у роботі письменника й поета – власне, мова, і не можна просто переказати текст і підписувати його чиїмось іменем, бо «перекажіть Бодлера – і він перестане бути Бодлером. Перекладіть Гоголя на блатняк, і ви його не впізнаєте».

В офіційній відповіді Міносвіти не забули нагадати, що «у 2011 році рукопис підручника для першокласників «Буквар» (авт. Захарійчук М.Д., Науменко В.О.) став переможцем Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для учнів 1 класу ЗНЗ серед 13 робіт-конкурсантів» і що «зазначений рукопис пройшов експертизу Предметної експертної комісії, установ Національної академії педагогічних наук України та загальноосвітніх навчальних закладів. За оцінкою науковців, методистів та вчителів “Буквар” є інноваційним сучасним підручником – “підручником нового покоління”, навчальний зміст якого відповідає Державному стандарту щодо вивчення української мови в початкових класах, новій програмі, методичним та психолого-педагогічним вимогам роботи з першокласниками», проте абсолютно оминули питання авторського права письменників на свої твори чи бодай на їх дослівне, а не спотворене цитування.

Така ж ситуація і з підручниками з математики, трудового навчання – книжки переобтяжено зайвою інформацією, яку ще й вдалося жахливо перекрутити, додає Лілія Гриневич, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти, координаторка напряму «Суспільство знань».

Розпочався новий навчальний рік, а ситуація не змінилася. Ба більше: в новому році калічать оригінальні ілюстрації відомих українських художниківКатерини Штанко, Марисі Рудської, Вікторії Проців. Отак, видавничий дім «Освіта» вирішив за прикладом торішнього букваря «покращити» малюнки для ось цього видання: Українська мова: підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів / О.П. Глазова. – Київ: Видавничий дім «Освіта», 2013. Тож майте на увазі. Утім, попри скандальність шкільного книговидання, самі підручники й досі нудні, часто безграмотні й далекі від життя, але їх не припиняють випускати під нові шкільні програми, до яких також немало зауважень. І єдине, що ми з вами поки що точно можемо змінити, – це ставлення до сучасної дитячої книжки. Бо якщо від букварів і читанок годі сподіватися якісної літератури, то треба бути особливо уважними, добираючи книжки для особистих бібліотек.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар

Увiйти за допомогою: