Дитина-лідер: добре чи погано?

Автор: Тетяна Винник


Плануючи виховання дитини, варто орієнтуватися не на свої амбіції та власні уявлення про дитину, а зважати на можливості самої дитини: її темперамент і здібності. Ось що з цього приводу думають українські письменники.

 

1

Мар’яна Савка,

письменниця, головний редактор «Видавництва Старого Лева»:

– Не знаю, добре це чи погано. Напевно, добре, бо привчає до відповідальності за власні вчинки. Я багато років була старостою класу, часто перемагала на різного рівня олімпіадах і конкурсах – змагального духу мені було не позичати. Напевно, відтоді привчила себе до думки, що всього в житті потрібно досягати самостійно. І якщо не ти, то хто?

2Сергій Пантюк,

письменник, секретар НСПУ:

– Бути лідером – це завжди добре. Просто в дитинстві не зовсім це усвідомлюєш. Коли довкола тебе в’ються твої товариші, не особливо звертаєш на це увагу. Інколи ті ж самі, що вчора вилися, прагнуть гуртом тебе перемогти. І це теж сприймається як гра. Моє дитинство минало в умовах жорсткої конкуренції. Тепер розумію – беззаперечним лідером у дитинстві я не був, але почесне прізвисько «контужений» заслужив чесно. Примусив себе поважати. Своїх синів Яромира і Богодара також ненав’язливо вчу бути лідерами. У житті знадобиться.

 

3

Ірена Карпа,

письменниця, музикант:

– Це дуже непросто – щоразу прийняття рішення лежить саме на тобі. І вся відповідальність, бо всі вмили руки. Із другого боку, завжди можеш сказати, що робив, що хотів, а не плив за чужою інерцією.

 

4

 

Оксана Розумна,

письменниця:

– Думаю, варто спробувати, і ви відразу відчуєте по собі, добре вам чи погано. І по своїй, нехай маленькій, але дружній компанії. Бути лідером – це дуже відповідально. А значить, складно і не кожному під силу. Це таке ж мистецтво, як бути диригентом або вчителем, і як мистецтво бути собою. Не бути лідером не менш почесно, якщо ви робите справу, що вам до душі, і приносите друзям нові вражаючі відкриття та ідеї.

 

5Ігор Січовик,

письменник:

– Дивлячись кого називати лідером. У дитинстві я не був лідером, бо не вирізнявся ні силою, ні відвертою наполегливістю, ба навіть переважала сором’язливість, тож ніколи не намагався бути попереду. У наших компаніях ця роль належала тому, хто всі питання розв’язував силою голосу чи вагою кулака. Та коли справа доходила до якоїсь вигадки, гри чи ідеї, я просто викладав свою пропозицію, і якщо вона цікавила більшість, ми здійснювали її всі разом. Я веду до того, що не треба намагатися будь-що стати лідером, усім вистачить місця не тільки в іграх, розвагах, а й у дорослому житті.

6Олена Захарченко,

письменниця:

– Одразу здається, що бути лідером у дитинстві – великий плюс і позитив, але якщо просто глянути, що сталося далі в житті з тими, хто були лідерами в класі, то починаєш сумніватися. Дуже рідко ця людина залишається така сама. Найчастіше вона нічим особливо не вирізняється, а буває, що й ламається, гине. Лідерство в дитинстві часто несправжнє – через батьків, наприклад, або через якісь образи, які так маскують, і це не може тривати довго. Справжні лідери починають з’являтися в підлітковому віці й пізніше. Так мені здається, але я не психолог.

Я вважаю, що, плануючи виховання дитини, варто орієнтуватися все ж таки не на свої амбіції та уявлення, а зважати на саму дитину: придивитися до темпераменту своєї дитини, до її можливостей і уподобань.

Print Form
Подiлитись: