Ілюструю для дітей: Оля Музиченко (Оля Муза)

Автор: Надя Рибальченко

Ілюстраторка, дизайнерка, творча людина і трохи чарівниця — усе це про Олю Музиченко, яка тепер відома на весь світ завдяки участі в ілюстрації книжки «Гаррі Поттер: Чаклунський альманах». 

БараБука обговорила з ілюстраторкою всі вагомі магічні питання, досвід співпраці з українськими та іноземними видавництвами, майбутні проєкти й навіть родинні стосунки.

— Пані Олю, тепер вас, напевно, найчастіше запитують про досвід ілюстрації книжки «Гаррі Поттер: Чаклунський альманах». Я вас вітаю, це неймовірно і дуже надихає. Я теж прихильниця світу Гаррі Поттера, тому хотіла б запитати вас іще дещо дуже важливе: Ґрифіндор чи Слизерин? Сова, жаба чи кіт? Зіллєваріння чи темні мистецтва? А якщо серйозно, чому друга книжка «Гаррі Поттер і Таємна кімната» ваша улюблена? І яку з усіх семи книжок ви хотіли б проілюструвати й чому?

— Якщо вибирати між двома, то Ґрифіндор. Але взагалі, я, найімовірніше, навчалась би в якомусь незірковому Рейвенклові чи Гафелпафі. Я точно заздрила б тим, хто з крутих факультетів, була б закохана в того таємничого блондина зі Слизерину і безуспішно намагалася б підкорити серце усім відомої зірочки з Ґрифіндору.

Кіт, і бажано киця, і бажано дві. 

Хочу переслухати якось усі книжки й визначити заново улюблену частину. Я була фанаткою в дитинстві, проте коли малювала «Альманах», то до того часу повністю збайдужіла. Зараз інтерес до книжки повертається. 

Не хотіла б більше ілюструвати! Уявляю, скільки це мороки, а я ще й так повільно малюю… Ніколи на це не погоджусь. Ось навіть відомий художник Поттеріани Джим Кей покинув малювати ілюстровані видання Гаррі Поттера ще на Ордені Фенікса — нібито через ментальні проблеми. І я та-а-ак його розумію.

Я вже взяла участь в «Альманаху»: намалювала одну книжку про Рона із серії Pocket Potters і зараз малюю ще дещо.

У мене таке враження, що з одинадцятого класу я весь час пашу вдень і вночі. А останні півтора року, відколи надумала робити бренд одягу, то взагалі безпросвітно. Дуже хочу навчитися жити по-іншому. І точно хочу зробити перерву з ілюстраторством. Ще й ці всі неврегульовані питання теж стимулюють абстрагуватись і подивитися на цю професію інакше.

— Ви співпрацюєте з британським агентством Pickled Ink. Скажіть, чим відрізняється робота з іноземними та українськими видавництвами? Які є переваги й складнощі?

— Pickled Ink — чудове агентство. Я навіть не знаю, як я туди потрапила. Знаю тільки, що перед цим я невдало подалася в якесь інше іноземне агентство, бо начиталася в українському перекладі ArtHuss «Як стати успішним ілюстратором», що так треба робити (оце тільки тепер дізналася, що оригінал видало Bloomsbury). Отож подалась я кудись невдало, як тут мені Pickled Ink самі й написали. Їхній сайт не відкривався в Україні (здається, це і досі так), із чого я тоді зробила висновок, що це можуть бути якісь шахраї, тож не треба сильно на щось сподіватись. У нас був зідзвон, мені дали тестове завдання, яке я малювала пару місяців і так і не домалювала. Треба було зробити різдвяний пакувальний папір, а я ж розстаралась і почала малювати якісь шпалерини з мільярдами деталей. (Недавно я той файл видалила, бо комп’ютер дуже вис, треба було хоч трохи звільнити місця). 

Попри повністю провалені  дедлайни та незавершене тестове, вони мене чомусь узяли. В той час у них було 22 ілюстратори й серед них — моя най-найулюбленіша Júlia Sardà. Я обожнювала її роботи, і вона тоді сильно вплинула на мій стиль. От оце було як потрапити відразу у вищу лігу або на крутий факультет, якщо мовою Гаррі Поттера. Мені також пощастило з агенткою Amy Kitcherside. Вона ввічлива в будь-якій ситуації, контролює, щоб умови договорів виконувалися, і моя робота була завжди оплачена. Дуже орієнтується в геополітичних подіях і завжди показує мені, що Україна їй не байдужа. До речі, вона десь тричі перепитувала мене, чи таки точно хочу я братися за Гаррі Поттера, бо ж у Джоан Ролінґ були «репутаційні скандали». 

А ще за роки роботи зі мною вона таки придумала механізми, які змушують мене набагато частіше вписуватись у дедлайни.

Різниця в роботі та в оплаті дуже велика, але без агентки я і там наступила б на багато граблів. 

Якщо загальна картина, то праця ілюстратора там більше цінується. У мене були різні історії, і були й дивні, але от із Bloomsbury працювати надзвичайно приємно. 

— А з якими українськими видавництвами ви ще хотіли б попрацювати? Чому?

— Зараз, сподіваюся, видаватиметься книжка моєї мами з моїми ілюстраціями в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ». От у них прямо мріяла(!) хоч разок!!! У мене навіть було це записано в життєвих цілях. Причому я була впевнена, що ця ціль нереалістична і мені не світить. Але вийшло так, що мене там випадково таки видали самі, бо ж «Альманах» переклали українською мовою. Шаленим задоволенням було викреслити цей пункт зі списку цілей (поки це єдине закреслення там).

Коли я тільки починала в ілюстрації, то, зрозуміло, хапалася за все. Намалювала купу всього безплатно, вчилася, де тільки можна. Я цим горіла і мене можна було схилити на будь-які умови, аби тільки я могла малювати. Якісь кар’єрні зрушення почалися, коли керівниця Книжкового форуму у Львові, неймовірна Олександра Коваль, побачила десь мої кострубаті анімації та попросила зробити гіфки для них. Але в більшості випадків історії були невдалі. Пам’ятаю, як мені запропонували малювати одну книжку у «ВСЛ» і я та-а-ака була щаслива, та-а-ак старалась. Я довго не могла приступити від хвилювання, та нарешті таки почала, скинула свої наївні ескізики й, що ж, продовжила далі малювати. Аж тут через деякий час виявляється, що цю книгу вже домальовує зовсім інший ілюстратор, і мені про це чомусь не сказали (може, щоб не образити). 

Зараз це мило згадувати, однак тоді я тиждень проридала. Не знаю навіть, як і пережила та залишилась ілюстраторкою)).

А вже як почала працювати із Pickled Ink, то часу стало ще менше, і від більшості замовлень просто відмовлялась (і українських, і британських). На пропозиції відписувала, що готова малювати тільки мамині книжки, або тільки щось дуже надзвичайно цікаве й визначне. Але зараз я настільки вигоріла, і навіть не уявляю, ЩО таке визначне та цікаве це має бути, аби я захотіла малювати. От тільки для «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» щось і намалювала б, але невеличке.

— У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає вам особисте знайомство з автором книжки? Я знаю, наприклад, що у вас прекрасний творчий тандем із вашою мамою — Мариною Павленко. Чи не виникало у вас конфлікту між мамою і донькою та авторкою й ілюстраторкою? Який вплив, на вашу думку, справляє автор на діяльність ілюстратора?

— Тож у мене дуже мало співпраці з українськими письменниками. Але я щиро вважаю, що вони мають мати більший вплив на ілюстратора і більше право голосу, ніж зазвичай мають.

Щодо мами, то вона дає повну творчу свободу й дуже хвалить. Рідко щось просить виправити. Правда, було колись таке, що я в пориві дочірньої любові намалювала її портрет, і вона, перш ніж виставити його собі в фейсбуці, дуже багато всього в цьому портреті сама перекроїла-виправила і тільки потім виставила.

Узагалі, я мало ресурсу черпаю з дитинства. Наприклад, я не відчуваю себе ані особливо красивою, ані розумною, ані успішною, мені важко вірити в кохання. Єдине — це те, що я маю сильне переконання, що талановита і це переконання мені вкоренили і мама, і тато.

Зараз конфлікти виникають тільки через те, що я досі не домалювала одну її книжку.

— Ви створюєте дуже цікаві анімації про київське метро. Чому вас так зацікавила ця тема? Яка ваша улюблена станція метро в Києві?

— На жаль, уже давно не створюю. Маю чорнову короткометражку про бабусь у метро, але підозрюю, що вона так ніколи й не побачить світ.

— Ви колись поділилися, що мрієте створити власну книжку. Про що б була ваша історія? Чи робите ви зараз якісь кроки для втілення вашої мрії в життя?

— Знову ж таки, я настільки втомлена, що зараз у мене такого бажання немає. Втім, я відчуваю, що це було б мудро з мого боку, і це була б красива крапка в ілюстраторській кар’єрі. І, можливо, якщо я добре відпочину, то таки зроблю це.

— Ваша мама у своїх інтерв’ю неодноразово називала вас перфекціоністкою. І ви самі часто зазначали, що любите промальовувати велику кількість деталей на ваших ілюстраціях. Отже, це правда. Скажіть, будь ласка, а скільки приблизно часу ви витрачаєте на промальовування однієї такої ілюстрації? І чи домальовуєте ви щось пізніше, коли бажаєте щось вдосконалити?

— Вона так каже, але я так не вважаю. Дуже довго, навіть не рахуватиму. Взагалі, детальність дійсно є моєю проблемою — дуже гальмує, і ще й не є показником високого стилю, тож я хотіла б від цього відійти.

— Ви колись зізналися, що стали в’язнем свого стилю, який давно переросли, і що ви намагаєтесь експериментувати. А які стилі вам іще подобаються? І в якому стилі ви хотіли б спробувати щось для себе нове?

— Подобається щось живе… щось, у чому зберігається енергія. Зараз це також щось, що максимально не схоже на вилизаний АІ art.

— Я знаю, що крім ілюстрації, вас іще, цікавить, наприклад, одяг. Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваш проєкт Fur-Fur. Що вас надихнуло на його створення?

— Я збирала вінтажні сукні. В якийсь момент їх стало так багато, що я почала їх продавати. А далі вже логічним кроком було створити свій бренд. Уже повним ходом ішла війна, відкладати було нікуди. І так і почалося — без досвіду та навичок. Я не знаю, наскільки мене вистачить і куди заведе, але поки відчуваю запал продовжувати, то буду це робити.

— На багатьох світлинах в інстаграмі вбрання Fur-Fur демонструє ваша сестра. Я знаю, що вона також ілюстраторка і в неї геть інший стиль. Скажіть, а чи хотіли б ви колись створити спільний проєкт, пов’язаний з ілюстрацією чи книжками? Чи не складно це, коли ваша сестра теж творча особистість, чи це, навпаки, об’єднує вас?

— Так, сестра в мене шикарна. У нас багато є планів на все підряд. І на хатку з овечками в селі Легедзине (звідки мамин тато родом).

Якщо пропрацювати травму покинутого, то сестра із ворога перетворюється на найкраще, що є в житті.

Ми багато маємо здійснити разом, тож треба буде ще не раз нам народитися в одній сім’ї, аби хоч частинку втілити в життя. У неї дуже класні анімації перекладкою. Шкода, що вона перестала їх робити.

— Які 5 українських дитячих/підліткових книжок ви порадили б нашим читачам?

— Я радила б перечитати всі книжки Марини Павленко, звичайно.