7+

Експерименти з гумором

Анастасія Музиченко

Олег МАЙБОРОДА. Не зовсім казки. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2012. – 60 с.
Уподобань: 4

Чи знайоме вам відчуття, коли в колі знайомих хтось розказує жарт – усі весело сміються, а ви й далі чекаєте кумедної розв’язки історії? Саме таке відчуття виникло в мене після прочитання «Не зовсім казок» Олега Майбороди. Анотація від видавництва, якому довіряєш, відео зустрічей із дітьми, які заходяться від сміху, – усе вказувало на те, що мало би бути весело, але мені чомусь не смішно. Або забракло почуття гумору, або очікування щодо книжки були надто високими й не справдились, або я занадто доросла для таких жартів.

Не-зовсім-казок у збірнику тридцять, кожна, як правило, вміщується на одній сторіночці, а іншу частину розгортки займає ілюстрація. З першого погляду зрозуміло, що історії дуже лаконічні, а малюнки натякають, що вони ще й незвичні за змістом.

Подекуди складається враження, що автор вигадував свої оповідки задля пояснення маленьким чомусикам правил поведінки, географічних назв, прислів’їв або інших речей та явищ, на які ми, дорослі, не звертаємо уваги. Наприклад, не-зовсім-казка «Як Сергійко віслюком був» яскраво змальовує хлопчиська, який із дитинства курить, «причому у будь-яку погоду, причому як з фільтром, так і без, причому затягуючись». У парку він зустрічає Нікотину Чорнодимську – відьму четвертого розряду, яка перетворює Сергійка на віслюка і змушує його котити візок із попелом від цигарок, які той скурив за все життя. Наприкінці читач дізнається, що хлопцеві все наснилось, але відтоді він не курить, грає у футбол, ба тепер він уже Сергій Іванович, директор школи.

Історія «Мартинко – рятівник звірів» цілком може бути поясненням найменшим читачам, чому необхідно стригтися; «Як татко намагався стати сучасним» – варіація на тему «Навіщо дорослі роблять татуювання»; «Про те, як пісня допомагає у скрутну годину навіть черв’ячкам» – відповідь на запитання, чому, якщо розрізати черв’ячка лопатою навпіл, рухаються обидві його половинки. Це нам, дорослим, усе ясно, але дошкільнята стовідсотково запитають, чому так відбувається. І ось казкові, кумедні й водночас логічні пояснення від Олега Майбороди стануть у пригоді.

«Одного разу копав дід Харитон город біля петрушки і ненавмисно (повторюю, зовсім не навмисно) розрізав лопатою черв’ячка навпіл. Ну-ну, годі шморгати носами, все скінчилося добре! Просто замість одного черв’ячка Василька стало два черв’ячки, і другого назвали Василинкою»

Проте видавець зазначив цільовою аудиторією середніх школярів, а не дошкільнят. Частково він правий, адже більшість казок у збірнику розповідають про учнів, їхні проблеми й переживання. Для прикладу, у «Нічних жахах Федька Чуприни» хлопцеві з-поміж усього іншого сниться вчителька фізики, яка нагадує про невивчений закон всесвітнього тяжіння, казка про «Неймовірні пригоди з Миколою Зайцем» учить, як порозумітися з конем на уроці фізкультури, та й на малюнку до оповідки «Про Івана Царенка і дурнуватого змія» зображений хлопчисько зі шкільним наплічником.

Утім, така плутанина з цільовою аудиторією може призвести до того, що частина казок зі збірника просто не знайдуть свого читача. Для більшого охоплення аудиторії та кращого розуміння раджу «Не зовсім казки» прочитати спочатку батькам, а потім можна влаштовувати родинні читання разом із дітьми. І будьте готові пояснювати часом недоречні жарти, мовні ігри, сленгові слова, а то й разом шукати мораль.

Деякі ілюстрації теж потребують застережень. Погляньте хоча б на обкладинку. На ній портрет рятівника звірів Мартинка, от тільки тепер із його зачіски визирають не тварини, а герої не-зовсім-казок. Мою увагу привернуло сіре яйце з головою слона. Не пам’ятаю, щоб про нього читала. Погортавши книжку, я таки знайшла цього персонажа, точніше, його голову. Виявилося, що це слонкіст з історії «Слон в армії». От тільки художниця зобразила слона в танку, а видавець чомусь вирішив скористатися цим образом у такий дивний спосіб. Найбільше здивувала ілюстрація до вампірської казочки «Життя комарине». На дошці пошани станції переливання крові висять портрети лікарів, комарика й… вампіра з іклами та бризками крові. Якщо прочитати оповідку про комарину долю дошкільнятам ще можна, то малюнок до неї я б не радила показувати.

Враження від «Не зовсім казок» склалося неоднозначне – хоча, можливо, таким і має бути творчий експеримент. А от чи експериментувати з гумором вашій дитині, вирішувати лише вам.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар