Читацькі «лайфхаки»: читаємо в ролях
Автор: БараБука
Ірина БАЛАЧУК, журналістка, син Гришанік (2,9 років), Київ
Ми читаємо з народження сина ось уже 2 роки і 9 місяців. Першу дитячу книжку я купила ще під час вагітності – просту картонку. Властиво, читання почалося з серії «Світова класика дітям» від «Ранку». Я побачила їх на полиці в «Новусі» й купила першу книжку-де-багато-тексту. Читала її вранці, на всі 20-хвилинні денні сни, на ніч.
У цій серії також були мої улюблені книжки з крутими ілюстраціями Тоні Вульфа (пізніше мій Гру буде гарно вишукувати песиків, свинок і лисиць серед сили-силенної героїв) – «Острів скарбів», «Три мушкетери», «20 тисяч льє під водою», «Історія про Робіна Гуда»… Тому поступово скупили всю серію 🙂
Читайте також: Книжковий «ранок» малюкаПотім син перестав засинати без читання, тому це стало ритуалом. Ми купили грубу книжку без малюнків фактично – «Тореадори з Васюківки» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», прочиталася вона трохи більше ніж за тиждень. За наступні кілька тижнів ми прочитали її ще двічі. Особливо смішно вона звучить у виконанні нашого тата (він із Туркменістану, тут живе уже 15 років, добре говорить українською, але з читанням – просто комедія, особливо з наголосами). А потім вона мені так набила оскомину, що я заховала її подалі, щоб син більше не просив, і стала шукати заміну.
Ближче до року, здається, купили серію про мишенятко Мікко від видавництва «Країна мрій», якісь казки, абетку, книжки про кольори-звірів-машини. Десь тоді ж ми продали дитячий візок, у якому син не хотів їздити, бо любив лише мамині руки, і купили за ті гроші книжкову шафу й комод для іграшок.
Читайте також: Книжковий звіринецьНа день народження сина я замовила кумі «Велику дитячу енциклопедію» від «Махаона». До слова, це поки єдина книжка, яку ми не осилили до кінця – не пішла вона 1,5-річці, чекатимемо, коли прийде цікавість до «енциклопедичного».
Коли в серпні минулого року помер Всеволод Нестайко, ми прикупили ще кілька його книжок, і в сина з’явилася нова улюблена історія – «про Зландія». До слова, уже більше року любить саме її.
Свого часу гарно пішли історії про Сплета від «ВСЛ» (хоча їх я купувала в першу чергу для себе!), а також казки Андерсена (маємо два томи від «ВСЛ»). Довгий час улюбленими книжками були історії про пса Ракету Джеремі Стронґа (теж наш улюблений «ВСЛ»).
Але фаворитом усіх часів у сина (саме ці історії ми беремо на дачу, до батьків, у всі наші поїздки, саме ними закінчується «щоденне вечірнє читання») були історії про Мумі Тролів Туве Янсон та історії про Петсона і Фіндуса від Свена Нордквіста.
До слова, десь ближче до двох років син вивчив на пам’ять кілька книжок: «Різдво у Петсона» та «Як Фіндус загубився». Я не повірила своїм вухам! Було це так. Якось ми читали: «Нарешті мороз трохи попустив. Кілька днів дідуньо Петсон збирався…» (тут у мене запершило в горлі, тож я замовкла), а син продовжив: «…сходити до крамниці по продукти, але було так холодно…». Я витріщила очі й вирішила перевірити, що буде далі. Читала й зупинялася час від часу, а син продовжував фразу! Сказати, що я була горда мама – нічого не сказати! Кілька днів ходила й замріяно думала, який же розумник мій синок – «корона» була такою, що я ледве у двері проходила :).
«Казки дядечка Римуса» довго не давали синові спати. Не одну ніч він прокидався й кричав «Ведмідь схопив жабу! Треба рятувати жабу!» або «Отак братик кролик знов обдурив братика лиса».
Дуже полюбилася синові «Ріпка» з «Махаонової» серії «Веселі рядки»! Довго-довго ми сім’єю розглядали ілюстрації…
Нещодавно купили «Пеппі Довгапанчоху» Астрід Ліндґрен та «Як змайструвати автомобіль» Мартіна Содомки. Цього місяця хочу замовити інші книжки Содомки, а якщо дозволить бюджет – купити «Снігову королеву» від «А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ» двома мовами.
Маємо багато поетичних книжок, але не дуже їх читаємо. Може, через те, що ми з чоловіком самі віддаємо перевагу прозі, то й син не дуже риму любить, хтозна…
У свої 2 і 9 Гру часто просить тата почитати свою книжку з телефона чи рідера – тато наш любить сучасні фентезі й фантастику. А ще якось сам-собою вивчив майже всю абетку. Дуже любить такі розваги: «Мамо, а буква “Т”, як тато, а буква “Г”, – як ґудзик». А нещодавно питає мене: «Мамо, то буква “Й”, як йод, буква “О”, буква “Г”, як ґудзик, “У”, як утюг, буква “Р” і буква “Т”, як тато наш. А як це читається?». Кажу: «Йогурт читається». «Беее, – кривиться син, – не люблю йогурт». Думаю, скоро таких питань «Як це читається?» стане більше, і до школи син зможе прочитати свою першу маленьку книжечку, але якщо й не зможе, то не біда – я дуже люблю читати вголос «у ролях». Сподіваюся, попереду в нас не одна сотня хороших книжок!
