11+

Історія однієї crazy

Iрина Гищук

Тетяна КОРНІЄНКО. Недоторка: психологічна казка. – Київ: Час майстрів, 2015. – 104 с.
Уподобань: 26

Книжка Тетяни Корнієнко «Недоторка» – одна з тих, яких нині так бракує на сучасних теренах літературної України: про і для підлітків. Рукопис цього твору ще 2013 року здобув першу Корнейчуковську премію у номінації «Проза для дітей старшого віку». Проте світ побачив лише нині. Видавництво «Час майстрів» видало книжку одразу двома мовами: в оригіналі, російською, та українською – у чудовому перекладі Івана Андрусяка.

Перше враження – осторога. Бо ж уже на обкладинці око ріже калька з російської («своя власна думка», «своє власне життя») та доволі претензійне означення жанру: «психологічна казка».

Від казки в цій історії я не бачу анічогісінько. Головна героїня Аля – підліток із фобією бруду. У класі її прозивають «Мийдодір», бо ж до всього – і прізвище Диряєва. Вона не користується ліфтом, адже це «найбільш негігієнічне місце в будинку», не має комп’ютера, бо «він шкідливий, очі псує, опромінює», і завжди носить із собою пляшечку з перекисом, щоб за найменшого контакту з мікробами протерти шкіру. У свої 14 років вона чудово розуміє, що страх чимось заразитися – надмірний і надуманий. Навіть «діагноз» собі поставила – божевільна, або ж crazy. Та попри все, при кожній нагоді несеться до рукомийника.

Друзів у неї немає. А клас, очікувано, насміхається з недоторки. Та чи не найгірше дівчину гнітить думка, що її ніхто ніколи не поцілує – «Ні-ко-ли. Бо ж мікроби». Аж раптом Аля закохується. І, здається, навіть взаємно. Та ось біда: хлопець має пекінеса – Боню.

«Квіти мають падати на голову, якщо вже хтось тебе ними обсипає, а не на парасольку»

Добре скомпонований сюжет, правдиві образи, сучасна, жива, соковита мова підлітка (якій можна пробачити навіть засилля «я» і те, що дерево «линяє») та несподівана (хоча й ідеалістична) розв’язка – усе це змушує легко та зі смаком ковтати сторінку за сторінкою.

Цій історії можна закинути незрозумілу відсутність тата й надмірну чемність і самоусвідомленість головних героїв. Аля ставить собі купу запитань, але, ніби дипломований психолог, дає на них надто вже чесні відповіді. І попри сварки з мамою, власну невпевненість, закоханість і проблеми з однолітками, дівчина добре вчиться, кімнату без нагадувань прибирає, малює, читає. Що ж, захопитися і «швидко-швидко» проковтнути всі чотири томи «Війни і миру» у 14 років – це, звісно, можливо, хоча…

До слова, окрім Толстого, у тексті згадується Пушкін із Дантесом, Гоголь із «Ревізором», а ще Бах, Бетховен та інші метри класики. Сумнівно, що типові підлітки так часто думають про високе мистецтво. Тож такий «хитрий» маневр видає бажання авторки отим «високим» читачів зацікавити. Та врешті… чом би й ні, бо ж принаймні в контексті всі ці згадки звучать вельми невимушено.

Оповідь ведеться від першої особи. І хоча за формою текст складно назвати щоденником, візуально сторінки книжки й справді нагадують дівчачий нотатник. Там повно різноманітних зірочок та закарлючок. А ілюстрації художниця Віолетта Борігард влучно виконала в дусі підпільних шкільних замальовок – ніби нашвидкуруч, простим олівцем, потай під партою. Вийшло цікаво. Тим паче якщо врахувати, що головна героїня любить малювати. Особливо ж правдивими видаються злегка карикатурні зображення вчителів.

Враження, ніби тримаєш у руках потаємний щоденник, посилює й те, що окремі думки подано шрифтом а-ля «від руки». Щоправда, оце виділення викликає дещо суперечливе враження. Бо ж така оздоба, цілком виправдана з естетичного боку, виокремлює не будь-які, а саме «найважливіші» думки. Мов у підручнику. Так, ніби авторка боїться, що читач без отих прозорих підказок не помітить чогось «важливого». Так, ніби не довіряє читачеві самостійно знайти те, що цікаве, важливе саме йому.

Урешті, книжка актуальна й читається на одному подиху – і це найголовніше. Бо ж оповідь підлітка й не мусить бути ідеальною. А фальшивих нот, попри всі можливі доскіпування, у ній не чути.

недоторка2

Авторка книжки Тетяна Корнієнко – про жанр повісті:
Невероятный мальчик, удивительная девочка, невообразимые приключения с картиной, почти живой образ – тот, что под зонтиком, преобразования с классом – словно снег на голову, фантастический поступок подруги, нереальный финал, зато такой желаемый любой девочкой, ждущей своего принца… Да сказка это самая настоящая! Раньше ведь сказки не только деткам рассказывали. Это целый пласт культуры народа – сказка. Бывают сказки для взрослых. А здесь – для подростков.
Print Form
Подiлитись:

Додати коментар