1
7+

До найсолодших дитячих страхів

Аліна Штефан

Олександр ГАВРОШ. Розбійник Пинтя у Заклятому місті. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. – 304 с.
Уподобань: 13

На канікули ми привезли до бабусі майже пів своєї бібліотеки й традиційно перетворили хату, двір і навіть сходи на читальню. Бо хіба можна уявити, що ти в бабусі, навколо така краса, стільки свободи й вільного часу – і все це без казок? Саме казки тут доречніші за будь-що. І хоч я зовсім не схожа на бабцю-казкарку, яка розповідає вечорами щось страшне й водночас цікаве, цього разу оповідь підняла з глибини душі найсолодші дитячі страхи й зачепила найгострішу допитливість. Читали-приміряли ми на себе сюжетно мовби плетену стародавніми мереживами, естетично гарну й водночас карколомно пригодницьку казку-жахаску.

Казкова подорож – улюблений жанр моїх дітей. Уже були читані-перечитані й Еллі, й Дороті з країни Оз, ось-ось примандрував додому, змінившись назавжди, з несподіваної подорожі Більбо Беґінс, який іще лежав ночами під подушками, ще Гаррі Поттер в останній книжці мав довести, чого вартий, і виправдати довіру всіх дітей світу… А тут – просто зовсім-зовсім новий персонаж, у новому оточенні, із по-новому осмисленою мовою для моїх дівчат. Нова казка, нові легенди, новий світ! «Розбійник Пинтя у заклятому місті» – ось хто сьогодні фаворит моїх доньок: живі, легендарні герої, їхні пригоди, що викликають заздрість, дотепні взаємини, барвиста мова книжки, вправно заплутані нитки сюжету.

«Чому так виходить, що людина, яка має гарну теплу домівку і м’яку постіль, лізе самому чорту в зуби, спить на камені, їсть корінці та важить щомиті своїм життям?»

Ми читали багато, переважно російською, бо в нас російськомовна родина, і більше, напевно, розуміємося на англійських легендах, аніж закарпатських казках. Мої діти знають, хто такі ельфи, гноми, дракони й динозаври, брауні й леприкони, тролі й піксі, – проте, розплутуючи коштовний клубок чарівної казки Олександра Гавроша, ми знайшли яйце-райце, повітруль, потерчат і Кам’яне царство, Шовкову державу й наглядача хмар. Ті символи й легендові знаки, що були навіть у моєму російськомовному дитинстві.

Ми вже так добре знаємо Пинтю, що його казкова постать наче ожила. А ще відкрили для себе й полюбили летючого дванадцятиногого коня Татоша, лицаря чорної пір’їни Молибога, Яноша Кудлоша, мисливця на зеленого зайця Прунслика, вченого щура-книгаря Фаралампаса, дракона Шарканя і його синочка-огірочка, та врешті й саму володарку Закрайсвіття, таємничу Ганджі-бабу. Жоден персонаж не викликав сумніву у правдивості й доречності. До слова, виглядає на те, що в казки буде продовження: справжні історії не відпускають так просто, вимагаючи і в автора, і в читача подорожувати далі. Мої дівчата тільки дуже просять письменника, щоб у продовженні повітруля Церцерушка стала впевненішою, показала характер і взяла активну участь у наступних пригодах (бо ж доньки, виховані на Пеппі Довгапанчосі, хочуть бачити казкових героїнь рішучішими).

Читаючи казку, що затягла мене, дорослу, в захопливий вир, я зрозуміла, що десь схибила. Схибила в тому, з чого починають учити дітей читання. Ті ж англійські казки мені здавалися колись чарівнішими й таємничішими за ті, серед яких природніше жити моїм дівчатам. Гадаю, що не тільки я помилилася: такого формату дитячих книжок довго не було – яскравих, справжніх, несолодких авторських казок. Тепер от є «Пинтя…» – книжка, що відтворює наші фантазії, руйнує мовний читацький бар’єр і змушує купувати наступні видання українських авторів.

Print Form
Подiлитись:

Відгуки/1

  1. ) чудово! і то як синхронно, лишень минлого тижня ми книжку обговорювали з Оксаною Розумною, а я наразі саме дочитую першого Пинтю, ще Старлевівського, здається десь на барабучці скоро буде пріквел

Додати коментар