7+

Чу, Поттер та інші…

Наталка Малетич

Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Чудове Чудовисько і Погане Поганисько. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 287 с.
Уподобань: 18

Літня школа відьмацтва і чарів, відновлення духу зла в новому тілі й боротьба з ним – ні-ні, це не продовження поттеріани! Це третя книжка знаного українського дитячого письменника Сашка Дерманського про пригоди Соні та її кумедного, рожевого у крапку друга Чу (він же – Чудове Чудовисько) й інших чуднів, людей, потерчат і домовиків. Утім, шанувальники Гаррі Поттера, звісно ж, знайдуть у повісті «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько» не один натяк на улюблену книжку й навіть пряме згадування про її героїв, наприклад, Гаррі та Геґріда. Крім того, Соня з Валею літають на мітлі, і в небі відбувається їхнє зіткнення з утіленням зла; відьма Гурунда володіє магічною палицею (не паличкою!) – Костуром влади, а ритуал відродження Поганого Поганиська з кісток викопного ящура тяжіє до історії про Того, Кого Не Можна Називати, і горокракси, в яких зберігалися частки його чорної душі.

Однак через ці та інші літературні алюзії автора не слід підозрювати в лінькуватому наслідуванні Ролінґ 🙂 Це радше використання у книжці певних знаків, якими можуть порозумітися між собою справжні поттеромани. І, як на мене, важливо, що Сашко Дерманський розмовляє з юними читачами їхньою мовою, толерує їхніх улюблених героїв, а не говорить із позиції дорослого, який міг би поставитися до персонажів поттеріани та її успіху в дітей скептично чи зневажливо, а може, й заздро. Зрештою, досвідчені книжкогризи зауважать, що не Поттером єдиним… Адже Чу, наприклад, із його голодними нальотами на Сонин холодильник, «поведе» до знаменитої Астрід із її бешкетним Карлсоном, а жаба-Царівна запросто «застрибнула» у повість із відомої казки.

«– Я вмію но перетворювати на золото, – й оком не моргнувши сказав юнак.
– Но? Яке «но»?
– Тільки пташине. І головне, щоб не сухе було»

Сюжет про одвічну боротьбу світлих і темних сил (добрих і поганих чарівників) використала й відома британка, й український автор, та кожен приніс у нього щось, притаманне саме фольклору та літературним традиціям свого народу. Так, у книжці Дерманського є й характерні для багатьох світових міфологій відьми, й опирі, але є й властиві саме українському фольклору й, відповідно, літературі (згадати хоч би «Причинну» чи «Лісову пісню») потерчата. Йдеться про душі діток, які померли нехрещеними й, за повір’ями, живуть на болотах та озерах, а якщо їм таки дати імена, стають ангелами. Цікаво, що автор переосмислює в образі Семена уявлення про потерча, яке лише шкодить. Хоч Семен і перестав бути янголям і з неба знову потрапив у своє болото, внутрішня боротьба між добром і злом і вибір на користь добра – ось яке послання несе читачам цей персонаж. Автор неодноразово показує, що саме вибір кожного з нас здатен змінити хід подій і – глобально – світ.

Окрім використання фольклорних ідей для створення персонажів, Дерманський сам навигадував розмаїтих чудил і наділив їх оригінальними рисами. До слова, мені, хоч і дорослій читачці, а хотілось би, наприклад, графічних ілюстрацій до тексту, де можна було б усіх чупирадл порозглядати (цікаво ж!). Найімпозантніший серед них – слонопир Дракулій Акулович – персонаж навдивовижу кумедний, який змусить читачів насміятися донесхочу, а його дурбельські віршики й пісеньки, певно, запам’ятаються надовго. Також неординарні Спиноок, Реп’яхокрил, Гарбузяник. Не менш чуднІ й персонажі-люди, хоча вони й не чУдні: сержант Свинобій і Хуба Буба, за якого автору вже раніше дісталося на горіхи від надто критичних дорослих читачів (ще б пак, сміятися з директора школи – ніякої пошани до авторитетів!). Цих персонажів, як і в інших своїх книжках, письменник увиразнює завдяки мові: Свинобій зазвичай емоційно вставляє в репліки своєрідну лайку «Кривого Йосипа дверці», а Хуба Буба, хоч і позбувся жуйки, зберіг звичку нямкати, тому його слова супроводжує трикратне «ням». Сонин троюрідний брат-студент Вова оперує «вставними» сленговими слівцями «блін» і «по ходу».

Події у повісті розгортаються динамічно, мова персонажів – жвава й образна, зовнішність – колоритна, а в їхніх діях відчуваються запальна вдача, любов до пригод, бажання протистояти злу. Принагідно автор торкається проблем бездомних людей і тварин та жорстокого поводження з ними. Не менш важлива у книжці й тема дружби і сварок та примирень між друзями, а також – любові й ревнощів, а відповідно, й довіри (так-так, у сюжеті є й любовна лінія!). Крім того, Сашко Дерманський вплів у нову історію про Чу детективні ниточки – і, як завжди, його герої розгадують начебто складні загадки (так само, як і персонажі «Царства Яблукарства») та відчитують віршовані скрижалі ветхохимерською мовою.

Гостросюжетна повість насправді має подвійне дно: адже в часі її написання письменник також активно протистояв злу на Майдані, тож зрозуміло, звідки у «Поганому Поганиську» з’явилися сцени хапання й арештів людей на вулицях («античудовистична операція»), а також помічники Поганиська – «беркути» й «пітушки». Втім, у книжці подолати зло виявилося значно легше, ніж у реальності.

Додам, що наприкінці твору на читачів, які полюбляють шедеври сучасного фольклору, чекає бонус від автора – веселий акровірш, який на радощах горланить Акулій Дракулович, тож і ми його зацитуємо:

Пуганисько здохло пугане,
Уже не боюся його!
Тепер всюди радість настане
І ми заживем – о-го-го!
Навіки помиряться друзі,
Хвала, хто боровся зі злом!
У губи жабусю-Царівну
Хубасик-Буубасик цьом-цьом!
Лелечо полину в квітучу долину, –
О любий Хубасик, цьом-цьом!

P.S. Очевидно, через недогляд редактора Сонина бабуся годує онуку та її подругу ввечері сніданком (стор. 222), а Спиноок говорить замість «досвіду» «досвіт» (с. 253). Сподіваюся, що в майбутньому перевиданні ці вади зникнуть.

Читайте також про дві перші книжки трилогії: Заприятелювати з… Бабаєм

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар