Іміджева духовність


Як і з усіма пряниками від влади – хай то національні премії, чи “персональні” від посадовців – без дошкульних спостережень від інтелектуалів не обійтися. От і зараз у соцмережах вони активно обговорюють доволі стару “новину”. Чергові державні кошти-відзнаки знову потрапили до рук маловідомих і маловпливових у видавничому та літературному полі осіб та видавців.

Поруч із Національною премією імені Шевченка однією з найбільш скандальних є президентська відзнака, колись створена, але так і не видана жодного разу Ющенком. Вже саме заснування супроводжувалося крадіжкою-плагіатом. На президентському сайті “випадково” поставили логотип раніше гучно відомого книжкового рейтингу “Книжка року“, яку багато років провадить Костянтин Родик. Те, що назва співпадає, то вже навіть ніхто й не скаржився.

Логотип квапливо зняв адмін після хвилі репостів із кпинами. Згодом “книжкорокова” естафета перейшла наступнику і оформилася інша пікантна історія: одну з відзнак присудили книжці (відзначеній престижною європейською премією та низкою українських конкурсів), автором якої був, на хвилиночку, Ганс Християн Андерсен. Художній переказ його текстів здійснила знана дитяча письменниця Леся Воронина, ілюструвала Катерина Штанко.

Мисткині відмовилися від отримання премії в тому числі з ідеологічних причин, через незгоду з політикою чинного президента.

sad2015 року “дитяче питання” теж має “непорозуміння”. “За сприяння у вихованні підростаючого покоління” відзначено книжку Андрія Топачевського “З Божого саду. Рослини і тварини у Святому письмі” від легендарного, але тяжко відсталого від життя видавництва “Веселка” (хіба впродовж останнього року з новим директором з’явилися певні перспективи, але ж актуальність “продукту” визначає головний редактор – і тут коментувати важко).

“З Божого саду” 14 років тому вже відзначався премією Івана Огієнка, а 27 років тому – премією “Благовіст”. Релігійно марковане, ошатне пізнавальне видання навряд чи може викликати в “підростаючого покоління” бажання добровільно взяти його до рук.

Книжка не є дитячою ані за змістом, ані за чинними санітарно-гігієнічними вимогами (шрифт, маркованість тощо). Та й варість не сприятиме “вихованню”, бо придбати цю книжку наважаться хіба що справжні поціновувачі християнської літератури. Можу припустити, що шкільні вчителі (біології, укрмови) спрямують учнів використати її для, наприклад, рефератів. Але як школярі шукатимуть видання?

Хто й як приймав рішення за Порошенка, який неодноразово на книжкових заходах ходив по ятках сучасних дитячих видавців і бачив, і купував книжки, які справді впливають на “підростаюче покоління”? Всі ті самі драчі й мовчани, хто був, є і, на жаль, ще довго буде офіційними жупелами української культури. І це в час, коли експертна частина простору української дитячої книжки нарешті бурхливо розвивається і гуртується, коли є фахівці, які справді читають і знають сучасну дитячу літературу.

Втім, кілька вагомих компетентних приватних грошових відзнак у літературі тільки підтверджує перспективу: геть від влади, яка компрометує культуру аматорством та догоджаннями.

Цьогорічні лауреати – державні видавництва зі своїми вельми специфічними виданнями.

Очевидним у факті відзначання є один мотив: ці бідні-пребідні підприємства на фоні клінічного недофінансування з держбюджету (ну бо не вміють чи не хочуть, чи не можуть, чи не вважають за потрібне заробляти на розвиток, але це вже інша історія) отримають таку-сяку копійку – 100 тисяч гривень премії ділиться навпіл між автором книжки та видавцем. Що це – компроміс між “варто” і “треба”, чи цілковита неспроможність відрити очі на світ сучасної культури?

Тетяна Щербаченко, головний редактор порталу

Джерело: 1576.com.ua.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: