Ілюструю книжки для дітей: Олена Забара


«Ілюструю для дітей», «Редагую для дітей», «Перекладаю для дітей» – якби на нашому сайті були такі рубрики, то Олені Забарі довелось би давати інтерв’ю в кожній із них.

Письменниця, ілюстраторка, редакторка і перекладачка розказала БараБуці про динаміку і статику в книжках, самособоюнаповнення і про світи, в яких живуть іспанські підлітки.

– Олено, Ви працювали головною редакторкою видавництва, а потім перейшли до творчої і такої «ручної» праці. Чи допоміг Вам досвід редакторки у створенні своїх книжок?

Я брала участь у різних етапах створення книжок. Встигла встромити носа в усе потроху: робота з текстами, робота з авторами й ілюстраторами, менеджерування книжкових проєктів, проведення презентацій, заходів, присвячених популяризації читання, різноманітні активності з дітьми у школах та бібліотеках… Життєві обставини склалися так, що я переселилася в Іспанію, однак не втратила ні дорогих мені людей із професійної сфери, ні бажання продовжувати роботу з передовсім дитячими книжками, до того ж у мене відбувся квантовий стрибок у розширенні кругозору. Я вийшла з офлайну українського книжкового простору, однак поступово знайшла себе в онлайні. Почала займатися перекладами з іспанської, а тепер уже й каталонської. Абсолютно несподівано для себе стала «фетровою» ілюстраторкою. Гадаю, цьому сприяли всі попередні досвіди, адже вони завжди підводять до наступного кроку. Хочеться творити й ділитися цим із людьми. Також зіграли роль мої внутрішні зміни, материнство, нові цілі, бажання навчатися й прокачувати те, що зовсім недавно здавалося нереальним.

Будь-який матеріал для творчості надає особливі можливості, але в чомусь й обмежує митця. Розкрийте тонкощі роботи з фетром.

Фетр, а також інші тканини в якості книжкових ілюстрацій створюють атмосферу затишку й тепла. Є текстура, і до картинок хочеться торкатися. Є колорит. Однак я відчула й певні обмеження, які, звичайно, зовсім не страшні. По-перше, їх можна більш-менш долати, вдосконалюючись у цій справі творчо й технічно. По-друге, стиль завжди має бути адекватним формату й характеру книжки. Інколи потрібна динаміка, а подеколи – статика. Мої «фетрові» книжки – доволі статичні. Це абетка і серія двомовних картонок-словничків для малюків. Картинки до вже виданих книжок я шила руками, оскільки хотіла вхопити саме такий колорит. Почала працювати й зі швейною машинкою, яка розкриває великі можливості для творчості. Навіть коли бракує часу, в уяві я малюю «пошиті» кадри й композиції і знаю, що поступово все складеться.

Як у Вас відбувається процес роботи над створенням ілюстрацій?

Перш за все хочу сказати, що для мене це дуже ресурсне заняття. Шиючи, я релаксую і самонаповнююся. Рукоділлям захоплююся з дитинства. З віку початкової школи я вишивала, плела гачком і спицями, шила. Щодо ілюстрацій, то спершу я роблю паперову викрійку і продумую, які використаю кольори, як їх поєднаю. Потім переношу викрійку на тканини, вирізаю, зшиваю. У видавництво здавала пошиті оригінали, а подальшу роботу з ними здійснювали вже фотограф та дизайнер

«Лікарі» й «Архітектори в світі тварин», «Емоціємір інспектора Дила» – книжки з Вашими перекладами популярні і затребувані читачами. А нещодавно Ви переклали книжку Ани Пунсет «Клуб червоних кедів». Чи відрізняється світ героїв цього твору від світу, в якому живуть українські читачі?

У видавництві «Читаріум» вийшли мої перші перекладні книжки – дитячі енциклопедії «Лікарі у світі тварин» та «Архітектори у світі тварин» Енджі Тріуса, Марка Дорана, Даніеля Нассара і художника Хуліо Антоніо Бласко. Науковий редактор обох видань – Олесь Ільченко. Це науково-популярні книжки, тому світ їхніх героїв стане однаково цікавим для дітей будь-якої країни. Згодом у «Видавництві Старого Лева» вийшли дві (готується до друку третя й у процесі перекладу четверта) книжки підліткової серії «Клуб червоних кедів» відомої іспанської письменниці Ани Пунсет.

Загалом у житті іспанських підлітків відбувається те саме, що і в українських – пошуки себе, самоусвідомлення, непорозуміння з батьками, дружба, сварки, кохання, шкільні справи. Звичайно, є відмінності в суспільно-історичному бекґраунді, однак ця серія доволі легка й не проводить рубежу між українськими та іспанськими підлітками. Це книжковий серіал, який чіпляє на гачок перш за все динамікою і «загальнопідлітковими» перипетіями.

Книжка «Емоціємір інспектора Дила» Сусанни Ісерн у науковому редагуванні Вікторії Горбунової взагалі стала хітом, і я надзвичайно радію. Це художній, теоретичний та водночас практичний, ігровий книжковий проєкт, якого стовідсотково бракувало сучасним українським родинам. Присвячений він емоційному інтелекту, вмінню розпізнавати, розуміти свої емоції, а отже, й самого себе, умінню їх вимірювати, контролювати і сповна проживати. Ця книжка також піднімається над кордонами країн, адже має загальнолюдське значення, здатна покращувати взаєморозуміння між батьками й дітьми, полегшує складні розмови, робить їх конструктивними і терапевтичними. Та й узагалі спектр її дії настільки широкий і крутий, що позитивно відгукнеться на рівні самоусвідомлення щонайменше тих, кому зараз 2–7 років.

У вас є українсько-англійські білінгви, чи плануєте ви зробити українсько-іспанські?

Наразі в українському суспільстві немає такого попиту на вивчення іспанської мови, як англійської, що є закономірним. Загалом моє фетрове ілюстрування не прив’язане до жодної іноземної мови. Свої картонки для малят я позиціоную перш за все як книжки-іграшки, книжки «для погризти», а за потреби, ненав’язливо, можна підключати й англійську лексику. Цю серію зручно використовувати і вдома, і на гуртках та заняттях із вивчення англійської.

– Ви починали з перших книжечок для дітей, знайомили малечу з навколишнім світом, а цьогоріч вийшла «Абетка з секретом». Можна сказати, що Ви дорослішаєте зі своїми читачами? Можливо, є ідеї розвивальних видань для дошкільнят?

Ідея «Абетки з секретом» належить редакції «Видавництва Старого Лева». Я долучилася до проєкту вже як ілюстраторка, оскільки формат книжки справді вимагав того ж, що я робила і в серії картонок. Ця книжка інтерактивна, з елементами ігрового навчання літер української абетки, зокрема і їх написання, адже в поліграфічних секретах і сюрпризах задіяні просторове мислення та моторна пам’ять. Навряд чи тут ідеться про моє зростання «від немовляцтва до дошкільняцтва», адже з дитячими книжками вікова градація читачів не є еквівалентною рівню зусиль авторів та редакції видавництва, рівню складності і так далі. Є конкретний проєкт, і його учасники мають попрацювати на сто відсотків.

Книжкова порада від Олени Забари

Мені дуже складно укладати особисті книжкові рейтинги. У дитинстві я читала перш за все програмові твори з української та зарубіжної літератури, а також інші твори запропонованих авторів, які знаходила в бібліотеках. Бувало, відкопувала на полицях щось випадково і також тягла додому читати. Я була спраглою читачкою, і вражало мене багато книжок. Однак я навряд чи буду рекомендувати сучасним дітям саме їх. Дорослою я відрефлексовую ці книжки інакше, ніж сприймала дитиною. Чимало з них потрапляли мені не за віком, чимало – саме вчасно. Консультантів як таких у мене не було, хіба час від часу я щось запитувала в улюблених бібліотекарів. Українська та зарубіжна дитяча й підліткова література нині настільки розквітла, що за мінімальної консультації в інтернеті (на сайті «БараБуки», наприклад) батьки й самі діти виберуть собі книжки з урахуванням віку, смаку, інтересів, читацького досвіду та всіх можливих факторів. Я рекомендую читати сучасних авторів, українських та зарубіжних. А з класикою підстрахує шкільна програма. Усього все одно не перечитаєш, це правда, однак із розкішною пропозицією сучасним дітям справді пощастило. Прислухайтеся до порад фахівців, прислухайтеся до себе – і неодмінно знайдете свої книжки.

Фото: архів «Видавництва Старого Лева» та Олени Забари. Розпитувала Ольга Сілакова

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: