Галина Титиш: «Книжки дають доступ до багатьох досвідів та інсайтів»


«Крім збагачення мовлення і розвитку фантазії, читання завжди дає мені відчуття гачків для осмислення і подальших дій» – ділиться своїм читацьким досвідом очільниця ГО «Смарт освіта», ГО «Батьківський контроль», журналістка, членкиня Наглядових рад АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» та ГО «Тепле місто» Галина Титиш.

В інтерв’ю для БараБуки агентка освітніх змін розповіла про своє дитинство і читацькі відкриття, про виховання власних дітей і подорожі, про створення проєкту «Живі письменники. Батькам» та відновлення балансу за допомогою книги.

Галина Титиш

– У своїй громадській та професійній діяльності Ви багато уваги приділяєте дитячому читанню. Це якось пов’язано з читацьким досвідом Вашого дитинства? Що Ви любили читати?

Зовсім не пов’язано з досвідом дитинства. Малою я ганяла надворі, бавилася в лікарню, вишкрябуючи зі стін штукатурку, стрибала через резинки. Такий собі «вуличний формат».

Батьки багато працювали і книжок мені на ніч не читали. Тому насправді дитяча література в моєму житті з’явилися з появою власних дітей. І це фантастично – я відкрила для себе світ дитячих книжок. Навіть не знаю, хто любить більше ритуал читання на ніч – мої діти чи я, але для нас це – святе. Мабуть, це мій дитячий незакритий гештальт.

Щоправда, тепер я «відриваюся» лише з молодшим – старшому чотирнадцять, і він попросив не читати йому ще рік тому. Але якийсь час мусів терпіти – бо вони з молодшим спали на двоповерховому ліжку. Молодший син досі не може заснути без книжки на ніч. Йому десять.

– Як змінювалися читацькі вподобання в підлітковому віці?

Коли почала задивлятися на хлопців, стало цікаво читати романтичні тексти або історії про жінок – сильних, красивих, впливових. Першокурсницею прочитала книгу Івана Єфремова «Таіс Афінська». Досі пам’ятаю цитату про те, що парфумів має бути стільки, щоб вони не перебивали твій запах. І що на столах танцюють лише варвари. Потім був період захоплення Цвейгом, Яломом, психологічними романами.

Ще пригадую, як пасла влітку корів, а вони втекли, бо я зачиталася «Пригодами Шерлока Холмса». Шерлокові Холмсу вдалося прорватися через мій фільтр «книжки про любов».

«Книжки дають мені доступ до багатьох досвідів та інсайтів, вони можуть бути захованими в реченнях, у ситуаціях. Тож це такий інтимний зв’язок між текстом і мною. Люблю історії, в яких є щось більше за сюжет – у них можна віддзеркалити себе і ситуацію»

Чи тепер, коли Ви доросла успішна жінка, бачите вплив того дитячого, підліткового читання на Ваш життєпис – на мотивації, погляди, на людські взаємини?

Можна сказати, що я відчуваю вплив читання загалом. В один із переломних моментів дорослого життя у мене виникла потреба у психологічній підтримці. Я багато читала, і потім, коли приходила до терапевта на обговорення, розуміла, що знайшла інсайти у книжках. Такі важливі ключики до глибшого розуміння й опрацювання.

Терапевтка зрозуміла, що зі мною так і треба працювати. Іноді вона просто давала мені якісь книжки, я читала, потім приходила – і ми розбирали ситуації, які мене найбільше зачіпали. Або ж навпаки – хтось із друзів радив книжку, я читала й поверталася на сесію з незмінним «Ааааа, я зрозуміла!».

У мене й досі це так працює. Крім збагачення мовлення й розвитку фантазії, читання завжди дає мені відчуття гачків для осмислення й подальших дій. У нашій родині читають всі: я, мій партнер, колишні чоловік і свекруха, сестра, брат, ми обмінюємося книжками і враженнями.

З дітьми по-іншому. Старший син перестав читати зовсім (я сподіваюся, що це класична «підліткова пауза», про яку пишуть Памела Пол та Марія Руссо у книжці «Як виховати читача»), менший наразі також узяв читацьку перерву – але він має незмінні пів години-годину мого читання книжок вголос перед сном.

Книжки дають мені доступ до багатьох досвідів та інсайтів, вони можуть бути захованими в реченнях, у ситуаціях. Тож це такий інтимний зв’язок між текстом і мною.  Люблю історії, в яких є щось більше за сюжет – у них можна віддзеркалити себе і ситуацію.

Фото: Ольга Закревська

– Ви багато працюєте. У який спосіб надихаєтесь і відпочиваєте? Чи берете з собою у подорожі книжки?

Мої діти знають, що на вихідних мені треба дати трошки часу побути самій із книжкою. Я не знаю, як це працює, але найшвидше я відновлююся за пару годин неквапливого читання.

Раніше в поїздки ми з дітьми завжди брали з собою книжки, читали в літаках і в потягах. У подорожах сини перечитали всього Сашка Дерманського, «Де Ойра?» та «Письмонавтику» Тані Стус, «Пригоди малого Ніколя» Госінні Сампе, «Дикий робот» Пітера Брауна, «Дев’ять життів Крістофера Чанта» Діани Вінн Джонс і багато-багато інших.

Якось ми приїхали в Амстердам на три дні. Втомившись, зайшли в кав’ярню, аби трохи перепочити, а діти на той час читали «Часодіїв» Наталії Щерби. Хоч скільки я пропонувала покататися на велосипедах чи прогулятися, відповідали: «Зачекай, ми читаємо». Читали й возили ті два томи по всьому Амстердаму.

У подорожі я завжди брала тільки паперові книжки, чотири-п’ять видань, які обов’язково прочитувала, і хлопці брали по книжці.

А ще мій менший син придумав гру на той час, коли я втомлена. Він називає її «Готель». Я вкладаюся в ліжко, він приносить мені ковдру, готує какао, сідає поряд і запитує, який розділ із книжки мені хотілося б послухати? Потім перелічує назви на вибір, я вибираю якийсь із перелічених, а тоді він читає, щоб мама відпочила.

Частина команди, що працювала над проєктом «Живі письменники. Батькам»

– Яка книжка/книжки з проєкту «Живі письменники. Батькам» справили на Вас найглибше враження? Чому?

Їх кілька. Я зачарована «ПтахАбеткою» Ірени Панаріної: ілюстраціями з птахами, зробленими з ниток муліне, текстами та цікавезними фактами про пернатих. Не знала, що альбатроси вміють спати в польоті, а фламінго народжуються сірими, але стають рожевими, бо харчуються раками.

Ніжно люблю книжку Світлани Ройз «Хто живе у мами в серці» і використовувала її метафори, коли мої хлопці чубилися. Казала, що серце каже не тук-тук, а «люб-лю», і що з народженням брата любові мами не меншає, а більшає (я наводила метафору запаленої свічки і кількості любові з книжки: коли свічок більше, стає світліше. Так і з любов’ю: її тільки більшає, а не меншає з народженням брата чи сестрички).

Ще одна улюблена – «Дракони, вперед!» Катерини Штанко. Зі старшим сином читали її перед сном, а потім я перечитувала вголос уже з молодшим. Під час читання у мене періодично починав тремтіти голос. Син впізнає ці моменти і завжди бурчить: «Мама, ну ти знову плачеш?»

Класнючі «Тринадцять історій у темряві» Галини Ткачук – я поцупила з книжки слова «серединожер» і «розбездявка» і тепер використовую у мовленні, ще хочу якось зробити собі балабонового монстра.

Хороша історія про співочого пацючка Зюзю Сергія Куцана. Це лише кілька, які одразу спадають на думку. Але всі книжки з топ-50, наведені в посібнику, варті того, аби їх прочитали діти.

Завантажити посібник

– Чи застосовували на практиці зі своїми дітьми посібник «Живі письменники. Батькам»?

Книжки з посібника розраховані на здебільшого менших дітей. Однак ми з молодшим сином встигли опрацювати за схемою, наведеною в посібнику, одну книжку – «Дракони, вперед!». Щоправда, ми більше використали поради «Як про це говорити», аніж «Як із цим гратися».

–Уявіть, що є така спеціальна машина часу, що передає важливі книжки в минуле. Якої з сучасних книжок Вам бракувало в дитинстві?

«Чудового Чудовиська» Сашка Дерманського, книжок Володимира Рутківського, «Алі з Недоладії» Галини Малик.

– Ви часто перечитуєте книжки. Чи відкривалося Вам щось нове після перепроживання вдруге прочитаної книги?

Я читала книжки спочатку зі старшим сином, потім із молодшим, і відчуваю, що готова прочитати їх утретє. Серед них направду абсолютна більшість іноземних авторів і перекладної літератури, абсолютно потрьопаний Гаррі Поттер, книжки Роальда Дала і Тоска Ментена.

Але є й свої улюблені книжки живих українських письменників – Сашка Дерманського, Володимира Рутківського, Катерини Штанко, Галини Малик, Галини Ткачук, Галини Вдовиченко, Тані Стус.

Я примудряюся забувати якісь деталі сюжету, мови, а потім проживати книжку знову.

Спілкувалася Ольга Сілакова. Фото зі сторінки Галини Титиш у фейсбуці

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар