Ілюструю книжки для дітей: Вероніка Котик


Ілюстрації української художниці Вероніки Котик давно відомі закордоном. Торік роботу Котик відзначило журі міжнародного конкурсу «Start Award». У 2017 році Вероніка дебютувала як ілюстраторка українських дитячих книжок, оформивши дві книжки з серії «Читальня» видавництва «Ранок».

У традиційній рубриці БараБука розпитує Вероніку Котик про робочий процес, досвід співпраці з міжнародними замовниками та складні моменти в ілюструванні.

– Як у Вас відбувається процес роботи над ілюструванням дитячої книжки?

– Досить нерівномірно. Зазвичай, ілюстрування книжки в мене займає багато часу і відбувається паралельно ще з кількома проектами, тому доводиться постійно перемикати увагу. Я починаю з того, що роблю купу начерків, потім відкладаю їх на кілька днів і працюю над іншою роботою. Потім повертаюся вже зі «свіжим оком» і вирішую, хто з цієї купи – мій головний герой, а хто піде в макулатуру.

«Наймиліші і найдобріші ілюстрації часто виходять під важку і зовсім недитячу музику»

Буває складно працювати з довгостроковими проектами і кілька місяців малювати тих самих персонажів знову і знову, але такі перемикання мене тонізують. Зосередитися і створити певну атмосферу допомагає музика. Маю спеціальні «робочі плейлисти» для різних задач. Цікаво, що наймиліші і найдобріші ілюстрації часто виходять під важку і зовсім недитячу музику.

– У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?

– Кілька останніх років співпраця з письменниками і видавництвами для мене – дуже приємна пригода. Коли я бачу, як автори радіють ілюстраціям, коли в них горять очі, – це надзвичайно мотивує і надихає. Але коли я тільки починала ілюструвати книжки, мені трапилося одне багатообіцяюче замовлення від американської авторки, яке закінчилось провалом. Вона отримала ґрант на свій рукопис і шукала людину, яка проілюструє її книжку. Початок був дуже захопливим, ми зробили три перші розгортки для видавництва, які всім дуже подобалися. Але через тиждень авторка особисто попросила мене перемалювати кілька «дрібниць». А саме змінити породу собаки, бо в неї була така сама в дитинстві, перемалювати колір стін, щоб вони були такі самі, як у неї дома, домалювати головному герою ще кілька повітряних кульок і тому подібне. Це було і смішно, і гірко, бо з точки зору композиції, настрою й техніки з малюнками все було добре, і цими домальовками все руйнувалося. Це був неприємний досвід, але він показав мені, наскільки важливою є довіра і повага до професіоналізму іншої людини.

В Україні з легкої руки Тетяни Стус мені пощастило працювати над двома проектами для «Читальні». Мені дуже імпонує концепція Читальні – «затишний книжковий будинок для читачів-початківців, де кожен наступний поверх допомагає «підніматися» вище в мистецтві читання. На мій погляд, це затишний простір не тільки для читачів, а й для ілюстраторів та авторів. У той час, коли в ілюстраторській спільноті багато колег жалілося на неповагу, погані умови, я раділа, що працюю з людьми, яких можу обійняти.

Якщо ви прочитаєте хоч одну книжку «Читальні», то відчуєте, з яким теплом вони написані. Першою була книжка Ані Хромової «Драконе, киш!». Вона в легкій і жартівливій формі розповідала про те, як дитині справлятися зі своїми емоціями. На той час я паралельно слухала лекції про те, як приймати свої емоції і про те, що гнів – це чудова емоція, оскільки є сильним джерелом енергії і важливо цю енергію направити в правильне русло. Мені здається чудовим, що Аня у своїй книжці зрозумілими для дитини словами, через гру і веселу історію вчить направляти свою енергію.

Потім ми працювали над книгою Ольги Купріян «Беркиць проводжає дідуся». Спочатку було моторошно братися за неї, бо вона розкриває важку тему – прощання з близькими. Але головний герой так сильно нагадував мені мого дідуся з його любов’ю до збирання грибів, що я не змогла відмовитися. Дуже радію з того, що в нас вийшла така душевна і глибока дитяча книжка!

 

– Ваші роботи відомі не лише в Україні. Розкажіть, будь ласка, про свої найяскравіші міжнародні проекти.

– Насправді їх не так багато, але я сподіваюся, що в майбутньому ще будуть цікаві і яскраві проекти. У 2013 році я отримала своє перше замовлення від Rachel Brenke, згодом ми разом випустили серію з трьох дитячих книжок. На той час для мене це був успіх, бо в Україні про мене ніхто не знав, на мої спроби надсилати резюме ніхто не відповідав. Завдяки тому, що ці книжки почали непогано купляти на «Amazon» та ярмарках, у мене нарешті з’явилися замовлення.

У 2015 році я працювала ілюстратором у проекті «Santa’s Shooting Star», який згодом зібрав потрібну суму на «Kickstarter», і у світ вийшла Новорічна книжка-гра з персоналізованими списками «добрих вчинків» для дітей. Згодом ця книжка отримала золоту відзнаку «Mom’s Сhoice Award». У 2017 році я взяла участь у «Start Award» та отримала відзнаку «Audience Award». Влітку того ж року я проілюструвала свою першу дитячу книжку для українського видавництва, це було надзвичайно приємно. А вже у квітні цього я брала участь у фестивалі «– ING Creative» в Дубаї і показувала там три книжки, що були випущені у співпраці з українським видавцем та чудовими письменницями (Аня Хромова, Ольга Купріян і Таїс Золотковська).

– Який процес у створенні ілюстрації подобається найбільше? Який найменше?

– Дуже подобається вигадувати. Вигадувати персонажів, придумувати якісь деталі, розроблювати макет книжки. Подобається пробувати нові матеріали, нові пензлі у фотошопі, брати нові кольори, просто малювати. В ілюструванні книжок є тільки один неприємний для мене момент. Це обсяг роботи. Для маленької дитячої книжки ілюстратор створює чималу купу ілюстрацій, які не можуть бути автономними. Вони, як маленькі цеглинки на будівництві, разом створюють цілісний продукт – книжку. Коли ти вдесяте малюєш того й самого персонажа, то буває важко на нього дивитися. Окрім цього, не уявляю для себе більш мотивуючого і радісного заняття, ніж те, що я вмію і дуже люблю.

Фото з архіву Вероніки Котик.

Print Form
Подiлитись:

Відгуки/1

  1. Вероніка дійсно чудова ілюстраторка! Дуже пощастило співпрацювати з нею. Дякую за інтерв’ю)

Додати коментар