Довіра і сумнів


Нещодавно трапилося на очі ось таке провокативне висловлювання відомого американського актора, письменника, публіциста, майстра чорного гумору Джорджа Карліна. «Змушувати дітей читати – не головне. Діти, які хочуть читати, будуть читати. Діти, які хочуть навчитися читати, будуть учитися читати. Значно важливіше навчити дітей сумніватися в прочитаному. Дітей слід учити сумніватися у всьому поспіль. Сумніватися в усьому, що вони прочитали, у всьому, що вони чують…» Сказав проникливий мислитель, аби спровокувати нас, дорослих, поміркувати. Погодитися чи засумніватися.

На оточує стільки очевидних на перший погляд речей та суджень, що з-посеред них ми входимо в «автопілот», забуваючи розглянути деталі. І навпаки: перебуваючи в полі постійних сумнівів, ми не наважуємося відкрити для себе щось чи когось інакше, уперто живучі «першим враженням», колишнім «раз-і-назавжди» чи начебто статичним минулим… Так ми перестаємо вірити, що люди змінюються, так ми ностальгуємо, дивлячись через плече, і міркуємо про «зони комфорту». Так прагнемо затягти у свої звички дітей, наприклад, підсуваючи їм ті книжки, які любили в дитинстві.

Розплющуймо очі. Вчімося в дітей. Із довірою. Із любов’ю.

Ваша Тетяна Щербаченко.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: