Фоззі: «Тепер із мене гурт знущається»


Попри п’ять виданих книжок для дорослих, жменьку оповідань у різних антологіях і навіть одну дитячу книжку, вокаліст гурту «ТНМК» Олександр «Фоззі» Сидоренко не вважає себе професійним письменником. Писання для нього – це приємне хобі й розвага.

БараБука зустріла музиканта під час церемонії нагородження книжкової премії «Еспресо. Вибір читачів» (нагадуємо, що стартував прийом заявок на участь у конкурсі), де він отримав відзнаку як один із авторів антології «ДНК», і принагідно розпитала про те, чи буде продовження в книжки про Василя Гупала і про національних героїв, яких потребують українські дітлахи.

– Розкажіть, як народився Василь Гупало: що було першим – текст чи пісня?

– Ми готували кліп. Сашко Даниленко (ілюстратор книжки «Гупало Василь. П’ять з половиною пригод», ВСЛ, 2016. – Ред.) малював цей мультик і сказав, що час уже створити якісь акаунти Гупала й потрошечку готуватися до промоції. Серед іншого я вирішив написати казочку. Оскільки одна казочка вже була, я подумав, що хтось міг би зацікавиться.

«Я ж не справжній письменник, я музикант, а писання – моє хобі»

Потім я був на весіллі в Сергія Притули і не знав, чим завершити книжку. На весіллі почалася бійка. І бац – має ж бути бійка на весіллі! І я тут: так, спокійно, я пішов у готель дописувати книжку.

Завен Баблоян, який мені допомагає орієнтуватися в літературному світі, запропонував її кільком видавництвам, «Старий Лев» зреагував – і книжка вийшла. Вона в них уже закінчилася, але її досі запитують, бо Гупала внесли до шкільної програми. Тобто школа не проти. Але тепер із мене гурт знущається.

– Через те, що Ви стали дитячим письменником? Це щось на кшталт «пониження»?

– Та ні, просто знущається. Я ж не справжній письменник, я музикант, а писання – моє хобі.

– Це був перший Ваш досвід писання для дітей?

– Я не писав для дітей. Писав так, щоб самому було цікаво. Якщо писати лише для дітей, то це ніби занижувати всі бар’єри. Це як писати пісні для глядачів ТРК «Україна». Думати: «Ну це їм важко буде…»

Я взагалі хотів спочатку, щоб автором цієї книжки був Левко Триндун, депутат, який розповідає свої спогади. За сюжетом, у книжці саме Левко Триндун розповідає, як він зустрівся з Василем.

– Ви спілкувалися з дітьми, бачили їхню реакцію на тексти про Гупала?

– Я читав дітям. Це ж просто йшло разом із піснею, тому вони розуміли, про що йдеться. Якби без пісні, мені б важко було пояснити їм. А так є візуалізація, мультики завжди простіше сприймати.

– Чи планується літературне продовження?

– На останній сторінці видавець написав, що «далі буде». Теоретично я мав план із трьох книжок, але не знаю, чи це потрібно. Для мене писання – це хобі, я пишу собі в кайф і не сприймаю це як роботу. Інакше мені буде нецікаво.

Читайте також про книжку: Супергерой дядько Василь

– Тепер багато говорять про те, що Україна потребує національного героя, який би став прикладом для дітлахів.

– Справді, є попит на супергероїв. Є паралелі, тому що всесвітні гравці продають тепер супергероїв, це тренд останніх років. Крім них, нічого не продається. А для того, щоб ми почувалися принаймні культурною країною, нам треба і своїх мати.
Не скажу, що Василь Гупало – це прям супергерой, який потрібен усьому людству, але нам було дуже цікаво з ним працювати, співати ту пісню. Ми й далі це робимо: є одяг із Гупалом, робимо мобільну гру, де Гупало Василь «гупатиме» чиїсь танки.

– Якби був національний герой, на якого Ви б хотіли рівнятися, яким би він був?

– Він був би розумним і мав би вищу економічну освіту. Наразі нам потрібен саме такий герой. Його суперсила була б у голові, в розумі. Він діяв би за планом. І це був би його головний фах.

Спілкувалася БараБука. Фото зі сторінки Олександра Сидоренка у Фейсбуці.

Читайте також: Супергерої незалежності: 12 персонажів дитячих книжок, які змінюють світ

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар