Цей кіт дивиться на вас несхвально
Маючи цього літа на полицях нову книжку Володимира Аренєва — невеличке стильно оформлене видання, з обкладинки якого на нас дивиться вгодований кіт (дуже несхвально) і сич (трохи більш доброзичливо), над ними височіє великий пес, а огортає всі три постаті змій, що поглинає власного хвоста (легендарний Уроборос) — можемо ствердити зародження чи принаймні ре-актуалізацію нового формату в українській підлітковій літературі. Це книжка-загадка. Або інше формулювання — інтелектуальна задачка для начитаних підлітків.
І з самого початку дуже важливо підкреслити: хай тендітність видання та те, що подекуди у книгарнях воно виринає на полицях для молодшого шкільного віку, не вводить вас у оману: це читання для підлітків. Дуже сподіваюся, що ілюстрації Дмитра Кривоноса (чого варті хоча б виразні руді акценти на чорно-білих зображеннях) досить однозначно просигналізують цільовій аудиторії: це ваша книжка. Хоч, звісно ж, досить незвична.
Кілька слів про цю незвичність. Читання — це ще й інтелектуальне дозвілля. Пишу “ще й”, бо воно має, звісно ж, чимало інших функцій. Однак зараз мова саме про “їжу для розуму”: що більше я спілкуюся із сучасними підлітками, то більше бачу запит саме на інтелектуальність — на глибокі розмови, читання як вихід на нові теми, обшири, моделі мислення. Володимир Аренєв іде саме на це поле і пропонує ось яку гру.
Невелика різдвяна повість. Дванадцять коротких розділів, післямова та додатки. Головні герої — Музиканти. Чому? Як? Чого? Звідки? У тексті прямо не пояснено, чи не єдина ниточка, яку тут маємо, — асоціація із казкою «Бременські музиканти». Загалом знання казок — просто-таки необхідна передумова читання «Музикантів». Також певні ключики для розуміння цієї книжки-ребусу дають рядки з народних пісень, подані в епіграфах. Рядки ці надзвичайно цікаві, із великою ймовірністю тут ви читатимете їх уперше (в післямові автор зазначає, що цитує їх за виданнями народних пісень у записах В. Гнатюка та Лесі Українки). Втім, рядки ці не стільки щось пояснять і розкриють наперед, як навпаки — підважать ваше розуміння та запроблематизують.
То хто ж ці Музиканти? Вередливий та норовливий кіт Рудий, сліпий товариський та ґречний пес Мавр і тривожна й ділова сичуня Нікса. На самому початку оповіді вони «знову не мали прихистку»: отже, це герої-мандрівники, і ми їх зустрічаємо далеко не на початку подорожі. Далі розгортаються події казкові, міфологічні, символічні, дивовижні.
Та навіть не намагайтеся «проковтнути цю книжечку за півгодинки». У авторки цих рядків її читання забрало години і години. А як інакше, коли тут на кожній сторінці, у кожному абзаці, а подекуди й у кожному реченні нові і нові відсилки, символи, згадки, загадки, та ще й подані крізь специфічні діалоги та дії головних героїв.
До речі, щодо героїв. Уклавши угоду (еге ж, казкові та фентезійні персонажі просто схибнуті на укладанні угод, без цього в їхньому світі нічого путнього не робиться) зі старим чоловіком із вкритим шрамами обличчям, на якому очі «здавалися чужими — наче два густо-сині ґудзики, вирізані з криги», Музиканти залишаються у дивному приміщенні, заставленому різними предметами (які, звісно ж, насправді предметами не є, бо це ж книжка Аренєва). Аж тут незвичним чином у приміщенні з’являється дівчина-підлітка Марія. І з нею пов’язана сюжетна лінія, яка тягнеться «від серця» (тобто не геть усе тут тренажер для розуму), і пов’язана вона із темою переживання війни поколінням сучасних підлітків.
«Сови мудрі пташки, а в котів добра пам’ять, зате ми, собаки, чуємо серцем. За цим усім стоїть якась особлива історія.»
Більше боюся сказати, щоби не псувати зусилля того, хто склав наприкінці книжки «Запитання для книжкового клубу» — не хочу давати на них свої варіанти відповідей. Загалом провести книжковий клуб за цією книжкою — чудова ідея. Головне — не думати забагато про всі можливі сенси та їхні конотації, інакше можна непозбувно збентежитися. Як-от, скажімо, читаючи текст на сторінці 70, коли один герой, котрий є уособленням певного аспекту часу, звертається до героїні з біблійним іменем Марія (нагадаємо: історія — різдвяна) із такою фразою: «Навряд вам пояснюють там (тобто у школі) про колообіг сенсу у світах».
Певно, ця книжка і є про колообіг сенсу у світах. Коли я брала інтерв’ю у автора у 2020 році після виходу його книжки «Сапієнси», на питання, хто, на його думку, є ідеальним читачем цієї книги, Володимир не вагаючись відповів: «Певно, я сам». Мова йшла про те, що текст «Сапієнсів» насичений інтертекстуальними посиланнями, цитатами, алюзіями та — як тепер заведено казати — «пасхалками». (Хоч, як на мене, красивіше казати «писанками»). Мушу зазначити: відтоді мало що змінилося. Ідеальним читачем Аренєва так і лишився сам Аренєв. Втім, це не означає, що цю книжку-ребус не варто пробувати розгадати. Не можу пообіцяти, що саме вам це вдасться, але сам процес безперечно подарує чимало знахідок.
І про це потім хочеться поговорити.
