Не всі діти підкоряються «закону зграї»


Ірен Роздобудько, одна з найвідоміших українських письменниць, і сама – як літературний герой: карколомні віражі біографії, широченний творчий діапазон (від фотобешкетів, співу під гітару – до графіки й вишивки бісером), незмінні перемоги в різноманітних конкурсах. Письменниця вміє оповідати так, що її історії «не відпускають» поки не перегорнеш останню сторінку.

Ірен Роздобудько розповіла БараБуці про власні дитячі книжкові враження, досвід написання повісті від імені хлопця-підлітка, а також – про «скелети» в родинній шафі, які, виявляється, у повісті зовсім не вигадані.

1

Фото зі сторінки письменниці у Facebook

– Пані Ірен, діти на зустрічах люблять запитувати: «Коли Ви вирішили стати письменницею?» Що Ви зазвичай відповідаєте?

– Я відповідаю, що фантазувати й розповідати вголос різні історії почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати – у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала.

– Чому після багатьох книжок для дорослих Ви вирішили писати для дітей і підлітків?

– Якщо чесно, я про це не замислювалася. Певно, тоді мені було цікаво спробувати написати щось для дітей.

6– Ви писали до серії «Життя видатних дітей». Чим Вам близькі Паскаль, Андерсен, Моцарт, Чаплін, Катерина Білокур?

– Так, це чудова серія пізнавальних книжок, які вийшли у видавництві «Грані-Т». Я обрала для себе цих людей, бо знаю і люблю їх. Мені видавалося цікавим простежити, якими були ці великі постаті в дитинстві, і якомога цікавіше, у легкій казковій формі розповісти про них дітям. Про те, як вони йшли до своєї мети, шукали свого призначення й не марнували часу. Хотілося б, щоб вони стали «близькими» не тільки мені.

– У Ваших «дорослих» книжках головні героїні здебільшого жінки, а от у підлітковій повісті «Арсен» головний герой – хлопець. Важко було «перевтілюватися»?

– Майже в усіх моїх книжках присутність чоловіків і жінок однакова. Я люблю писати від імені чоловіків. Звісно, написати від імені підлітка було набагато складніше, бо я стояла перед дилемою: або писати про підлітка «для дорослих» – і тоді ця історія виглядала б зовсім інакше, або написати для дітей 10-12 років. Тобто, щоб було цікаво і не брутально. А головне, щоб там був такий хлопець, яким би я хотіла бачити наших хлопців – з думками в голові…

– Ви змальовуєте рішучого і вольового хлопця, справжнього майбутнього чоловіка. А багато таких знайдеться в реальності, не в книжці?

– Принаймні я хочу, щоб вони такими були. Не жиріли за комп’ютерами, не трималися за мамчині спідниці, уміли думати, робити вчинки, захищати себе, товаришувати, закохуватися і… читати гарні книжки. Я знаю, що такі хлопці є. Це ми, дорослі, думаємо, що вони ще діти – і ні на що не здатні. А якщо здатні, то тільки на бешкетування і брутальність. І дуже часто ми навіть не уявляємо, що робиться в їхніх головах. Ось і хотілося в цьому розібратися, згадавши себе в їхньому віці.

5

Ось також Ірен була в підлітковому віці

– А якою була в підлітковому віці Ірен Роздобудько?

– Дуже схожою на хлопчика Арсена (сміється).

– Що письменник мусить знати про психологію підлітка, щоб його персонаж вийшов достовірним?

– Письменник передусім мусить добре пам’ятати себе в підлітковому віці. А різні психологічні штуки – вони дуже загальні й не кожному підходять. Адже діти всі різні. Ми багато говоримо про дитячу жорстокість – але далеко не всі діти жорстокі і прагнуть лише розваг, не всі підкоряються «закону зграї», про яку теж багато пишуть і говорять психологи. Я більше люблю таких дітей. І насамперед пишу саме для них.

– В «Арсені» йдеться про дуже цікаву й моторошну сімейну таємницю. Ці «скелети в шафі» вигадані чи взяті з життя?

– Усі історії – і про скарб із убивством, і про прекрасну біляву жінку, котру в селі називали «відьмою», і про те, як «розбагатіли» предки головного героя, – історії моєї родини. Звісно, вони викладені не в біографічній формі, але це те, до чого я б закликала всіх юних читачів: записуйте історії своєї родини – і ви побачите, що ваша родина не менш цікава, ніж родина цього «книжного» Арсена.

– У повісті Ви ніби «обігруєте» сцену з «Тореадорів з Васюківки». Нестайко належить до Ваших улюблених дитячих письменників?

– Зізнаюся: я, на свій жаль і сором, не читала Всеволода Нестайка. Якось у дитинстві ці чудові книжки пройшли повз мене. А тепер уже пізно починати. З острахом дізналася, що він писав про «тореадорів» – але що саме, так і не знаю, адже… боюся прочитати й побачити щось подібне. Але думаю, що тореадори – то романтична мрія чи не кожного хлопця. Тим паче, що в «Арсені» я дала багато справжньої інформації про мистецтво кориди. Взяла реальні імена великих тореро й факти з їхніх біографій. У дитинстві я захоплювалася Дюма, буквально знала його напам‘ять!

«Записуйте історії своєї родини – і ви побачите, що ваша родина не менш цікава, ніж родина цього “книжного” Арсена».

– Чи плануєте написати підліткову повість із головною героїнею-дівчинкою?

– Я нічого ніколи не планую, як вийде – так вийде. А дівчаток-героїнь у мене багато в кожному романі. Я взагалі люблю писати «про дитинство». Адже це дуже серйозна пора в житті людини. Яке твоє дитинство – таким буде й усе життя.

4

Давні подруги Ірен і Клава. Праворуч – ілюстрація Надії Дойчевої до книжки “Пригоди на острові Клаварен” (видавництво “Грані-Т”)

– Джеремі Стронґ під час зустрічі у Львові розповідав, що британські дівчатка –активніші читачі, ніж хлопці. За Вашими спостереженнями, в Україні – така ж ситуація?

– Думаю, що в нас, як і в усьому світі, активнішими «споживачами мистецтва» також є жінки. Варто лише подивитися на відвідувачів музеїв, театрів, книгарень. Завжди жіноча частина публіки переважає чоловічу. Я не знаю, чому так відбувається. Можливо, це пов’язано з різницею у психології, з початковим розвитком. Хлопці – більші інтроверти, а дівчатка вже змалечку намагаються зрозуміти себе і світ, перейняти якісь моделі поведінки. Можливо, дівчатка раніше всім цим переймаються, піклуються про своє майбутнє. Хлопці це все надолужують пізніше.

– Як треба писати, щоб заохотити до читання саме хлопців?

– Треба передусім виховувати їх у родинах так, щоб їм було необхідно читати. Мотивувати – задля чого. Якщо в родині не заведено читати, набиратися знань, розмовляти не лише про ціни та розваги, то й дитина – неважливо, хлопець чи дівчинка – не читатиме.

Тому батькам самим треба розуміти важливість читання і заохочувати до нього хлопців, обирати для них якусь пригодницьку літературу, починаючи зі, скажімо, Жуля Верна чи Дюма. Це письменники – «хлоп‘ячі» і на всі часи.

3

Ірен у дитинстві

– Чи варто читати вголос «дорослим» дітям?

– Це прекрасний спосіб спілкування! Більше того, читаючи вголос та обговорюючи прочитане з дитиною, ти можеш невимушено зрозуміти її проблеми, її характер і ставлення до різних проявів життя. Це «хитрість» домашньої педагогіки. Адже часом діти багато чого приховують навіть від своїх батьків.

– Наскільки важливі зустрічі автора з читачами-дітьми?

– Зустрічі з автором взагалі необхідні. Також і для самого автора, щоби краще зрозуміти всі прагнення дітей. А дітям потрібно бачити, що вони теж можуть стати… письменниками.

– Які найцікавіші відгуки від юних читачів на свої повісті ви отримували?

– Це були і листівки з малюнками, і зверненнями до героїв, і просто листи до мене, і навіть – рецензії. А один хлопчик надіслав до видавництва цілий «театр» із вирізаними з паперу героями. Це все дуже зворушливо й приємно.

– Чи хотіли б Ви написати сценарій для дитячого/підліткового фільму? Про що б він був?

– Звісно, хотілося б. Думаю, можна було би зняти непоганий пригодницький фільм за книжкою «Пригоди на острові Клаварен». Там є і сучасність, і подорож у часі до середньовіччя.

– Хто міг би відзняти такий фільм?

– Не знаю. Але мені дуже сподобався фільм Віктора Андрієнка «Іван Сила», знятий для дітей за мотивами книги Олександра Гавроша. Андрієнко – чудовий режисер дитячого кіно.

– Критики часто кажуть, що українська література для дітей – надто «солодка» і не порушує серйозних проблем. Які тематичні ніші Ви вважали б за потрібне заповнювати насамперед?

– Думаю, що бракує книжок про сучасних підлітків на основі реалій нашого життя. Писати такі книжки важко, адже треба зберігати певну межу: не вдаватися до «солодкавості» і в той же час не закликати до дорослої брутальності.

Розмовляла Наталка Малетич.

Фото зі сторінки Ірен Роздобудько у Facebook.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: