Часівна паличка стріла
Цей цикл книжок пізно радити або не радити для юного читача: «Часодіїв», здається, прочитала вже більшість українських підлітків. Я, звісно, жартую. Однак про велику популярність цього циклу фентезійних романів Наталії Щерби знає кожен, хто впродовж останніх пари років намагався дізнатися у читачів-старшокласників (а здебільшого – старшокласниць) про їхні смаки та останні прочитані книжки. Наприклад, я.
Тож основним питанням, яке тримала в голові, читаючи цей цикл, було таке: у чому його особлива привабливість?
«– Я знаю, що тепер мушу зачасувати тебе, – продовжила Василина. – Щоб ти зміг почати життя наново в іншому місці…»
Спершу потрібно завважити, що на наших теренах «Часодії» поширені у двох варіантах: російський оригінал та український переклад. Це та сама «рідна література у перекладі», про яку свого часу писав Володимир Чернишенко. Тобто твір української письменниці, написаний російською мовою й виданий спершу в Росії, де й отримав першу хвилю читацького визнання, книжкових нагород та мережевих фанфіків. Однак заради справедливості треба наголосити, що український переклад Наталії Косенко має ще й ефект додаткового редагування. Адже від першої до шостої книжки дуже чітко відчувається зростання майстерності авторки: на початку циклу часто зустрічаються мовні шаблони, одноманітність в описах і фразах діалогів та інші стилістичні огріхи. Тож переклад як додатковий етап роботи пішов тексту на користь.
Цикл становить шість романів про пригоди Василини Огнєвої (на початку описаних подій їй 12 років, наприкінці – 14), яка із нашого світу раптом потрапляє у світ часової магії, крок за кроком виявляючи свою глибоку, так би мовити, причетність до цього чарівного виміру. Так, це відомий казковий мотив, часто використовуваний у фентезі. Отак, як можна передбачити, знаючи закони жанру, Василині потрібно буде регулярно (у кожній книжці циклу) рятувати світ від злих сил. Так, ці злі сили будуть підступними й маскуватимуться, тож далеко не завжди можна буде розрізнити, хто друг, а хто ворог. Однак у цих знайомих мотивах чується особливий акцент – дуже критичне ставлення до слів і дій покоління батьків, постійне намагання судити про все самостійно й діяти на власний розсуд.
Другий акцент – політика та дипломатія. Адже в «Часодіях» діє велика кількість героїв, і всі вони мають не лише власні мотиви, а й дбають за інтереси своєї громади. І навіть друзі, звісно ж, піддаються впливу своєї родини і свого середовища, тому бувають здатні на непередбачувані дії та реакції. І спробуй відчуй, які слова і дії твоїх друзів щирі, а які – лише дипломатичний прийом.
Однак найбільш поверхова відповідь про причини популярності циклу така: ці книжки читати легко, бо вони приблизно наполовину складаються з діалогів. Тут немає складних синтаксичних конструкцій і надто витончених описів вигаданого світу. У першій книжці, «Часовий ключ», авторка говорить про світ часового чарівництва (часівництва) досить побіжно, прописуючи сценографію окремих епізодів короткими загальними реченнями. У другій книжці, «Часове серце», більшість подій відбувається в нашому світі, у звичайному дитячому спортивному таборі в горах. І тільки в третій частині історії, «Часова вежа», і подальших трьох з’являється все більше цікавих деталей в описах фантастичного світу та різних процесів часової магії.
У зв’язку зі співіснуванням двох світів – іще одна особливість, яка робить читання неускладненим – дозування незнайомого, перемішування зі знайомим. Деякі події, як було вже зазначено, відбуваються в нашому світі (у певному неідентифікованому пострадянському просторі). Однак і на чарівній планеті Ефларі дещо теж нагадує знайомий читачеві-підлітку побут. Наприклад, хоч на Ефларі живуть у замках та вдягаються у красиві сукні, проте на Новий рік також ставлять ялинку, чекають чарівного (пардон, часівного) діда з подарунками, а у святковому меню ви не знайдете жодної незнайомої страви.
Якщо судити згрубша, то «Часодіїв» можна поставити на полицю з назвою «Школи чарівництва». Однак це не зовсім так, адже головна героїня, Василина, має дуже специфічну вдачу й долю, тому навчається у різних школах та індивідуально в різних часівників. Тому в циклі не так важливий образ конкретної школи, як сама магія часу, яка дає можливість замислитися зокрема про свою долю та її альтернативні варіанти, про ключові моменти, коли твої рішення мають особливий вплив. А ще тут важливі атрибути магії часу: часівні стріли (схожі на стрілки великих годинників), згорнуті на зап’яті у вигляді браслетів; персональні часолисти, які мені особисто нагадують планшети наступного покоління – віртуальні; різні типи часових механізмів із додатковими можливостями певного впливу на час. Усе це гарно надається для перенесення читачем із книжки у власний побут на рівні малюнків та хендмейду й увінчується фразою «Час на нашому боці», відомим афоризмом великого часівника Ефларуса. Тож, дорогі батьки, якщо ви знайшли серед речей чи малюнків своєї дитини щось із таким написом – знайте, уже пізно радити чи не радити «Часодіїв».
Однак я б не радила «Часодіїв» читачам-шанувальникам таких фентезійних романів, які граються із традиційними законами власного жанру, намагаючись вийти за рамки та розірвати шаблони. Іще не радила б тим, хто чекає від фентезі певного національного колориту, або не любить, коли текст побудовано так, щоб його реалії апелювали до усього пострадянського простору. До того ж, навряд чи читання перших книжок циклу може спричинитися до поповнення словникового запасу читача або ж дати вишуканий зразок літературного стилю. Звісно, від різних книжок ми сподіваємося різного, і немає ідеального тексту, який задовольняв би усі наші читацькі потреби. Тож якщо застереження, наведені вище, не зупиняють вас при виборі книжки – мабуть, «Часодії» будуть приємним читанням.