Чаювання з сарматкою
Є книги, які знаходять тебе. Часто обкладинка може видатися дуже рідною. Отак, змалечку моя донька Калинка була в захваті від коней. «Ого, яка вона смілива!» – сказав нам власник сіро-яблучної конячки, котру маленька наїзниця осідлала і з якою ще довго не могла попрощатися. Малюнок дівчинки віку моєї донечки Калинки і красивий чорний кінь на обкладинці – цього було достатньо, щоб магія подіяла.
«Усі хлопці заздрили Фаті, бо теж хотіли навчитися бойових прийомів Кішки. Фаті, хоч яка непосидюча, була старанною ученицею… Коли діти змагалися на дерев’яних мечах, Фаті була непереможною»
«Мамо, ця книжка про справжню дівчинку-воїна. Я теж так хочу» – відразу вирішила Калинка. Протягом усієї історії донечка не могла спокійно всидіти на місці. Підстрибувала й активно реагувала на почуте. Зазвичай вона так робить, коли щось її дуже захоплює. І я її чудово розумію. Я теж відчувала те саме.
Я б назвала книжку Марії Артеменко феміністично-прогресивною. На цьому хочу зробити наголос, бо собою вона руйнує стереотипи мислення. Одна така історія порушує будь-які усталені норми у вихованні дівчаток. Зазвичай прийнято ділити дітей за статтю і відповідними вподобаннями, що зводиться до схем: дівчинка – «принцеси» і «рожеве», хлопчик – «машинки» і «блакитне», і далі в такому ж дусі. Але тільки не в цій книзі!
Це історія про дівчинку-сарматку Фаті, котра колись жила на території півдня України. У неї все було таким незвичним. Фаті – означає «стріла» – такою вона й була – гострою на язик і з непосидючим характером. Дівчинка прокидалася раніше за будь-кого у племені і бігла до великого дуба, вилазила на самісіньку верхівку й зустрічала сонце. А ще виглядала, чи не видно чужинців у степу, допомагаючи патрулювати і стежити за безпекою рідного дому. Ігри в неї теж були особливими. Фаті уявляла себе оленицею, риссю, диким конем чи навіть пантерою. Мріяла мандрувати до нових земель, а також, як усі діти, любила бешкетувати. Замість уроків у школі Фаті багато тренувалася, опановувала бойові прийоми й кидала спис. Переймала ці знання від рідної матері Гаті. Та була знаною і шанованою воїнкою у своєму племені.
Не знаю, чи можна краще познайомити дітей із історичним контекстом, ніж зробити його частиною розповіді. Захоплива історія стає джерелом знань про кибитки, пересувні житла сарматів, їхній спосіб життя і вірування, вміння воювати та приручати коней. І все це доповнено неймовірно красивими малюнками Юлії Несмеянової і додатковими розгортками із зображенням мап, історичних епох і сарматських курганів. Книжка про дружбу і відвагу, про прислухання до себе і свого коріння, про втрату чогось дорогого, про труднощі, дорослішання і здобутки, про історію півдня України і любов до чарівних наших степів.
Тепер моя донечка дуже хоче спробувати молока кобилиці і приручити коня. А ще я сказала, що можна посмакувати таким чаєм, який любила Фаті. Це наче машина часу, котра здатна поєднати світи: минуле і сучасне. Нам смакував чай із чебрецю, ромашки та м’яти. На кухні в затишку ми чаювали з Фаті, дівчинкою-сарматкою, воїнкою і сміливицею, і то був дуже пам’ятний вечір.
