Двоє самотніх, не рахуючи бігля
Мені пощастило. Упродовж усього свідомого й несвідомого дитинства в мене були собаки, коти, хом’яки, папуги, рибки, а інколи навіть дикі приблуди з лісу. Батьки ніколи не були проти тварин, тому удома завжди хтось нявчав, гарчав, пищав, а іноді каркав і цвірінчав. Та попри це я знаю, що відчуваєш, коли ду-у-у-у-уже хочеться собаку (або кота / черепаху / шиншилу / і т.д.), а батьки не дозволяють. Багато дітей стикається з супротивом дорослих завести хоч якусь тваринку. От і Колько Колючка знає, як це. Кольком називає восьмирічного хлопчика сусід і друг дядь Рон.
«Він хоче мати пса. і я хочу мати пса. Але мені поки не дозволяють. Мені вісім років, за мене вирішують батьки. Але чому дядь Миронові не завести пса? Йому вже сімдесят чотири, і він вирішує сам»
Дядь Рон немолодий і в нього ниє коліно, він має улюблене крісло для читання газет, час від часу виходить на поріг витерти глиняного спанієля. Ще в дядь Рона є колекція дерев’яних качок із різних країн, які він теж протирає, згадуючи свої мандри. Завдяки цим та іншим деталям перед читачем постає образ самотньої людини, якій тільки й лишається витирати пил зі своїх мрій (глиняного спанієля) і спогадів (дерев’яних качок). Письменниця тонко змальовує самотність дядь Рона, до якої він звик, яку боїться порушити, впустивши в життя нові емоції, дружбу та любов.
Колько теж має мрію. Він хоче мати собаку, проте батьки не дозволяють. «Виростеш – і заведеш собі кого схочеш. Хоч гіпопотама» – так відповідають вони й іще тисячі інших батьків, у яких малеча просить тваринку. І от якось за смітником Колько знаходить песика, не молодого, з сивиною на морді. Звісно, хлопчина не міг його там лишити, тож відвів до друга дядь Рона. Мрія і реальність, бажання й сумніви, страх і відповідальність – усе разом перетинається на сусідському порозі. Що вирішать друзі, як вчинять із біглем, чи залишить дядь Рон собаку собі, чи віддасть у притулок?
Це прекрасна нагода поговорити з дітьми про чотирилапих безхатьків, про відповідальність перед тваринами й чому деякі з них опиняються на смітнику. Письменниця зачіпає тему самотності та старості через образ тварини. Чому собаки (а також люди) поважного віку опиняються на самоті тоді, коли вони найбільше потребують турботи й родинного затишку – привід для сумної, але важливої розмови.
Цю зворушливу історію проілюструвала львівська художниця Наталка Гайда. Вона майстерно зобразила образи героїв і передала загальний настрій книжки. Обмежена кількість кольорів і спокійні відтінки не відволікають від історії, проте створюють тло, задають настрій.
«Бігль-старший» – чудова книжка для першого самостійного читання. Формат видання, верстка і кегль дуже зручні для читачів-початківців. Оксана Лущевська сучасно й просто описала ситуацію, яка виникла в житті двох друзів і пса. Для цього вона використала прості речення, а текст розділила на невеличкі розділи. Книжка зачіпає багато важливих тем, і про них варто говорити з дітьми. Можливо, ця історія стане не лише першим кроком до самостійного читання, але й до становлення відповідальності за друзів і тих, хто від нас залежить.
