Джури характерника Володька


Тепер, коли на козацьку сагу Володимира Рутківського оглядаєшся, як на вивершений літературний твір, можна спробувати зрозуміти, чому ж саме ці книжки стали бестселерами і принесли авторові заслужену Шевченківську премію. Сам Рутківський у інтерв’ю не втомлюється повторювати що історію про Джур завершено, а читачам лишається тільки перечитувати улюблені твори і дякувати видавцю Іванові Малковичу, який (знов-таки за визнанням автора!) всіляко заохочував письменника писати продовження – другу і третю частини трилогії. Позаду лишилися перипетії з ілюструванням і багато хто з нових читачів трилогії не знає, чому «Джури і підводний човен» вийшли недоілюстрованими і не впевнені, чи ламав насправді руку автор геніальних малюнків до «Джур» Максим Паленко. Попереду – перевидання, ребрендинг обкладинок, екранізації (хочеться вірити) і численний фан-арт.

«– Лети, Вітрику, – знеможено прохрипів вершник. – Тепер або пан, або пропав….»

Здавалося б, нікому вже не цікаво читати твори на козацьку тематику. Позитивні приклади, як от «Михайлик – джура козацький» Марії Пригари чи книжки Володимира Малика радше винятки з цього правила. Мало хто міг уявити, що можливо написати «козацьку» книжку для дітей без надмірного здитиніння, а водночас і так, щоб книжка не була дорослою по суті. Володимир Рутківський знайшов цю хитку рівновагу і пройшов по цьому канату через усі три серії саги, жодного разу не зашпортавшись.

juri_314

Ілюстрація до перших “Джур”. Художник Максим Паленко

Рутківський розповідає про те, звідки взялася Запорізька січ, описуючи події, які відбулися безпосередньо перед її зародженням. Зізнаюся, що чітка відповідь на питання про причини появи на пониззі Дніпра осади озброєних дядьків та хлопців, згодом знаної як Січ, – не остання принада книжки для мене особисто. Без зайвих ідеологічних підтекстів, релігійного та класового пафосу Рутківський описує бродників, які йшли в плавні на промисел, втікачів від панської сваволі й нових колоністів, які засновували поселення на межі татарського степу. Усі вони так чи інакше стали згодом основою українського козацтва, змусивши організуватися для власного захисту, ставши згодом лякачкою для землевласників із півночі та надійним щитом від наскоків на українські села з півдня.

Надзвичайно цікаво «розрулює» Рутківський українсько-татарську проблему, що стала ще актуальнішою після того, як українці й татари вкотре опинилися по один бік барикад вже в наші дні. Міркуючи про українське степове порубіжжя, письменник робить висновок, що українські селяни й татарські пастухи були приречені на комунікацію та співпрацю, адже мешкали вони пліч-о-пліч, точно торгували й не один раз згодом так само пліч-о-пліч воювали. Стосунки з татарами, які описує Рутківський у «Джурах» – особливо цікава складова цих книжок. Торгівля, навіть родичання, попередження одне одного про ханські підступи – ось вони, свідчення українсько-татарської дружби у версії Рутківського. Дуже привабливої версії, мушу визнати.

Надзвичайно талановитий і сам виклад оповіді. Мова автора жива й сучасна, і водночас чітко маркована. Автор не створює підробку під старовину, а використовує живу українську, якою б говорили головні герої книжки в наші дні, яку цілком можна почути з вуст її юних читачів. Оповідь тримає в напрузі, але водночас вміщує й описи антуражу, необхідного для занурення в атмосферу, і натяки на нетривіальні авторські посили, і пояснення історичних реалій.

Інша прикметна риса – надзвичайно симпатичні герої. І йдеться не лише про головних – Грицика і Санька, юних джур – але й про на перший погляд другорядних: Демка Манюню, Володька Кривопичка, діда Кудьму… Чудово розкриваються перед читачем хлопці, які дорослішають від першої і до останньої книжки – Грицик і Санько… Окремо хочеться виокремити жіночі персонажі – вони живі, самостійні й дуже активні, ані натяку на трагічну долю жінки в історії, жодної дівчини, чий жереб – виглядати милого і плакати… Якщо не рахувати коханої Грицика, але вона – татарочка.

jury_3_4-5

Ілюстрація до книжки «Джури і підводний човен». Художник Максим Паленко

Звісно, «джури» Рутківського – це не лише гонитви й битви, але й велика політика, страждання і біль утрати, якими пронизана дійсність, у якій живуть герої цих книжок. Тут є зрада і геройство, самопожертва і боягузтво… Всього вдосталь і всього в міру. Звісно, не слід забувати, що «Джури» – перш за все розважальна книжка, а не історичний опус. Тому багато тут і перебільшень, і вигадки, і художнього домислу. Багато хто скептично хмикне, читаючи опис першого великого морського походу козаків на турків, однак це не завадить насолодитися соковитою оповіддю, якій хочеться вірити.

Цікавою є містична складова трилогії. Окрім того, що у світі Рутківського існують характерники, здатні «відвести погляд» чи «навести морок», вона майже непомітна. Мандри юного характерника Івасика-Телесика в потойбічний світ з’являються несподівано і зникають безслідно для сюжету, проколупування дірки в паралельний вимір – цікаве, але загалом його до уваги можна не брати. У фабулі ці епізоди не важать і вони настільки короткі, що ними можна знехтувати. Що ж до «характерництва», то переважно це володіння гіпнозом і вміння приручати вовків – нічого надприродного. Водночас майже відсутня тут релігійна складова, що робить книжки ще привабливішими для якнайширшого кола читачів.

jury_2_page_302

Ілюстрація Максима Паленка до книжки «Джури-характерники»

Особливо це помітно, якщо порівнювати «Джур» із іншими «козацькими» сагами останнього десятиліття. У дилогії про Сірка Марії Морозенко протистояння релігій (християнства та язичництва) займає дуже вагоме місце, а Сірко володіє справжніми чарами. Навпаки – у книжці Олександра Зубченка «Перемагаючи долю» ні чарів, ні характерництва нема, зате є велика і всеохопна побожність козаків, охоронців віри. Але це не головне. Обидві згадані книжки, на мою думку, суттєво поступаються «Джурам», бо виросли з традиційного «радянізованого» історичного роману. Володимирові Рутківському натомість вдалося створити щось якісно нове, щось настільки цікаве, що поява більш чи менш талановитих епігонів – лише питання часу.

Власне, вихід друком «четвертої частини трилогії» – теж наслідок геніальності перших трьох частин. Коли вже все, здавалося, завершилося, Рутківський на прохання Малковича об’єднує свою давно задуману історію про Кудлатика зі світом «Джур» – так з’являється книжка «Джури і Кудлатик», яка стала для багатьох прихильників козацької саги відвертим розчаруванням. А оскільки я твердо налаштований завершити рецензію на мажорній ноті, то на цій четвертій і, на мою думку, – зайвій у трилогії книжці не зупинятимусь.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар