Дітям потрібна міфологія героїв

Автор: БараБука


Із початку Революції Гідності минув рік. За цей час українці багато чимало пережили й переосмислили. Багато всього ще потребує осягнення, проте вже й тепер можна помітити одне явище – появу нових героїв, які знайшли своє місце й у літературі. Як реагує література на трагічні події? Як подавати дітям тяжку правду? І чи й справді в нас з’явилася нова міфологія? Про це БараБука розпитала письменників, громадських активістів, психологів, музикантів та істориків.

maidan

Ілюстрація Христини Лукащук до “Казки про Майдан

Ірена Карпа,

письменниця, музикант

karpaДітям потрібна міфологія героїв. У нас був досвід Майдану й приклад Небесної Сотні. Це люди, які мають ставати «оказкованими» (в хорошому сенсі). Я своїм дітям можу це пояснити. Вони дуже добре знають, чому згоріли будинки, чому загинули люди. Мені дуже важливо, щоб у дітлахів свідомий національний міф вибудовувався з самого малечку. Дуже смішно було: все, що не наше, доньки сприймають як російське. Нещодавно випадково ввімкнула мультик, який був французькою мовою. Кора почала кричати: «Мама! Мама! Він російською!». Бо українська й англійська для них – це нормально, а тут щось, чого дочка не розуміє, тому й окреслила як російське. Щоби не було в них оцього «наша общая история». У цій малечі вже немає «совка». Навіть у цих 20-річних, багато хто з них загинув, це вже не діти «совка», не раби. Вони вже почали жити в цьому героїчному новому міфі, і це те, що треба продовжити. Цього літа була конференція «Державна політика…», і ми дійшли висновку, що треба повністю зруйнувати шкільну програму з літератури й створити її заново. Звісно, багато творів туди ввійдуть. Нікуди не дінешся від Франка, Шевченка, Коцюбинського, але треба переставляти акценти. Потрібно ставити максимум мистецький акцент і героїчний переможний, а не тільки цей національно-визвольний, який закінчувався поразками. Його можна згадувати, але десь так… Навіть якщо була мікроскопічна перемога, її слід зображати в дуже привабливому світлі, як, наприклад, це зробили з уроком за Конотопською битвою, коли малими силами було переможено велике військо. Щоби люди розуміли, що не сила перемагає, а розум, кмітливість, уміння домовитися, стратегічне мислення. Це те, чого дуже потребують українці, особливо тоді, коли маємо такого сусіда.

Маріанна Кіяновська,

письменниця, директорка премії «Великий Їжак»

mariannaКілька десятиліть українська література для дітей та юнацтва майже не розвивалася (маю на увазі насамперед творення смислів). Добрі книжки добрих авторів (як-от книжки для дітей Володимира Рутківського), де йшлося про цінності, свободу вибору, мужність, просто не видавалися, тож автори або писали «в стіл», або мирилися з кон’юнктурою. Після проголошення Незалежності зміни назрівали поступово, явними вони стали приблизно наприкінці 1990-х рр., а справді яскраво проявилися після Помаранчевої революції. Олександр Гаврош у 2007 році видав «Неймовірні пригоди Івана Сили», Рутківський (тоді ж) – першу книжку трилогії про джур, того ж таки року вийшли ще кілька дуже важливих у сенсі смислотворення книжок. Отож, дуже схематизуючи, підкреслю: певною мірою не тільки Майдан 2013–2014 рр. дав новий тип героя української дитячої літератури (ми цього не бачимо ще, але я певна, що дав, а Майдан 2004 року – дав безперечно), а й новий тип героя, що з’явився в українській сучасній літературі для дітей після 2004 р., вплинув на формування цілого покоління молоді – народжених після 1991 року.

Оксана Левкова,

кандидат наук із соціальних комунікацій, директорка ГО «Не будь байдужим!»

levkovaУ літературних та публіцистичних працях для дітей і про дітей, очевидно, з’являться бінарні опозиції наш/чужий, свій/ворог, хороший/поганий, і їхні складники стануть дуже опуклими та стереоскопічними. Активізація чорно-білого світу неминуча, коли йдеться про вбивства й мордування українців із боку попередньої влади (на Майдані) та з боку російських окупантів (під час анексії Криму та війни на Донбасі).

Я багато спілкуюся з дітлахами шкільного віку під час акцій Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!» і бачу, що в їхньому житті образ лузера нарешті замінив образ Героя. Тисячі малюків і підлітків у різних областях України на вітання «Слава Україні!» відповідають «Героям Слава!», і внаслідок певної роботи батьків, учителів і ЗМІ ці слова для них – не формальність.

Деякі освітяни процес патріотичного виховання молоді гальмують. Нещодавно одна з наукових співробітниць Інституту української мови НАНУ у своїй доповіді про мову шкільних підручників назвала опозицію «свій/чужий» рудиментом тоталітарного дискурсу. Чим, щоправда, наразилася на шалену критику з боку колег…

Лірник Сашко,

казкар, сценарист, музикант, автор і ведучий дитячих телепрограм

lirnykТепер нова міфологія твориться, нові казки. Нам нав’язувалася багато віків міфологія про нас самих. Що Українці – це якісь нездари, пияки, салоїди… А насправді, як виявилося, у нас просто на очах тектонічні зсуви відбуваються. Українці – сучасні герої, найкращі у світі воїни, яких бояться всі, які з дерев’яними щитами під кулі йдуть. Той дух козацький відродився. Оце нова міфологія. Це треба відроджувати й впроваджувати, про це треба повідомляти, щоб люди не соромилися. До речі, чому в нас проблеми з українською мовою? Через цю ж таки міфологему: соромно було розмовляти українською, щоб не асоціювали тебе з салоїдом. А тепер асоціюватимуть із воїном-героєм, який іде під кулі й перемагає. Тепер відбувається спалах українського менталітету.

Міфологія інша має бути, не та, яку нам нав’язували ззовні. Бо Україна – це нація вільних людей, воїнів, козаків, героїв, а не «салоїдів», п’яндиг якихось, як нам розповідають. Усі мої казки – про це. У них персонажі хоч і смішні, але вони герої. І вони, зокрема, змушують слухачів дивитися інакше на себе. Оце покоління, яке тепер воює за незалежність України, виросло на моїх казках.

Вікторія Горбунова,

психолог, психотерапевт, доцент Житомирського держуніверситету ім. Івана Франка

horbunovaПравду говорити, усю, яку лише здатні розуміти. Обережно і м’яко, але правду. Не перевантажувати новинами, давати радощі звичайного дитячого життя, менше втягувати у власні тривоги, але говорити все як є. І про конкретних поганих людей, і про свою та інші країни, і про героїв-захисників, і про все-все, щоб створити завершену несуперечливу картину реальності.

Якщо казку, то підкреслювати, що це казка. Моєму сину 3 роки. Спочатку я намагалася більше бути з ним та лишати поза інфопростором. Коли це стало неможливо – розповіла правду про дужу погану людину Януковича, про людей, які захищали нас від нього й померли, про те, що ми завжди будемо сумувати за ними, але радіти, що вони нас звільнили.

Катерина Єгорушкіна,

письменниця, казкотерапевт

yehorushkinaЯкщо почати з того, щоб пояснити це собі, аби пережити без важких наслідків для психіки, – це вже крок важливий, адже на одну невротичну особу в суспільстві стане менше… Пояснити це дітям інакше, ніж за допомогою віри в надлюдське, я не знаю як. Адже життя людини – це найдорожче, а життя рідної людини – неоціненне. І тому пояснити, що для когось убити – це просто, як у тирі… Що хтось не бачить за іншою людиною її Історії, а натомість бачить лише мішень… Це неймовірно важко.

Дитині можна сказати про те, що є різні люди, з різними поглядами, що їм украй важко було домовитися через певні обставини й тому це призвело до насилля. Головне – не демонізувати якусь зі сторін, не примножувати ненависті в дитячих серцях, дати вихід болю через арт-терапію (наприклад, малюнки Небесній Сотні)…

Без постаті Бога й ідеї, що всі ми ходимо під ним, що він подбає про душі загиблих, що вони янголами нас оберігатимуть тощо, пояснити малюкам, які причетні до цієї трагедії тим чи іншим чином, буде вкрай важко…

Про книжки, які могли б допомогти, – активно думаю, шукаю, адже працюю над «Посилками Доброти» для дітей загиблих. Наразі в межах казкотерапії на цю тему йдуть мої книжки та Людмили Гридковець. Можливо, доведеться написати для цього щось окреме… Якщо не знайду.

Катерина Диса,

історик, викладачка Національного університету «Києво-Могилянська академія»

dysaОчевидно, що нині відбувається героїзація подій останнього року. З’явилися (й, на жаль, і далі з’являються) нові герої, до яких культивується пошана, – це насамперед герої Небесної Сотні, герої АТО, не лише загиблі й поранені, а й самовіддані волонтери, безстрашні медики й журналісти тощо. Не останню роль тут грає FB – там є і своя стіна пам’яті загиблих, і групи, на яких фіксуються живі історії Майдану. Це все база для майбутніх досліджень. Знаємо, що вже видано декілька книжок про Майдан. Журнали й газети також публікують матеріали про героїв. Треба підкреслити важливу роль обласної та районної преси, де можна знайти значно більше інформації про загиблих, ніж у центральній. Тепер кожна область буде мати перелік своїх героїв. На жаль, загальної фіксації імен загиблих, доступної широкій публіці, поки що не відбувається.

Я гадаю, що героїчна міфологія в усі часи радо сприймається як дорослими, так і дітьми. Інше питання, що через якийсь час усяку міфологію, зокрема героїчну, починають деконструювати. Навіщо вона потрібна? Міфологія об’єднує, особливо якщо виливається у комемораційні практики, допомагає по-новому окреслити колективну ідентичність, створює нові моделі для наслідування.

Розпитувала Ольга Купріян

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар