Ілюструю для дітей: Сашко Даниленко
Автор: Надя Рибальченко
Середньовічна Україна з літаками й протоінтернетом, велетень Гупало Василь, який долає зло, олімпійський чемпіон зі стрільби з лука Борчук, котрий робить свій вибір під час війни з росією — світи Сашка Даниленка легко впізнати за поєднанням українських традицій, гумору та сучасної історії. Уже багато років митець досліджує тему супергероїв і створює власних персонажів з внутрішніми конфліктами й неідеальністю, що й робить їх цікавими та справжніми.
В інтерв’ю «Ілюструю для дітей» Сашко Даниленко розповів про свій робочий процес, ставлення до цифрових технологій, українську і міжнародну корпоративну культуру, а також про те, як важливо самому віднайти свій стиль.
— Сашку, ви дуже різнобічна людина: інженер за освітою і водночас мультимедійний художник, режисер-аніматор, кліпмейкер, подкастер, дизайнер, сторителер, ілюстратор, а віднедавна — ще й автор і творець коміксів. Що з усього цього зараз захоплює вас найбільше? І як вдається все це поєднувати?
— Мене щиро цікавить багато різних напрямків, галузей, культурних і мистецьких проявів. Поєднання чи перемикання з одного виду діяльності на інший не викликає в мене когнітивного дисонансу, тому що всі ці прояви мають багато спільного. Моя основна робота і база для всіх проєктів — це сторителінг, буквально створення чи оброблення історій. Тому пакування і спосіб приготування може відрізнятись, але інгредієнти всюди ті самі.
Можливо, цій багатовекторності є менш філософське пояснення. Я помітив, як певні мої пости та проєкти викликають у людей питання, чи є в мене РДУГ.
Я подивився і почитав про РДУГ, і є висока вірогідність що саме він є фундаментом моєї діяльності. Але глибоко цю тему я не досліджував, бо перемкнувся на щось інше.
— Ви проілюстрували три книжки Фоззі про Гупала Василя (Видавництво Старого Лева). Гупало Василь, на перший погляд, звичайний дядько, який любить малювати й ліпити глечики, але в разі лиха перетворюється на велетня і долає зло. В одному з інтерв’ю Фоззі сказав, що саме ви вигадали всесвіт Гупала Василя. Розкажіть, будь ласка, детальніше, як народився образ Гупала Василя і його світ. Як відбувалася робота над ними? Чи надихалися ви персонажами та сюжетами з українських казок і історій?
— Всесвіт Гупала Василя народився з побічних ідей і матеріалів під час створення однойменного кліпу, бо ми не могли зупинитися й нас понесло. Обожнюю такий вид співпраці як із Фоззі, коли ви пасуєте один одному ідеї, які викликають ланцюгову реакцію.
Ми почали роботу над цією історією ще у 2015 році. Гурт дав повну свободу й мені хотілося переосмислити народні казки, створити щось еклектичне. Поєднати старі міфи з сучасною проблематикою.
У кліп це все не влізло, і на певний час усі концепти лежали як записи в чернетках і замальовки в скетчбуках.
Світ Гупала Василя — це середньовічна Україна, у якій відбулася технологічна революція. Люди відкрили Чорний Дуб, деревину, яка в залежності від оброблення має різні властивості, що дозволило створити літаки, ракети й протоінтернет. Однак разом із цими технологіями світ зберіг естетику хат-мазанок, писанок, витинанок, запаху сіна, кізяків і козячого молока.
Чорний Дуб породив боротьбу за ресурс і посилив соціальну нерівність. Ця модель вигаданого світу дозволяє пропускати через цю формулу сучасні події і проблеми та художньо переосмислювати їх.
Спочатку ми хотіли зробити анімаційний серіал, але виробництво серіалу — це непростий і дорогий процес. Щоб зробити якісно потрібен збіг багатьох факторів. До серіалу досі справи не дійшли, але я тішуся, що ці напрацьовки не лягли в стіл і в нашому доробку є книжки й аудіоказки з візуалами та ілюстраціями.
— У випадку роботи з творами сучасних письменників допомагає чи заважає вам особисте знайомство з автором книжки? Який вплив, на вашу думку, справляє автор на діяльність ілюстратора?
— Для мене зв’язок та особисте знайомство з авторами — абсолютний плюс. Мені важко відокремлювати людину від продукту її творчості. Співпрацювати з людьми, що мають ціннісні чи світоглядні відмінності — це прокляття. Тому зближення і знайомство з авторами — запорука гарної співпраці.
Обожнюю читати недописані чорнові варіанти книжок, буквально рукописи, знайомих і друзів, для яких я створюю дизайн обкладинок чи ілюстрації. Мене завжди цікавить кухня і залаштунки творчого процесу.
З дитинства я любив читати підряд кілька книжок одного автора або дивитися кілька фільмів підряд одного режисера, щоб краще зібрати портрет людини, яка це створила. Зрозуміти, як людина творить і розповідає історію. Цей спосіб допомагає мені відокремити основну ідею і настрій прочитаного тексту. І передати це за допомогою візуалу, навіть якщо це буде дуже спрощена кострубата каракуля. Вона все одно має передавати правильну емоцію та вайб.
— Наразі ви працюєте над мальописом «Кіборчук». Як виникла ідея такого проєкту і чому ви обрали саме цей жанр?
— Багатьом аніме передувала манґа, яка дозволяла зібрати аудиторію навколо історії, пропрацювати світ і героїв для подальших медійних форматів і залучення ресурсів на виробництво.
«Кіборчук» — це мультимедійний і соціальний проєкт, і комікс — тільки одна з його форм. Комікс — це перехідний жанр між книжками й кіно, він наче існує у двох вимірах одночасно. Наразі паралельно ми працюємо над розробленням короткометражного анімаційного фільму і сценарію для серіалу.
Одна з цілей проєкту «Кіборчук» — допомогти нормалізувати сприйняття людей із протезами та втраченими кінцівками.
Головним партнером проєкту є Центр UNBROKEN, який щодня допомагає людям після мінно-вибухових травм, тяжких опіків і складних поранень.
Проєкт передбачає створення спільних супутніх ініціатив, донати з продажу коміксу й мерчандайзингу. А також покликаний розповідати історії реальних українських воїнів, їхнього досвіду, відновлення і людської стійкості.
Попри важку тему війни, смерті та втрат, я прагнув наповнити цю історію гумором, теплом, надією і справжньою дружбою. Усі ці почуття загострюються й контрастують на тлі темряви війни.
— Ви розповідали, що до «Кіборчука» не мали великого досвіду у створенні мальописів, і вам усе довелось опановувати самотужки.
— Я помітив, що в індустрії коміксів досить чіткий нішевий розподіл. Художники коміксів малюють суто комікси, сценаристи коміксів пишуть суто сценарії коміксів. Це важка й об’ємна робота, тому ця сталість має сенс. Через це я почуваюся, наче заскочив у цей потяг коміксів зненацька. Навіть попри те, що в мене вже був опублікований комікс CAT’N’BAT у 2016 в Нью-Йорку, але обсяг роботи й складність задачі докорінно відрізняється на «Кіборчуку».
Я звик до анімації, ілюстрації та графічного дизайну, де всі постійно міняються ролями й мають багато суміжних навичок. За роки роботи на різних анімаційних проєктах я робив безліч сторибордів. Це етап першої візуалізації історії чи сценарію. Замальовки майбутніх сцен, персонажів і композиції кадрів. Навичка роботи зі сторибордами стала дуже допоміжною в роботі над коміксом.
Єдине, що ти маєш опанувати: роботу з панелями на сторінці замість екрана 16 на 9.
— Розкажіть, будь ласка, як ви створюєте мальописи: як вимальовуєте, вигадуєте сюжет і слова? Чи є українські творці коміксів, у кого ви вчитесь або ким надихаєтеся?
— Якщо розібрати на етапи мій робочий процес, то вся основна історія написана у форматі стислого переказу. Куди прийшов герой, кого там побачив, що сталося, що він відчув, про що була розмова і які наслідки цього всього.
Я перечитую цей опис кілька разів і сідаю за чернетки майбутніх сторінок на столі та відкритий текстовий документ на екрані. Далі я вирішую, що можна показати візуально, а що треба проговорити словами (з акцентом на візуальну мову і мінімалізмом у репліках). Після цього я редагую чернетки й переходжу до роботи над контурами. Готові контури я передаю колористці, з якою ми обговорюємо освітлення, кольори, настрій і референси для сцен, і вона перехоплює подальшу роботу.
На щастя, я не роблю цього всього самотужки, навколо проєкту сформувалася фантастична команда людей, що допомагає рухати цей процес уперед. Також я вдячний тим, хто підтримує «Кіборчука» на Патреоні, де я детально ділюся процесом роботи й новинами проєкту.
— У своїх роботах ви любите поєднувати народне й сучасне, природу і цифрові технології. Раніше ви малювали все вручну аквареллю чи гуашшю й потім обробляли на комп’ютері, а тепер усе частіше використовуєте диджитал. Чому ви вирішили змінити техніку, і яке ваше ставлення до цифрових технологій загалом?
— До появи Ipad Pro з Apple Pen практично вся цифрова анімація робилася на планшетах Wacom, до яких в мене не лежали серце й рука. Мені було незручно, і я швидко втомлювався від постійної взаємодії з комп’ютером. Мені хотілося зробити процес роботи більш тактильним, бачити готовий результат прямо перед собою. Коли я вперше спробував помалювати на айпаді, то зрозумів, що для мене — це та технологічна революція, на яку я чекав. Це дозволило урізноманітнити техніку і стиль роботи. Прискорити деякі етапи та мати можливість безболісних правок на комерційних проєктах. Відредагувати цифрове зображення значно простіше, ніж перемальовувати акварель.
Зараз я поєдную купу різних технік і стилів у залежності від конкретної задачі. Часто залучаю інших людей до роботи, коли розумію що їхній стиль малюнку чи анімації краще підходить до конкретної історії. Але я не закинув акварельних анімацій. Наразі я працюю над проєктом для міста Сієтл про роботу комунальних служб. Це переважно цифрова анімація, поєднана з реальними фонами, однак для історичної частини про місто я повернувся до чорно-білої акварелі. Цей перехід одразу дає відчуття хроніки й архівних матеріалів.
— Серед ваших робіт є і державні ініціативи, і міжнародні проєкти: короткометражний анімаційний фільм «Як не дати стресу перемогти», кліп Swan для французького гурту Kwoon і комікс CAT’N’BAT, виданий американським видавництвом Top Shelf Productions. Розкажіть, будь ласка, як у таких різних проєктах відрізняється сама співпраця. Де у вас було найбільше творчої свободи, а де — найбільше обмежень?
— Як не дивно, але найбільше свободи там, де добре розставлені й промальовані кордони. Бувають проєкти, де на перший погляд здається все вільно і необмежено. Зі старту тобі дають повну свободу. Однак це може бути прихована відсутність візії у замовників чи нерозуміння власних бажань.
Комунікація — це фундамент успішного і якісного проєкту. І ця комунікація може дещо відрізнятися від країни чи культури. З відповідними плюсами і мінусами.
У Штатах корпоративна культура і культурне розмаїття мають сильний вплив на процеси комунікації. Ти маєш враховувати більше факторів, нести більше контексту за кожним креативним рішенням, розрізняти більше відтінків у сенсах. Це додаткова робота, проте вона зазвичай винагороджується відсутністю токсичності й поворотів на 180 градусів у робочому процесі. Принаймні це мій досвід такий.
В українських проєктах я обожнюю нові знайомства з талановитими людьми, яких ти можеш уперше бачити (ще й через екран відеодзвінка, а не безпосередньо), але одразу відчуваєш, що вам по дорозі. Ви не потребуєте додаткових реверансів і пояснень. І можете перекидати ідеї і концепти з голови в голову як картинки через airdop. Прикро тільки те, що зазвичай ці проєкти робляться скоріше на ентузіазмі та не мають достатньо ресурсів. І треба робити значно більше зусиль, щоб отримати той самий результат.
— Ви неодноразово казали, що вам цікава тема супергероїв, і ви хотіли б її розвивати. Чому вам близька саме ця тема? Яким ви собі уявляєте сучасного українського супергероя / супергероїню?
— Зараз поняття супергероїки складно сприймати без тіні від Marvel і DC, поставлених на конвеєр франшиз і мерчандайзингу на всьому підряд. Хоча якщо подивитися на тему супергероїки ширше, то це і грецькі міфи, і скандинавські саги, і наші народні казки. Це історії про персонажів, де основною є тема відповідальності за надзвичайні здібності. Дари, які випробовують героїв. Іноді ці здібності стають спокусою, іноді руйнують, іноді відкривають величезні можливості перед персонажами. Ці здібності породжують і посилюють внутрішній конфлікт. Це робить героїв неідеальними, а отже, більш справжніми. Цей принцип я закладаю в роботу над концептами персонажів. Наприклад:
Гупало Василь — це інтроверт, уникаючий тип, який би хотів, щоб його ніхто не турбував. Але його конфлікт полягає в загостреному відчутті справедливості. Через це він постійно має клопоти та дискомфорт, бо коли він бачить лихо і кривду, то не може пройти повз. Для того щоб ці проблеми завжди знаходили Гупала Василя, є Левко Триндун. Він насправді є головним рушієм історії, людиною, що завжди влізе в халепу і всюди засуне свій ніс.
Кіборчук — це обдарований стрілець з лука, якому все життя досягнення давалися без досягання. Перемоги за рахунок таланту, а не важкої праці. Але все змінює війна і відповідальність, яку герой бере на себе. Борчуку доводиться перевинайти свою архаїчну зброю, щоб залишитись ефективним і вижити у сучасній війні. Забути про комфорт і шляхи навпростець. За свою звичну легковажність він платить високу ціну: отримує низку поранень і втрачає частини тіла. Реальність загартовує героя, він стає людянішим у той час, коли його тіло стає більш роботичним.
— Порадьте, будь ласка, тим людям, хто тільки ступає на творчий шлях, із чого почати, щоб відшукати себе і свій стиль. Чи була у вашому житті мить, коли ви відчули: ось це — справді моє? Що свого часу допомогло вам самому визначитися?
— Звернути увагу на справи, що не викликають відчуття дарма витраченого часу. Ті моменти розчину в процесі, коли час летить непомітно (тільки думскролінг не рахується, якщо що).
Скоріше за все — у цих справах ви зможете зануритися глибше і досягти більших результатів за інших людей. Тому що ви можете довше зберігати фокус і накопичувати досвід з задоволенням.
Щодо формування власного стилю, я не знаю чи можу дати гарну пораду. Популярна порада, яку я неодноразово чув від інших, — це копіювання роботи майстрів, допоки не знайдеш свого власного стилю. У мене такого не було, я керувався тими методами, які особисто мені здавалися комфортнішими та логічними. Своєрідна оптимізація творчого процесу, де я маю більший контроль над фінальним результатом. Сюди можна додати й акварельні малюнки, і масивні контури, і палітру, і програмне забезпечення, яке я використовую. Можливо, власний стиль з’являється, коли ти перестаєш про нього думати та зволікати.
— У вас ще є подкаст «Профдеформація» про людей справи та справи людей, який ви ведете з Касею Забавко і спілкуєтеся з людьми різних професій. Що вас найбільше захоплює в чужих історіях і досвіді?
— Гості нашого подкасту — це люди, які щиро захоплюються своєю справою або хобі. Це впливає і формує оптику, через яку люди сприймають цей світ. Подкаст — це можливість подивитися на звичні речі під новим кутом за допомогою світобачення гостей. Якщо ти музикант і композитор, то звертаєш увагу на звуки, що робить вагон метро в повороті, знаходиш у цьому музику. Якщо ти займаєшся нейробіологією, то звертаєш увагу, як формуються твої звички, як саме ти ухвалюєш щоденні побутові рішення. Якщо ти займаєшся фольклором і дослідженням культури іншої країни — то починаєш краще розуміти свою власну культуру і традиції.
Про це все є в розмовах з нашими гостями, а також є просто затишні балачки про все й ні про що.
— Які 5 українських дитячих / підліткових книжок ви порадили б нашим читачам?
— Авжеж, книжки Фоззі «Гупало Василь. П’ять з половиною пригод», «Гупало Василь. Шість із половиною пригод» і «Гупало Василь і всі решта».
Ілюстрації і світлини надані Сашком Даниленком.
