Для хлопців досить складно писати
Відомий англійський письменник, автор майже сотні гумористичних книжок і володар багатьох літературних премій Джеремі Стронґ торік уперше відвідав Україну. Попри те, що панові Стронґу 63 роки, він і досі вміє залишатися трішки дитиною. БараБука не втрималася від спокуси розпитати письменника про те, як читають англійські діти і як зацікавити книжкою таку вибагливу аудиторію – хлопчаків.
– Пане Стронґ, у Британії існує проблема дитячого читання чи діти читають охоче?
– У Британії теж існує проблема з дитячим читанням, і найперше це стосується хлопців. Звичайно, це пояснюється появою численних технологій і ґаджетів, які займають більшість дитячого часу. Інша частина проблеми полягає в тому, що суспільство змінилося в дуже багато різних способів. У багатьох родинах обоє батьків працюють, і, повернувшись додому, вони, звичайно, втомлені й не мають достатньо часу для дітей. Тому вони здебільшого обирають легший для себе шлях і кажуть дитині йти подивитися телевізор або погратися якимось електронними забавками. І така важлива справа, як читання дитині перед сном, потрохи-потрохи перетворюється на архаїзм.
Джеремі Стронґ на зустрічі з українськими дітлахами у Львові
«…Хлопці переважно дуже примхливі і перебірливі, для них досить складно писати. Саме тому я багато послуговуюся гумором у своїх книжках, бо гумор – це саме те, що зазвичай приваблює хлопців».
Я вважаю, що читання дитині перед сном у дитинстві є найважливішим. Особливо це стосується батьків і синів, бо, як я вже сказав, найважче читання дається саме хлопцям. Хлопчики дивляться на батьків як на взірець для наслідування. Питання, щоб саме батько ставав моделлю для наслідування для хлопчика у Британії, стає дедалі важливішим. Мене часто запрошують читати дітям у школах. Одна з причин, чому це робиться, – це, звичайно, мої книжки, а друга – що я даю добрий приклад для наслідування: чоловік читає книжку дітям.
– Чим відрізняються дівчатка і хлопці читачі?
– Зазвичай дівчаток уважають за значно активніших читачів, аніж хлопців. Вони читатимуть буквально все, що знайдуть. Бо хлопці переважно дуже примхливі й перебірливі, для них досить складно писати. Саме тому я багато послуговуюся гумором у своїх книжках, бо гумор – це саме те, що зазвичай приваблює хлопців. І це спрацьовує – я часто отримую подячні листи, і до мене підходять мами, які кажуть, що їхні сини не читали, а після моїх книжок почали читати.
Виявляється, що в Україні це теж спрацьовує, бо тут після зустрічі з дітьми до мене підійшла українська мама, – щоправда, вона має дівчинку, – яка сказала, що раніше дитина не читала. «А от після Ваших книжок вона захопилася читанням і почала читати», – сказала ця мама. Це мене надихає і додає переконаності в тому, що я роблю добру справу.
– Чи доцільний поділ літератури на «хлопчачу» та «дівчачу»?
– Ні. Я так не вважаю. Я розраховую якраз на обидві «читаючі публіки» – і дівчаток, і хлопчиків, і створюю рівноцінних хлопчачих та дівчачих персонажів, щоб було цікаво читати всім. Це я теж уважаю за одне зі своїх досягнень.
Розпитувала Наталка Малетич.
