11+

Дівчачі історії

Тетяна Качак

Чат для дівчат. Оповідання. Упор. Валентина Вздульська та Оксана Лущевська. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 176 с.
Уподобань: 6

Ще зовсім недавно про підліткову літературу говорили як про нереалізований проект. За останні роки ситуація значно змінилася: книжки для підлітків і про них, написані сучасними українськими авторами, успішно конкурують із перекладною літературою. Їх тематичний і жанровий діапазон значно розширився: автори сміливо висвітлюють проблеми, які у західноєвропейській літературі давно є традиційними; пропонують тексти у стилі «хард реалізму», на новий художньо-естетичний рівень виводять фантастику; реагують на ґендерні аспекти читацьких запитів. Свідченням цього є повісті Валентина Бердта, Сергія Гридіна, Оксани Думанської, Оксани Лущевської, Дзвінки Матіяш, Зірки Мензатюк, Степана Процюка, Оксани Радушинської, Ірен Роздобудько, оповідання Наді Білої, Галини Крук, Оксани Луцишиної, Оксани Сайко, Тетяни Стус та інших.

Читайте також: «Чат для дівчат»: схвалено батьками!

У контексті тяжіння авторів до зображення хлопчачого чи дівчачого світу актуально говорити про упорядковану Валентиною Вздульською та Оксаною Лущевською збірку оповідань сучасних українських письменниць «Чат для дівчат». Так, це – дівчачі історії, які завжди привертають увагу таємничістю описаних досвідів, емоційністю й відвертістю виповідання, колоритністю дівчачих характерів.

«Я романтик. Досі вважаю, що стовбури дерев білять для того, щоб було красиво. Ну, веду щоденника й фантазую про варіанти зустріч зі своїм принцом на білому коні…» (Таня Стус. «Я – Ґруффало»)

Дванадцять текстів, поєднані образом підлітка, – мозаїка історій, цікаве художнє полотно. Перед читачами в різних ракурсах постає юна героїня, висвітлюються проблеми першого кохання, дівчачої дружби, стосунків із батьками й ровесниками, самореалізації і самоствердження, дорослішання. Загальне враження, однозначно, позитивне, але кожен текст додає особливих емоцій і зачіпає по-своєму.

Актуальною проблематикою, психологізмом, контрастними характерами та галереєю образів дівчат-підлітків захоплюють тексти Надії Білої («Я ніколи не носитиму суконь») і Тані Стус («Я – Ґруффало»).

Головна героїня оповідання Наді Білої – Ліза – розповідає про себе, подружку Ксеню, музичний гурт, із яким виступає. Вона відверта у виповіданні своїх комплексів, переживань, страхів перед дорослішанням, оцінок поведінки і вчинків інших. Ліза грає на гітарі, виступає з десятикласницями і щиро переживає за солістку Вероніку, яку зраджує хлопець. Її погляди на такі стосунки не передбачають компромісів. У цьому тексті дуже органічні мова й поведінка персонажів. Яскрава художня деталь – сукня – символізує жіночність і дорослішання, до якого ще не готова Ліза, але якого так прагнуть більшість дівчат із її класу.

Таня Стус ще глибше занурюється у внутрішній світ дівчинки-підлітка, яка переживає нерозуміння, «мамину нелюбов», а ще вважає себе некрасивою. Прищі, спілкування в соцмережах, конфлікти у класі, брак впевненості та пошуки себе – далеко не весь перелік того, про що думає і чим живе героїня оповідання. Пригода в маршрутці (коли Ліза опинилась в обіймах незнайомого красеня) здається буденною, але не для головної героїні! Читачкам добре зрозумілі дівчачі переживання й збентеження і навіть неспокій, що «розливався по тілу й мізках». Розважлива, невимушена розповідь дуже світла й піднесена за емоційною тональністю.

Проблему байдужості до інших, незважаючи на «штриховість» письма, цікаво розкриває Оксана Лущевська («Історія Віти Т.»). Письменниця вміє висвітлювати психологічні та соціальні теми, які стають поширеними у сучасній літературі для підлітків. «Історія Віти Т.» спонукає кожного до роздуму й самоаналізу. Школярку Віту обговорювали всі, але ніхто не знав справжньої причини її поведінки, не намагався зрозуміти. Справжнім шоком для всіх стали роздані нею цукерки після смерті матері-інваліда, яку вона доглядала. «Історія Віти Т. на кілька абзаців. От як надрукують її в шкільній газеті, то, може, ми якраз не забудемо про неї? Хоча, насправді я в цьому глибоко сумніваюся. Якщо зараз усі мовчать, зітхають чи просто ховають очі…» (с. 73).

Легкі, цікаві, романтичні, а разом із тим пізнавальні та повчальні у морально-етичному плані (але аж ніяк не моралізаторські!), емоційно близькі юним читачам розповіді Маші Сердюк («Мій супермен»), Наталки Малетич («Завжди твій»), Наталії Ясіновської («Чи приїде Клої?»), Саші Кочубей («Мушля для молі»).

Маша Сердюк переконує читачок, що ще не перевелися справжні хлопці. Юхим – безперечний доказ. Він вперто намагається допомогти Юлі, успішній фігуристці, після травми подолати страх і повернутися на лід. А скільки тих страхів у кожного з нас? «– Усі страхи – вони всередині, – Супермен ніби почув її думки. – Це мені мій тренер з ушу завжди так каже. Він каже, що всі страхи треба випускати на волю. Бо якщо довго тримати їх усередині, вони калічать нашу підсвідомість. Вони – як хвороба, яку ти не лікуєш. Якщо ти «забиваєш» на якісь симптоми, хвороба прогресує, мутує всередині тебе, розвивається, розмножується, заповнюючи тебе з голови до ніг. Вона псує тебе, не дає нормально жити. Хворобу треба лікувати. Так само і страх: ти маєш пережити його й відпустити. Поки ти цього не зробиш, тобі буде боляче. Я бачив тебе на ютубі – ти така щаслива на тому льоду. Та чи щаслива ти тепер? Без криги, без заточених ковзанів?» (с. 94). Наполегливість Юхима не була марною.

Історія маминого кохання і симпатії Домініки до Дениса – листи і реальність – паралельні сюжети про романтичні почуття і справжність, які розгортає Наталка Малетич в оповіданні «Завжди твій!»

А ще у збірці «Perfect shot» – оповідання Галини Ткачук про те, як це у тринадцять років «бути самим собою» і наближати свою мрію; рефлексійно-психологічне, сповнене колористики й топосів оповідання Альони Ярової «Чорно-біле»; побудоване фактично на одній ситуації оповідання Анни Хромової «Дорога до Смарагдового міста».

«Сніги Амалієнборгу» Валентини Вздульської – історія дівчинки Ані, яку разом із дідусем до Данії запросила королева. Безнадія і віра, душевне тепло героїв надають оповіданню особливих інтонацій.

Образом епатажної дівчинки-підлітка, гімназистки, а в чомусь і неформалки, вирізняється оповідання «Леприкони» Валентини Захабури. Авторка сміливо говорить про проблему педофілів у маршрутках, про стосунки вчителів та учнів, розкутість самопошуків і самоствердження сучасних дітей. Письменниця – майстер колоритних портретів. Чого варті лише образи директорки Оксани Семенівни, однокласників Юльки й Бондаря, та й самої оповідачки – Наталки Сапури! Вчитель дивується: «Просто дивовижно як в одній людині поєднується скільки знань, думок і невігластва» (с. 137).

Дівчача дружба, мрії, любовний трикутник й емоційно-психологічні випробування – у центрі проблематики оповідання Наталії Ясиновської «Чи приїде Клої?».

Історія кохання Оксани та Марка, розказана Сашею Кочубей («Мушля для молі»), підтверджує, що перша закоханість – особливе почуття, а перша розлука – нестерпна, бо «він же потрібен їй, мов кисень». Марко був впевненістю Оксани, бо саме він помітив її без будь-якого мейкапу і мільйони разів повторив, яка вона красива. Так, справді, любов здатна витіснити все: «Сором, смуток, страх, злість, роздратування… Цим емоціям не місце ні в мушлі, ні в її серці. Вона залишає всередині тільки море. Море Маркової любові» (с. 161).

«Чат для дівчат» – це й книжка для батьків. Дівчинку-підлітка не так просто зрозуміти навіть батькам, бо вона сама ще себе не розуміє. Емоційне сприйняття себе, інших і світу домінує над раціональним і визначає загальну лінію поведінки, яка не завжди потрактована як логічна, доцільна й навіть адекватна.

Заходьте в «Чат…» друзі, нам є про що поговорити!

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар