11+

Чому 36+6 не 42

Iрина Гищук

Галина ВДОВИЧЕНКО. 36 і 6 котів. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 136 с.
Уподобань: 35

Чи пустили б ви до себе додому зграю котів-безхатьків? Упевнені, що ні? Справді? Що ж, урешті, пані Крепова також гадки не мала, що погодиться на таку авантюру – прийняти у власній затишній однокімнатній квартирі ціле хвостате юрбище. Утім, юрбище напевно не спромоглося б переконати господиню. А от справжнє товариство, 36 та 6 неповторних котячих особистостей – без сумніву. Врешті добросердність буде винагороджено, бо ж, виявляється, ця вусата компанія має безліч талантів!

Книжка «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко – проста, добра й весела історія, приправлена щоденними життєвими дрібницями. У мажорну канву оповіді без тіні повчання вкраплено думки про те, що фортуна примхлива, та безвихідних ситуацій, як і непотрібних котів, не буває; що кожен – неповторний, «хоч не завжди це можна зауважити з першого погляду»; а «зірками» можуть стати й підвальні коти, якщо до щирого бажання та природних здібностей докладуть бодай дрібку праці. А ще про те, що все в житті залежить від того, як на це поглянути: «Візьмімо, наприклад, нормальну людську температуру. Тридцять шість і шість, правильно? Температура здоров’я. А сорок два – це не просто погано, це – гірше не буває. Тридцять шість і шість – добре, сорок два – жахливе неподобство. … Нас тут рівно тридцять шість і шість, тридцять шість дорослих та шестеро маленьких. Хороша цифра. Цифра щастя, здоров’я та гармонії».

«Безвихідних ситуацій, як і непотрібних котів, не буває»

Неймовірно, та все це котяче товариство, пані Крепова та її племінник Стас примудряються – не без трафунків, але все ж – уживатися у маленькому помешканні, і то доволі дружно. Більше за те, коти вирішують будь-що допомогти Стасові з його кав’ярнею, яку чомусь, попри смачну каву й булочки, оминають відвідувачі. Безумовно, їм це вдається. І врешті кав’ярня отримує назву… Здогадалися? Ну звісно ж!

Попри цілком передбачуваний сюжет «в одну дію», оповідь захоплює. Тут майже немає описів, натомість суцільні котячі теревені. До слова, вельми невимушені. Авторка не цурається ані новотворів, ані жаргонізмів, ані діалектизмів. Та всі ці «противсіхи», «поковбасимося», «хавчик», «спокуха», «ушитися», «хвецяти» тощо – доречні й живі. Тож і текст вийшов жвавий та легкий. І завдяки органічному поєднанню із динамічними ілюстраціями Наталки Гайди оповідь чудово візуалізується. Настільки, що подекуди навіть складається враження, ніби дивишся не на сторінку з буквами, а на екран із мультфільмом.

Книжка містить маркування «для молодшого та середнього шкільного віку», та оповідь може припасти до смаку й меншим дітлахам. Щоправда, батькам, які будуть її читати, щоб історія «звучала», доведеться проявити всі свої акторські здібності.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар