Дитяча література як зброя у протистоянні штучному інтелекту


Щороку грудень – це час підбиття підсумків у дитячій літературі. Тому крім традиційного щорічного Списку найкращих родинних видань БараБука готує матеріали, які дали би змогу побачити «велику картину» української дитячої літератури і надихнули б порефлексувати над тим, куди і як ми крокуємо.

Не випадково для розмови про найважливіші тенденції укрдитліту БараБука обрала Маріанну Кіяновську – людину, яка у 2011 році заснувала незалежну літературну премію «Великий Їжак» для відзначення авторів найкращих сучасних українськомовних книжок для дітей. «Великому Їжаку» вдалося привернути увагу ЗМІ та громадськості до дитячої книжки, виокремивши її з літпроцесу та актуалізувавши як важливу частину сучасної культури.

Нині Маріанна Кіяновська, найбільш знана як поетка і перекладачка, присутня в дитячій літературі своїми перекладами, зокрема віршів Юліана Тувіма та щойно виданої повісті Мар’ям Петросян.

– Маріанно, які тенденції в нашій дитячій літературі здаються Вам дуже важливими, однак досі мало проговореними?

– Однією з найважливіших тенденцій є втрата культури і навички перечитування. Це дуже важлива втрата, тому що не новинки формують спільний текст і зв’язок між поколіннями, а ті тексти, які перечитуються, які формують тяглість від бабусі до внучки і від онучки до її дітей. Ця тенденція має в подальшій перспективі дуже тяжкі наслідки. Більшість людей до перечитування не підготовлені і вони цього робити не вміють.

Інша тенденція – недооціненість усного побутування дитячої літератури. Дитяча література починається з речей, які ми не усвідомлюємо як читання. Це аудіоказки, казка, яку мама розповідає. Це дуже важливий сегмент існування дитячої літератури в особливий спосіб. Без цієї розказаної, а не тільки прочитаної казки зникає багато комунікативних властивостей літератури, які формують емоційний інтелект дитини.

Єдина позитивна тенденція на ринку – це «книжка як новинка». Але дві попередні є базовими для культури читання.

– Однак школа з її орієнтацією на класику якраз мала би створити простір змістовного перечитування.

– Школа не дає можливості перечитування. Вона не дає навіть можливості вчитування. Програма дуже перевантажена текстами. Я не кажу, що треба менше текстів, але тепер дитина не встигає просто дочитувати, схопити фабулу і запам’ятати персонажів. А зрозуміти, як цей самий текст можна прочитати інакше, з іншим акцентами, немає часу.

Ще у 2007–2009 роках, коли активно всі переходили на покетбуки та електронні книжки, я говорила, що найближчі 50–70 років дитяча друкована книжка поза конкуренцією. Сьогодні воно так і є.

От і зараз я говорю про перспективу. Років через двадцять конкуренція людини і штучного інтелекту буде такою високою, що людині доведеться створювати спеціальні галузі діяльності, в яких вона не буде витіснена тим, що може дати машина. Машина може зробити все, що може бути задано алгоритмом. Але емоційність – це особлива властивість людини, яка найближчі кілька століть не буде досягнута машинами точно. Тому школа повинна дбати не про формування бази знань, бази начитки, а про емоційні парадигми.

Читайте також про серію книжок «Слухай серцем».

Ми живемо в епоху, коли знання застарівають через 3–5 років у багатьох галузях. Не застарівають знання тільки в гуманітаріїв.

Тому потрібно переглянути концепцію читання, усі інтерактивні й мультимедійні штуки. Коли дитина читає, задіяні пам’ять і уява. Коли ж вона дивиться мультик, то не запам’ятовує діалогів. Для цього мультик повинен бути спеціально сконструйований.

Я починаю думати, що в нашому світі, коли йдеться про викладання літератури, потрібно переходити на поділ класів по 5–6 дітей. Тільки в такій малій групі можна працювати зі структурою емоцій. Тепер основні навички – це здатність мислити, вибирати, забувати. Але ці речі можна робити тільки з тьютором. Ми вертаємось в епоху античності, коли людина, яка хоче сформуватися певним чином, мусить мати наставника. Епоха самовчителів закінчилася. Є наставник і є самоосвіта, базу для самоосвіти закладає наставник. Цей момент побачать років через п’ятнадцять, а втілять років через п’ятдесят, але я хотіла би сказати про це зараз.

Я фрілансека від 2002 року. Тоді мало хто розумів, що я роблю. Тепер же в містах близько 10% складає фріланс, із кожним роком зростає кількість дистанційної роботи і дистанційного навчання. У кожної людини є ресурс і час, який вона мусить проводити з сім’єю. От нині є бум приготування їжі. Чому? Тому що це ресурсоємний процес. Але значно більшою ресурсоємністю «заражена» книжка. Про це теж треба говорити, бо дитяча література як ніщо є зброєю у протистоянні штучному інтелекту. Дитяча література є тією базою, на якій вибудовується багато речей. Дитина, яка є читачем, виростає споживачем культури. Культура в майбутньому – це більше половини всіх робочих місць. Дитяча книжка сьогодні – це є робочі місця для ваших онуків.

 

– Безумовно, наш дитячокнижковий ринок останніми роками дуже динамічно розвивається, однак його «новинкоорієнтованість» Ви розглядаєте як неоднозначну властивість.

– Є така дуже недооцінена річ – параметри взаємодій. За кожною книжкою може стояти вісімдесят гравців, тисяча гравців. Опублікувати книжку нескладно, але щоб вона опинилася в зоні уваги, мусить бути багато стратегій підтримки цього тексту в зоні уваги. Але те, що стосується одного гравця, стосується десятків і сотень. Мені здається, що український книжковий ринок має дуже коротку пам’ять, а з іншого боку він егоцентричний.

У мене є знайомий у Канаді, в нього помер дід. Після смерті діда він розкопав на горищі понад 2000 примірників книжок українською мовою. Дід купував усі книжки, які виходили в Мюнхені, Торонто і Канаді українською, бо вважав обов’язком їх купити. Я як експерт і читачка купую книжки в дуже великій кількості. А скільки знає книжок пересічний бібліотекар чи вчитель? Часто вони не зовсім знають сучасних дитячих книжок. Для мене тут є питання: чи люди розуміють, що книжка є предметом соціальної відповідальності? Чи розуміють, що книжки потрібно купувати просто заради того, щоб підтримувати систему? Випадок із цим чоловіком із діаспори не поодинокий.

Проблемою теперішнього книжкового ринку є егоцентричність. Насправді виграють ті популяції, де є особини з альтруїстичною поведінкою, по-людськи кажучи – герої. Самі вони можуть програти, однак популяція виживає завдяки ним. До 2015 року дитяча література була альтруїстичнішою, тепер вона стає усе більш ринковою. Дитина є споживачем, який не може аналізувати ситуацію. Мозок людини влаштований так, що критичне мислення починає формуватися тільки в підлітковому віці. Є індустрія, де діти поставлені в умови, у яких їх використовують, де вони є джерелом прибутку. Жах ситуації в тому, що батьки, які намагаються захищати дітей від вулиці, часто не розуміють цих механізмів. Це фактично механізми примусу. І ці елементи є в механізмах просування дитячої літератури зокрема.

– То на що насамперед потрібно звернути увагу батькам?

– На емоційність, емоційний інтелект. Я думаю про те, що одна із запорук формування правильних структур є перечитування. Якщо ми будемо йти тільки за новинками, емоційний інтелект буде втрачатися. Дитина перестане розуміти, що класно – це коли багато разів, класно – це коли один і той самий пейзаж, але щоразу інший.

Я нещодавно писала передмову до книжки литовського поета, де звернула увагу, що в нього багато віршів сконструйовано довкола образу дерева на тлі пейзажу. Це дуже емоційна пригода, яка тримається на тому, що людині доступна висока варіативність переживання. Тут не просто дізнаєшся щось нове, тут неповторна емоція. Ця річ тепер стає однією з найважливіших і в дитячі літературі.

Розпитували Галина Ткачук і Анна Третяк. Фото Олександра Ласкіна та Алекса Заклецького – зі сторінки Маріанни Кіяновської у фейсбуці.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: