Гризти не можна читати

Автор: Анастасія Музиченко

Найпершими книжками малюка зазвичай є картонні видання з яскравими крупними ілюстраціями і дрібкою тексту. Думаєте, такі книжки примітивні і не потребують багато фантазії та зусиль від авторів і видавців? Навпаки, саме ці книжки оцінюються за найвищими стандартами якості, адже їхні читачі – найвибагливіша читацька аудиторія, з найвишуканішим смаком і тонким відчуттям щирості.

Для огляду ми дібрали різноманітні картонки, щоб батьки змогли краще зорієнтуватися й вибрати «свій» улюблений формат. Тест-драйвити формати допомагала трирічна Лада. Спостереження й критичні зауваження записувала барабука Анастасія.

Нова книжка від креативного продакшену «Glowberry» – перше видання з майбутньої серії про пригоди хоробрих зайців. Уже готується до випуску мультик (на сайті видавництва поки що можна переглянути тизер, який цілком можна вважати за повноцінну серію з сюжетом і веселою пісенькою). Крім мультика книжка супроводжується наліпками та різноманітною сувеніркою, як-от килимок для їжі.

Мені вдалося протестувати книжку й мультик, тож про них розкажу більше. Мультфільм, а точніше тизер, не є оживленням сюжету з книжки. Це самодостатня історія, в якій зайці вирушають у подорож, але дорогою стикаються з невеличкою проблемою. І поки тато вирішує проблему, малюки зустрічають нового друга, левеня. Мультик коротенький, всього дві хвилини, але зрозумілий для найменших глядачів. Моїй глядачці хотілося продовження, тож далі ми взялися за книжку.

У книжці хоробрі зайці зустрічають багато усіляких звірів, які ховаються у віконечках. Щоб швидко знайти правильне віконечко, варто уважно читати текст, адже в ньому є підказки. Наприклад, зайченя каже, що в джунглях самі банани і жодних друзів. Отже, шукати нову тваринку треба саме під віконечком-бананом. Щоправда, про підказки я здогадалася не відразу. Під час першого читання ми з донькою просто насолоджувалися майже детективною історією та симпатичними образами зайців, яких намалювала Анна Сарвіра. Книжка пробудила в дитині інтерес до пошуку й пізнання невідомого, що в малюцькому віці є природним і життєво необхідним. Окрім того, книжка розвиває уяву. Перш ніж відкрити те чи інше віконечко, з дитиною можна пофантазувати про те, хто ж за ним ховається. А якщо читачик уже не вперше гортає книжку, можна ще й пам’ять потренувати, пригадуючи, кого з нових друзів зустріли зайці на цьому місці минулого разу.

Історія про хоробрих зайців – іще й про різноманітність навколишнього світу, толерантність і дружбу, адже зрештою всі звірі подружилися й зібралися за морквяним пирогом.

Обидві картонки входять до серії «Міксуй і вивчай», основний принцип якої – поєднати гру і пізнання. Гратися цими книжками легко і без допомоги дорослих, адже вони маленького формату (12х12 см) і з якісною поліграфією. Маленькі ручки можуть самостійно їх тримати, гортати половинки сторінок, міксуючи зображення, брати з собою на прогулянку в наплічник або класти під подушку.

«Впізнай мене» містить віршовані загадки про птахів, домашніх та диких тварин. Усі персонажі книжки знайомі і впізнавані для наймолодших читачів. Тут немає загадок про екзотичних звірів, яких не зустрінеш у природі чи вдома. Крім того, з цією книжкою можна бавитися у звуконаслідування і повторювати, як «говорить» та чи інша тваринка:

Гав-гав-гав!

Усім привіт,

дайте кістку

на обід.

Або:

Борода у ме-е-ене

й роги,

їм травичку

край дороги.

Картонка «Міняймося хвостами» присвячена різноманітним хвостам і їхнім господарям. Персонажі цієї книжки, як правило, тварини непересічні, їх зустрінеш хіба в зоопарку. Тож малюкам буде складніше відгадати звіра, не дивлячись на картинку, лише почувши загадку. Тут ілюстрації є важливим елементом вивчення тварин і пошуку відповіді на загадку:

Мабуть, ніхто

не відповість,

якого кольору

мій хвіст.

(Про хамелеона.)

Або:

Ношу «хмаринку»

на хвості

та маю кучері

густі.

Ці малесенькі картонки можуть бути для батьків суперпомічними в дорозі, в черзі, на роботі, в міському транспорті, в гостях чи на батьківських зборах. Для мене це знахідка, яка завжди відволікає дитину і дає можливість перепочити або писати новий огляд для БараБуки.

Певно, немає такої дитини, яка б не любила вімельбухів. Великі формати, яскраві малюнки, безкінечна кількість сюжетів – роздивляйся і вигадуй історії хоч цілий день. Розглядаючи «Мій віммельдень», читачик зможе поринути у світ, де живуть такі самі люди, проте з різними звичками і поглядами на життя. Одна родина правильно харчується, сортує сміття, прибирає фекалії за своїм песиком, дотримується принципу енергозбереження тощо. Натомість родина-антогоніст споживає шкідливу їжу, не прибирає вдома, не береже ресурси і т.д. Певно, авторка хотіла показати, що таке добре і що таке погано, але ж не все в житті є однозначно чорним або білим. Полянемо на стіл «поганої» родини і побачимо там піцу – але ж багато хто з нас їсть піцу! То невже, з’ївши пончик або хот-дог, ми стаємо гіршими?

На великих розгортках малюкам буде цікаво розглядати і впізнавати себе, своїх близьких та ситуації, які з ним траплялися в парку, на майданчику чи лікарні. Дорослі ж матимуть нагоду проговорити з дитиною важливі речі – як-от правила безпеки на дорозі, можливі маніпуляції в лікарні, звернути увагу на людей із особливими потребами, які теж є частиною суспільства, а також важливість сортування сміття та енергозбереження як способу життя.

Книжки-розглядайки чудово розвивають уяву, тому для мене це найкращі книжки для родинного читання. Разом із донькою ми вигадуємо щоразу й і нові історії про героїв книжки, а потім впізнаємо їх у житті. Важливо бачити, на які ситуації дитина звертає увагу, що її цікавить і турбує, а вімельбух дає таку можливість.

Оксана Кротюк, Інна Руда. Михлик їде на море. – К.: Каламар, 2018. – 24 с.

Часто наша, доросла, модель поведінки, дітям видається не зрозумілою. Зазвичай вони її копіюють, проте коли це стосується важливих правил, малюки можуть чинити опір. Не хочуть одягати панамку на сонці або мити руки після прогулянки, тягнуть до рота невідомі ягоди абощо. Чому це важливо і навіщо дотримуватися правил, пояснюють письменниця Оксана Кротюк та лікарка Тетяна Святенко. Наразі вже вийшли дві книжки про Михлика, але в подальшому планується поповнення серії «Школа лікарки Тетті».

«Михлик їде на море» містить дві історії про хлопчика Ромчика і його іграшкового ведмедика: літня й осіння. Перша історія пропонує дитині моделі поведінки на морі, пояснює, як слід берегти своє здоров’я влітку і чого робити не слід. Друга історія «Комарик, білочка і вуж» звертає увагу малих читачиків на правила безпеки в лісі. Обидві демонструють доброзичливі відносини між лікаркою та малим пацієнтом. Ромчик без страху, з радістю біжить до лікарки на профілактичний огляд і дарує їй морські камінці. Раджу звернути на цей момент батькам, у яких малюки мають побоювання щодо лікарів, і взяти на озброєння. Будь-яку хворобу краще попередити, як і страх.

Книжка справляє дуже приємне враження. Веселі ілюстрації в пастельних кольорах, поліграфія, навіть заокруглені кутики – про все подбали, аби не нашкодити читачам. Ось тільки даремно видавець об’єднав дві історії під літньою назвою. Адже логічніше було б мати окрему книжечку на кожну пору року, тим паче за цей час і Ромчик підріс.

Нові манюсінькі картонки від майстрині Олени Забари присвячені машинам. Не лише автомобілям, а й усілякій техніці, яка може пересуватися й переміщати людину у просторі. Ці книжечки, як і попередні про звірів і птахів, – білінгви, тому назви транспорту вказано англійською та українською мовами. Зображення машин пошиті з фетру, але при цьому досить впізнавані. Випробувавши на своїй майже трирічці, ще раз переконалася, що не існує поділу на хлопчачу й дівчачу літературу. Малим читачикам важливе пізнання світу в широкому розумінні без будь-яких обмежень і поділів. Розмір картонок дозволяє дитинці самій гортати, роздивлятися та гратися, а якщо батьки долучаться до читання, то ще й вивчити кілька англійських слів.

Ще одна книжка з серії «Сторінки-цікавинки» знайомить малюків із морськими мешканцями та водним транспортом. Родзинкою цієї серії є рухомі елементи, якими охоче бавляться читачі, відгадуючи віршовані загадки. Наприклад, одним порухом пальчика дитина може відкрити рота пелікану, або змусити рака вилізти із мушлі. Такі вправи добре розвивають дрібну моторику, пам’ять та увагу. Як і в попередніх виданнях, загадки-віршики Василя Федієнка легко римуються, а відгадки просто відгадуються.

Проте батькам варто бути уважними, читаючи книжку разом із малюком. Свідомо чи ні, але автори заклали у книжку кілька неточностей. Першу розгортку присвячено птахам. Тут дитинка знайомиться з пеліканом, пінгвіном, бакланом, чайкою і летючою рибою. Нічого дивного не помітили? Атож! По-перше, летюча риба, хоч і з крилами, проте це не робить її пташкою. По-друге, чайка – це зовсім інша пташка, а намальовано мартина.

Попри це книжка дуже полюбилася моїй читачці за інтерактивність і якісну поліграфію. Цупкішого картону, ніж у цієї серії, важко знайти серед вітчизняних дитячих книжок.

Сьогодні й досі можна почути думку, що писати книжки для найменших читачів легко. На щастя, видавці, чиї книжки потрапили в цей огляд, розуміють складність і відповідальність своєї місії, тож і книжки їхні якісні. Природно, що дітям властиве тяжіння до пізнання навколишнього світу, проте важливо, щоб об’єкт пізнання був якісним. Інакше дитина «розкусить» обман як поганий картон. До речі про картон – в оглянутих книжках використане якісний матеріал, а книжки цілі навіть після багаторазового прочитання.

З кожним роком картонні видання для малюків стають усе різноманітніші. Видавці використовують усе нові формати – від величезних вімельбухів до манюсеньких кубиків; з’являються інтерактивні картонки з віконцями та рухомими елементами. Відтепер книжки-картонки це не лише віршики або казочки на цупкому папері, насамперед це сучасний інструмент для пізнання й розвитку наймолодшої читацької аудиторії.