Фантастичні світи поруч
Марія Солтис-Смирнова
Я давно люблю Дару Корній як авторку. Читала її «Тому, що ти є», «Місяцівну», «Зворотній бік…», маю, люблю, надихаюся «Чарівними істотами українського міфу». А от дилогію «Гонихмарників» тримаю в руках вперше.
Мене захоплює, як авторка поєднує реальний світ і своїх героїв. Вони ніби живуть зовсім поруч, але відкривають читачам дивовижні світи, які ховаються поза нашими очима. Зараз за моїм вікном крапає дощ. Я не чула флояри (довелося гуглити, що це за інструмент), але, сподіваюся, то закоханий гонихмарник напуває землю.
«Вічність не може бути злою чи доброю. Вона справедлива. А справедливість не завжди добра.»
«Гонихмарник» – історія кохання молодої пари: Аліни, яка вчиться на «Історії мистецтв» на другому курсі, та майбутнього архітектора, третьокурсника Сашка. Але чи все так просто? Аліна й не підозрює про свої справжні сили. Натомість у хлопця, якого прозвали Кажаном, його сили з’явилися зненацька.
Це історія про дорослішання, любов до власної землі, про те, що треба чути себе і бути сміливим на шляху до мети. На сторінках книжки діють художники й архітектори, а ще тут є казки, які я теж безмежно люблю. Тут зустрічаються і допомагають долати труднощі справжні друзі. Та навіть вороги врешті-решт губляться перед силою справжнього кохання. А що робити з клятвами? Порушене слово може привести героїв до розлуки чи навіть смерті. Але в справжнього кохання є захисники.
«Пробачати чужим людям набагато легше, ніж рідним»
«Гонихмарниця» наповнена вже глибшими знаннями. Тут поруч із самою історією-продовженням так само з глибин зростають казки й легенди. Але ще тривають пошуки себе. Ображений Гонихмарник звільняється від Марти, до Сашка повертається пам’ять, а Львів заливають дощі. У «Гонихмарниці» розкриваються таємниці не лише Аліниних, а й Сашкових родичів. Для порятунку Львова і, звісно, Юрка, вже недостатньо мальованих полотен, тому молоде подружжя вирушає на пошуки магічної зброї.
«Той вибір, який ти робиш щодня, щохвилини, впливає не тільки на твою долю, він впливає на долю всього Всесвіту. Бо кожна жива істота є найціннішим гвинтиком в отій складній машині часу. Важливі й слова, і думки, і мрії, і сни…»
На відміну від «Гонихмарника» у «Гонихмарниці» не лунає музика. Може, Сашко втратив не лише другу душу, а й другий талант? Чи це дощ і вир подій не дають йому насолодитися своїм другим талантом? Ще одна відмінність у романах – епіграфи. В першій частині можна прочитати цитати Ліни Костенко, Сергія Жадана, Євгена Гуцала, Василя Голобородька, Василя Симоненка та інших, народну творчість, уривки з Біблії й навіть улюблену пісню моєї юності «Коли до губ твоїх…». У другій частині епіграфів немає.
Шкодую, що коли я вчилася в старших класах, не було такої захопливої літератури. Зараз підлітки років із тринадцяти-чотирнадцяти захоплюються фентезі. То чого б їм не читати своє, українське, «Гонихмарників»? Ці книжки можна розібрати на цитати, адже авторка лаконічно і влучно формулює поміж рядків глибинну мудрість. Особисто мені найбільше сподобався вислів, який є справді моїм життєвим кредо: «Коли не можеш допомогти, тоді ліпше не заважай, не пхайся»
«Все має свою барву, все: сльози, сміх, біль, журба, навіть гріх»
Особливу насолоду отримала від художнього оформлення Олени Шкаврон. Ілюстраторка створила магічні малюнки, що ніби привідкривають завісу над кожним розділом. Тут і дивовижі Львова, і монастир на Черкащині, і майстерня Аліни, її картина, і дуб Вічника, і драконове дерево Залізного острова, і Львівська опера зсередини. Як людина, трохи причетна до живопису, я захоплююся цим оформленням, бо роздивлятися ілюстрації при бажанні можна так само довго, як і читати текст.
Я рекомендую дилогію «Гонихмарник. Гонихмарниця» для прочитання всім, хто лише починає читати історії кохання, і тим, хто вже настільки дорослий, що знову читає казки.
