Ілюструю книжки для дітей: Марина Шутурма


Маленькою ця художниця любила відвідувати старовинний замок свого мальовничого містечка, тож не дивно, що її шкільні зошити були розмальовані принцесами та царівнами. З часом її ілюстраторське портфоліо ширилося та наповнювалося шаховими королевами, Сирними монстрами, кумедними бобрами та багатьма іншими цікавезними персонажами.

У традиційному ілюстраторському інтерв’ю Марина Шутурма розповіла БараБуці про летючих котів, людей та монстрів у творчості, а також розкрила таємницю улюбленого місця сили.

Робочий процес

– Бути художницею – дитяча мрія чи свідомий вибір дорослої людини?

– Бути художницею – це потреба. Усі останні сторінки моїх шкільних зошитів були розмальовані, зазвичай якимись красунями й царівнами. Аж у дев’ятому класі прийшла ідея записатися в художню школу. А ще, це, мабуть, родинне. Мій прадід був ковалем і гарно малював, тітка була талановитою художницею, мама, не маючи художньої освіти, – дуже здібна до малювання, двоюрідний брат… Тобто, я не перша (і мабуть, не остання) художниця в родині.

Дитяча ілюстрація – це щось дуже «моє». Це такий простір, де можна побути не надто серйозною, не надто нудною

– Ви народилися в Мукачеві, місті давньому й мальовничому. Чи вплинула краса малої батьківщини на ваш світогляд?

– Мукачево – дивовижне місто. Ми ходили в Мукачівський замок, де на кожному кроці сподіваєшся знайти якийсь скарб. Ходили в гори по гриби та ягоди. Піднімаєшся вгору дві години і ладен лягти-померти від утоми, а тоді, на вершині, стоїш – і хмари пливуть під тобою, внизу малесенькі села, а довкола – нескінченна краса… Мукачево – це люди, неймовірна суміш національностей, звичаїв, мов. Все це вшито в мене і мою творчість.

Марина Шутурма
Ілюстрації до книжки «Боброго ранку!» Ольги Купріян

– Як Ви прийшли в дитячу ілюстрацію?

– Дитяча ілюстрація – це щось дуже «моє». Це такий простір, де можна побути не надто серйозною, не надто нудною. Під час навчання в УАД (Українська академія друкарства у Львові – Ред.) всі мої курсові й дипломна – ілюстрування дитячих книжок. Тож я якось природно продовжила працювати з дитячою літературою.

Як у Вас відбувається процес роботи над ілюструванням дитячої книжки?

– Спочатку читаю текст. Уявляю собі всю цю історію, беру чистий аркуш паперу і намагаюся впіймати настрій тексту, характер персонажів. Це мовби така гра, дослідження. Цьому треба намалювати більшого носа, бо він завжди пхає його в чужі справи, а в цієї бабці очки мають бути маленькі й примружені, бо вона ще та хитрунка, а тут із комина будинку раптом виросли квіти, бо тут живе добра людина, і якщо є летючі миші, то десь має бути летючий кіт… Художник продовжує історію автора у свій особливий спосіб.

У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?

– Знайомство з автором, гадаю, – це однозначно плюс. Тоді тест краще відчуваєш емоційно. Автор стимулює художника до появи нових ідей, якихось несподіваних знахідок, образів.

Кого більше любите малювати? І чому?

– Однозначно люблю малювати людей, дітей. Люблю шукати характер,особливості. З монстрами набагато рідше маю справу. Проте з Сирним монстром в мене хороші стосунки, сир я люблю))

Ілюстрації до книжки «Космічні агенти проти Сирного монстра» Анни Хромової

Серед проілюстрованих Вами книжок є «Шахова абетка». Які у Вас стосунки з цією грою?

– Шахи – улюблена гра. Навчив мене грати в неї дідусь, і дуже швидко я стала в нього вигравати. У школі записалася в шаховий гурток. Ми виграли міські змагання, потім – обласні і поїхали в Вінницю на республіканські. Навчаючись в академії, теж грала за свій виш, маю навіть кілька грамот. Шахи – це стратегія, передбачення, психологія, зосередженість. Це як вправи для розумових «м’язів», і я просто не знаю іншої такої гри.

Чи зберігаєте якісь свої перші малюнки? (Може такі, які вважаєте знаковими для себе?)

– О, недавно мені надіслали фотографії кількох моїх робіт із училища ВХПУ, яке я закінчила. Я вже й забула про них. А тут дивишся на малюнок, який малювала у шістнадцять років, і ніби бачиш себе зі сторони, ніби намагаєшся впізнати себе. Це дивовижно!


Книжкові поради від Марини Шутурми:

«Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка: читати було дуже весело.

«Нечиста сила» Василя Короліва-Старого: історії розчулюють до сліз, особливо «Потороча Хрипка».

«Незвичайні пригоди Алі в Країні Недоладії» Галини Малик: захоплива й цікава повість!


Розпитувала Ольга Сілакова

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: