Із книжки на екран: Іван Сила проти Супермена
Автор: Христя Нечитайко
В українському кінематографі легендарна подія: за понад двадцять років незалежності на великі екрани вперше вийшов повнометражний фільм для дітей – «Іван Сила», що його зняв Віктор Андрієнко повністю на державні гроші. Для сучасної української літератури це також свято, оскільки в основу сценарію покладено книжку закарпатського письменника Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», що побачила світ у «Видавництві Старого Лева» 2007 року. Чи можна вважати, що український глядач отримав нове сучасне та якісне кіно? Чи можна сподіватися, що українська сучасна дитяча книжка знайде багато нових вдячних читачів? Чи вдасться Іванові Силі достукатися до сердець українських хлопчаків? Такі питання ставила перед собою Христя Нечитайко, сидячи в кінозалі на прем’єрі фільму «Іван Сила» й жуючи попкорн.
У всій цій історії з Іваном Силою ми з вами мусимо розуміти найперше таку річ: тут, як і в іншій усім відомій історії, спочатку було слово. І навіть не Сашка Гавроша, а значно менш відомого письменника Антона Копинця, який уперше записав історію Івана Фірцака (Сили) на прізвисько Кротон із уст самого героя. А вже потім цю книжку прочитав інший письменник, наш сучасник із Ужгорода Олександр Гаврош, який надихнувся долею славетного співвітчизника й вирішив стати його літописцем у дитячій літературі. Та, на жаль, імена обох авторів із виходом фільму відсунулися вбік і поступилися місцем відомішим персонажам – режисерові Віктору Андрієнку, сценаристові Ігорю Письменному, акторам Ользі Сумській, Богданові Бенюку та Лесеві Задніпровському, а головне – двом зіркам спорту Дмитрові Халаджи та Василеві Вірастюку, які фактично зіграли самих себе. Зіграли, щиро кажучи, не блискуче, але їм, вочевидь, видніше, як грати видатних силачів.
Той факт, що книжку відсунули вбік, щоб не заважала, хоч як дивно, на якість картинки не дуже вплинув. Фільм вийшов цікавий, барвистий, динамічний (я лишень один раз позіхнула, та й то тому, що не виспалася), знятий гарно й по-голлівудськи. Особливо авторам вдалися анімаційні вставки: графіка в кольорах сепії – вдалий прийом для того, щоб відіслати глядача в минуле й показати 1920-ті роки, часи чорно-білих фотографій, парових потягів і великих імперій. Навіть те, що поруч із професійними акторами грали аматори й звичайні дев’ятикласники Влад і Льоня, не завадило прискіпливій Христі співпереживати всьому, що відбувається на екрані. І разом із героями переживати їхні підйоми й падіння, вірячи, що, попри все, «правда завжди переможе».
«Таки добре, що кіношники почали читати сучасну українську книжку для дітей. І ще краще – що вони взялися за якісну, блискуче написану жанрову літературу. Бо ж виховання СВОГО глядача – це чудово, але й читача свого виховувати не менш важливо».
У виконавця головної ролі Дмитра Халаджи багато спільного з Іваном Силою. Починаючи від того, що колись історія українського Кротона надихнула Дмитра на серйозні заняття спортом, тим самим допомігши підліткові оговтатися після тяжких травм у дитинстві, і закінчуючи неймовірною силою обох спортсменів, виступами в цирку, відмовою від роботи у США та Росії заради зйомок у фільмі Андрієнка. Донецький силач любить розповідати, буцімто раніше його запитували, хто сильніший – Халаджи чи супермен, а тепер порівнюють винятково з Іваном Силою. Цікаво, чи значить це, що в українському кіно народився новий супергерой – Іван Сила?
«Іван Сила може бути кумиром для підлітків, – уважає Олександр Гаврош, автор книжок про закарпатського силача. – Ще до виходу фільму чимало читачів його полюбило. Знаю, що деякі хлопчаки перечитують книжку по кілька разів. Хтось навіть почав займатися спортом. Так що позитивний ефект від книжки й фільму про реального героя-українця обов’язково буде!». Натомість 14-річним акторам Льоні Шевченку й Владові Пінчуку складно сказати, чи міг би бути Іван Сила героєм для їхніх ровесників. «Для мого персонажа Іван Сила – кумир, хлопець хоче бути схожим на нього, – розповідає Влад, виконавець ролі хлопця, якому старий Іван Фірцак дарує свій фотоальбом. – У мене теж є така риса – відданість своїм інтересам: мій герой захоплюється силовими видами спорту, я – музикою. І якщо мені сподобався якийсь музикант, для мене ця людина – кумир». Книжку Сашка Гавроша Влад читав і має свої претензії до екранізації: на думку хлопця, автори фільму дарма прибрали персонаж карлика Піні, який спочатку був недобрим і робив Силі всякі капості, але потім виправився. Утім, як я помітила, образ Піні частково дістався Василеві Вірастюку, який грав борця Велета. У книжці Велетові відведено епізодичну роль, тоді як у фільмі Вірастюкові довелося зіграти поганця, який перероджується на добру людину.
Поки спілкувалася з хлопцями, мене весь час гризла одна думка: чи захочуть їхні товариші й ровесники, подивившись «Івана Силу», потягнутися до книжки, за якою написано сценарій. Бо й сам Льоня Шевченко, який зіграв у фільмі напарника Івана Сили празького злодія Міху, відверто зізнався, що Гаврошевої книжки він не читав. Тож я поцікавилася думкою голови Державного агентства з питань кіно Катерини Копилової, яка після прем’єри всіляко наголошувала, що Держкіно прагне виховати СВОГО глядача. «Я вважаю, що це цілком можливо, – каже Копилова. – Хоч мій син уже й виріс, але поки він був дитиною, пам’ятаю кілька випадків, коли він спочатку дивився кіно, після того звертався до книжки, а відтак знову переглядав фільм. Але гадаю, це передусім залежить від виховання дитини, від бажання читати й бачити, багато в чому – від батьків, тому що любов до книжки дітям дається навіть не школою, а батьківською порадою і прикладом». За словами Катерини Копилової, Держкіно й саме не забуває про українську дитячу книжку. Отак, навесні 2015 року має вийти фільм «Сторожова застава» за романом Володимира Рутківського («А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», 2012), частково профінансований державою. Письменник щиро радіє за Держкіно й шкодує тільки про те, що українських фільмів для дітей не почали знімати двадцять років тому. «Тоді ми мали вже ціле покоління українців, які б історію свого народу сприймали як свою власну, а себе – гідними послідовниками своїх героїчних пращурів, – вважає письменник. – І все ж – краще пізніше, ніж ніколи. Радий за мого друга і колегу Олександра Гавроша, який дав таке життя Івану Силі, що кінематографісти були просто не в силі не помітити його». На думку Рутківського, український читач нічим не відрізняється від свого закордонного ровесника: «Коли стрічка йому подобається, він не проти того, аби познайомитися з першоджерелом. І навпаки. Згадаймо бодай Гаррі Поттера, чий феноменальний успіх, на моє переконання, був досягнутий завдяки цим двом чинникам», – розповів він у ексклюзивному інтерв’ю «БараБуці».
Трохи заспокоївшись гарними новинами, я дожувала свій попкорн, запила його кавою з молоком і взялася читати чергову книжку для підлітків. Таки добре, що кіношники почали читати сучасну українську книжку для дітей. І ще краще – що вони взялися за якісну, блискуче написану жанрову літературу. Бо ж виховання СВОГО глядача – це чудово, але й читача свого виховувати не менш важливо. А з накладами в тисячу примірників про це можна хіба що мріяти. Тож вихід один: поки вони дбають про глядача, нам потрібно дбати про читача, щоб наступного разу хлопці й дівчата приходили в кінотеатр і першим ділом вигукували: «Овва! А я читав(-ла) цю книжку!». На тому дякую і до нових зустрічей.
