Чи кожна мандрівка казкова
В усі часи людство натхненно подорожувало, і кожен мандрівник мав неабияке коло зацікавлених читачів, завжди готових у теплому й затишному місці поринути в чужі пригоди. Ні, не всім доречно кудись їхати в пошуках нового, нехтуючи іноді безумовно нудним, але таким урівноваженим життям. Інша справа – зручно мандрувати книжкою. Розповіді про сповнені пригод подорожі – це виграшна тема в читачів будь-якої вікової категорії, проте навіть вона тепер поступається місцем блоґам і фейсбучним сторінкам відомих і пересічних мандрівників із безліччю якісних фото й порад на будь-який випадок у дорозі.
Утім, є читачі, які починають подорожувати книжками раніше, ніж блоґами. Чи знаєте ви дитину, яка б відмовилася від мандрівки – вулицею, лісом, літературними світами, кадрами пригодницького фільму, а сьогодні ще й рівнями комп’ютерної гри? Дехто рано чи пізно потрапляє у чарівну читацьку подорож із Толкіним, Енде, Свіфтом і освоює казковий простір для мандрів. Адже майже всі дитячі книжки – певною мірою подорожі, а всі дитячі подорожі майже завжди казкові. Та хоч якими б чарівними вони були, ці пригоди й мандри – альтернатива дійсності, у них зовсім інші правила. А от книжок-інструментів для формування уявлення про реальні подорожі наші діти загалом не мають – про те, що ж таке подорож, як її можна організувати, чому це не завжди суто розвага, чому це необхідно для пізнання себе й світу. Тож залишаються блоґи й інтернет-розповіді у форматі «для всіх одразу».
«Сьогодні ми вирішили, що поїдемо до Ісландії»
Книжка «Льодовики та гейзери. Мандрівка в Ісландію» Кирила Бурмаченка й нового українського видавництва «Жолудь» як перша ластівка про неказкові подорожі – це щось несподівано нове. Беручи її в руки, я не очікувала формату-знахідки. Адже яскравих книжок-картинок за останній рік для українських іще не читак, але вже розглядайків з’явилося більше, ніж будь-коли, і всі вони конкурують одна з одною в художній техніці й супутніх цікавих доповненнях. Це не може не тішити. Утім, видання викликало дивні враження.
«Льодовики та гейзери» аж ніяк не сприймається горталкою, хоча, здається, автор відвів їй саме таку роль. Більше за все вона схожа на книжку для мрійника, який уже добре читає і має доволі широкий кругозір, якого вона передусім надихає на подорож – майже так само, як «Карти» Мізелінських. В обох цих виданнях, як на мене, інформація дуже вдало стилізована для дитячого сприйняття. Приміром, реальні явища й речі, які можна побачити в іншій країні, передано не просто правдиво, а обіграно подекуди й до гротеску.
Гротеск тут переконливий. І кольори гір, і кучерявість хмар, і бурхливість гейзерів, і спрощеність рис облич, і навіть троль із птахами тупиками, що танцюють (а тупики – червона нитка всієї подорожі, хоча про них у книжці ні слова), – усьому віриш. Наприклад, що Бйорк чекала на зустріч у метро, а вікінги були вдягнені саме так навіть полярної зими. Тому й отримуємо не енциклопедію чи путівник, а цікаве запрошення. Їдь – і відкриєш, що все не так, як побачив автор. Побачиш по-своєму, по-іншому – і воно теж буде класне. Адже, мандруючи, кожен творить власну казку і відкриває свої світи.
Варто зазначити, що герої «Мандрівки в Ісландію» Олеся та Богдан – дорослі. Їхня розповідь-подорож – про те, що цікаво насамперед дорослим або дітям, які живуть із батьками переважно в місті.
Те, що у виданні немає персонажів-дітей – ще один натяк, що це не книжка-картинка, а, можливо, перший проект із серії для сімейного читання про подорожі. Книжка занадто стилізовано-казкова, як чарівні двері, що запрошують: ідіть сюди – далі буде. Отже, якщо такий нашвидкуруч зроблений артефакт надалі перетвориться на повноцінну серію книжок про подорожі – можливо, трохи меншого формату, проте інформативнішу за змістом, із непересічним гротеском ілюстрацій – усі майбутні мандрівники незалежно від віку тільки виграють. А нині з подорожі вже можна «привезти» поштівки з персонажами – людьми і птахами.
Від БараБуки. Ця дебютна книжка викликала багато вражень у мене та моїх колег. Усі відзначають: добре, що дитяче видання про подорожі нарешті з’явилося в наших просторах. Утім, похапливість «батьків»-видавців не є виправданою. Велика кількість помилок у тексті, вікова невизначеність і – Гав! – отой страшний (не)людський ніс в ілюстраціях так і просять: видавці, робота з книжкою, особливо дитячою – штука дуже відповідальна. Не можна нехтувати навіть найдрібнішою, на перший погляд, ланкою в народженні видання.
Син чотирьох з половиною років мріє про Ісландію, відколи подивився відео про вулкан Бардарбунга з дрона. Тому я не могла пройти повз “Льодовики та гейзери”. Спершу дивився на книжку скоріше зі здивуванням, ніж із захватом, можливо, через надто стилізовані ілюстрації. Гарно пішла, коли поклали поруч “Карти” Мізелінських 🙂 але для такого віку ще треба ютуб, наприклад, щоб показати Бьорк.
Думаю, коли буде серія з книжок, перечитувати кожну стане цікавіше. І добре би доповнити інтерактивом, щоб полегшити батькам читання.