Читання на вибір, а не з примусу


БараБука й далі знайомить читачів із серією матеріалів про #НовеЧитання. Цього разу про свій досвід нового читання розповідає Галина Мельник, учителька альтернативної школи «Радосвіт».

Шість років тому в домашній школі, де навчалася моя донька, ми замислилися над методикою, яка б поєднувала читання за шкільними підручниками (адже цей матеріал діти складають на контрольних) та любов до читання.

Маємо вдалий і не дуже вдалий досвід такого поєднання.

У підручник за другий клас увійшов твір «Піноккіо» у скороченій версії. Мені видалося, що доцільніше прочитати його повністю. Бо це гарна казка для дітей, і можна паралельно попрацювати над технікою читання. Тож узяла в бібліотеці книжку, один екземпляр на всю групу. Роздрукувала всім один розділ, і почали з техніки читання. У мене не було мети визначити, скільки слів читають діти за хвилину, лише – навчити читати виразно і в гарному темпі.

новечитання2

Отже, ставлю пісочний годинник на 1 хвилину. Діти читають мовчки текст, олівцем ставлять позначку, де зупинилися. Потім обговорюємо: а) які слова для них незрозумілі, пояснюю їхнє значення; б) слова, які було складно прочитати (тут часто було дуже весело, коли хтось розказує, як слово перекручував, бо не міг із першого разу прочитати, і воно кумедно звучить), тобто відпрацьовуємо ще ці слова.

Потім читаємо ще хвилину той самий текст, діти ставлять позначку, і вона, звичайно, вже далі від першої. Цей результат додає дітям впевненості у своїх силах і бажання читати далі.

Третій раз читаємо вголос. Перед цим пояснюю дітям, що може бути так, що вони не перейдуть ні першої, ні другої позначки, бо вголос читання повільніше. До того ж, читати швидко, не розуміючи текст, не потрібно.

«Діти, як і дорослі, мають право на власний вибір, і брати відповідальність за свої дії, свідомо підходити до навчання та до своїх результатів»

Ми ніколи не рахували, хто скільки слів прочитав за хвилину. Нам було важливо, що результат і так покращувався. Діти трохи пізніше почали заглядати одне до одного, хто прочитав найбільше за хвилину, і це вже теж було для них стимулом досягати таких результатів.

Потім казку читала я, а діти в цей час слухали й малювали малюнки. Врешті ми обговорювали прочитане, сюжет і вчинки героя. Цікаво, що в казці міститься багато прислівʼїв, тож під час обговорення діти дізналися ще й про їхнє значення.

Далі я запропонувала дочитати казку дома, сам на сам чи з батьками (бо це зайняло в нас і так чимало годин), але діти відмовилися, їм сподобалося читати саме так, усім разом. Мабуть, це й був отой стан «потоку», про який тепер багато говорять.

Крім того, ми читали додатково, поза програмою. Наприклад, я брала книжку А. Лопатіна, М. Скрєбцова «Секреты мастерства» – це казки про різні професії. Діти дуже любили їх слухати, іноді на прогулянці просили почитати ще раз, які найбільше сподобалися. Потім діти почали приносити свої книжки, і ми знову читали всі разом.

новечитання3

Проте був і невдалий досвід.

Це читання віршів у початкових класах за підручником. Як правило, це українська класика, про природу. Діти не розуміють про що вони, і коли не можуть інтерпретувати, візуалізувати інформацію, їм стає нецікаво, в них зникає захоплення читанням. У результаті їх вже ні вдома, ні на уроці не зацікавити книжкою.

Ми часто не усвідомлюємо, що у благих цілях можемо закласти дитині «нелюбов до книги» через обовʼязкову програму. Тому на уроках все-таки намагаємося найбільше часу приділяти творам, які діти обрали самі.

Діти, як і дорослі, мають право на власний вибір, і брати відповідальність за свої дії, свідомо підходити до навчання та до своїх результатів.

Читайте також:

Сторітайми у школі

Сторітайми у Христанівці

Якщо Ви – ініціативна людина, яка регулярно практикує читання з дітьми, своїми й чужими, яка стежить за тенденціями й намагається впроваджувати нові досвіди, тоді Ви – герой/героїня БараБуки! Надсилайте свої історії на адресу info [равлик] barabooka.com.ua, найцікавіші ми опублікуємо на сайті під тегом #НовеЧитання.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар