Із собаками жити веселіше
У творчості Оксани Лущевської мене щоразу вражає довершений літературний стиль, оригінальність та невичерпність ідей. Адже Оксана написала вже понад 60 дитячих та підліткових книжок і працює далі! Особисто я, думаю, прочитала добру половину її текстів, тож мені завжди здається, що приблизно уявляю, що мене чекає під обкладинкою новинки. Але ж ні! Оксана знову й знову дивує та захоплює. У цьому огляді хочу поділитися враженнями про дві історії, що такі різні, хоч і написані однією авторкою та обʼєднані наскрізною темою «діти та їхні собаки».
В описі книжки «Дай лапу, Пепітко!» (АртБукс, 2024) йдеться, що вона – для дітей молодшого шкільного віку й так воно, звісно, і є, проте… ця історія, як на мене, цілком пасує для будь-якого читача. Це майстерно написана притча, елегія, ода, гімн дружбі та привʼязаності – чи то до людини, чи до тварини.
Найліпші подружки, Поля та Еля, мусять розстатися, бо Еля відʼїжджає закордон, та ще й лишає Полі свою маленьку собачку Пепітку. І от перед нами розгортається маленька драма розриву з подругою та проживання цієї ситуації. Пепітка – уособлення Полиних переживань, реакції песика – відверті, не замасковані законами «правильної» в такій ситуації поведінки, вона може тужити, відмовлятися їсти й бути понурою, тоді як дівчинка Поля змушена жити своє звичне життя так, наче катастрофи не сталося. А розставання з найближчою подружкою – це таки катастрофа.
Авторка вводить нас у цю критичну ситуацію вже на перших сторінках книжки, й, крок за кроком, показує, як можна її проживати. Ми бачимо, як Поля й Пепітка вчаться жити без Елі, й нам хочеться теж бути такими ж відважними, як ці малючки.
Пепітка – теж частина трійці подружок, вона – не аксесуар чи забавка, а товаришка. І між рядків читаємо, що Еля теж сумує за двома своїми найближчими подругами – дівчинкою та собачкою – і теж учиться давати собі з цим сумом раду на чужині, закордоном.
«Щоб не плакать, я сміялась» – рефреном проходить через усю книжку цитата з Лесі Українки, й ми, читачі, сторінка за сторінкою вчимося сміятися знову та дружити по-справжньому – як персонажки «Пепітки», згадуємо своїх найліпших подруг і в ту ж мить хочемо з ними бодай поговорити, а ще краще – побачитися.
Такі історії, як на мене, підносять читача, роблять його, справді, трохи кращим, ніж він був до знайомства з ними.
Ця книжка збурює таку лавину різних емоцій іще й завдяки чудовому оформленню художниці Тетяни Копитової – ілюстрації підсилюють загальне враження від читання.
Якщо «Пепітка» – це книжка для рефлексування, міркування, перебування в моменті й темі, то серія «Песа і пес» (Чорні вівці) (що складається з двох книжок: «Песа і пес»: наш хвостатий бізнес» (2023) та «Песа і пес»: наш лапатий експрес» (2024)) – це книжки для сміху, розслаблення, радості й загоряння бажанням зробити в цьому світі щось крутецьке.
Герої тут (як завжди в Оксани) – ультрасучасні, українцеві асоціювати себе з ними – просто й природньо. На сторінках ми зустрічаємо селебриті, про яких чуємо щодня: «Треба було лише бачити, як ви зупинили собак цим печивом! Ви «орудували» ним, їй-богу, як Довбик — м’ячем! Або як Усик — кулаком! Чи як Харлан — шпагою!».
Головні персонажі – це сестрички Анна й Марія, їхні батьки та собачки Піппа і Софа (між іншим, клички собак – ті самі, що й у реальних Оксаниних хатніх песиків). Авторка вихоплює людей із реального життя й дуже гармонійно селить їх у свої тексти. Тому цим персонажам віримо, їхні вчинки логічні та зрозумілі. Вони не відкидають нас у минуле й не здаються застарілими. Вони – такі, як ми (дорослі) і як малі читачі, бо письменниця знає, що: «Діти сьогодні такі. Стартап на стартапі. Онлайн-бізнеси, офлайн-бізнеси. Діти нині ого», – тому й книжки мають бути ого, а не ой-йой.
Не лише персонажі-діти, а й дорослі прописані майстерно, вони теж проходять певні внутрішні трансформації, й за цим цікаво спостерігати. Вони не повчають дітей, а самі вчаться бути відкритішими до світу та експериментів, стають хоробрішими та рішучішими у своїх рішеннях – і це завдяки дітям (і, може, – трохи песикам)!
Другорядні персонажі не менш виразні та яскраві. От, скажімо, герої «Експресу», що за професією спортивні коментатори, все й завжди коментують – і це часом смішить, а часом починає дратувати (бо хочеться вже ті коментарі вимкнути) – блискуча знахідка авторки!
Другорядні герої введені в текст не тому, що мають виконати якусь технічну функцію (і, крім них, більше нема кому) чи щось допомогти/підказати головному героєві. Вони не виринають нізвідки й не зникають в нікуди (як часто буває в інших книжках) – вони вплетені в історію туго, мають свої власні справи (чи бізнеси). Я б сказала, що, власне, тут усі персонажі – головні, настільки добре вони прописані. Просто одні відіграють в саме цій історій центральну роль, а другі – ніби чекають, щоб перейти у свою власну книжку, де вже покажуть себе на повну.
Тримати таку кількість персонажів – непросто, але Оксана впоралася на відмінно: адже їх тут шестеро (а в другій частині – семеро) тільки головних. І жоден не штучний, поведінка не натягнута – усе органічно й захопливо.
Увиразнюють оповідь та персонажів ще й влучні деталі: скажімо, якщо в «Песа і пес – наш хвостатий бізнес» ішлося про одяг, то й внутрішній стан персонажів часто передається саме через нього (як от, дівчатка ховалися в худі, коли їм було страшнувато, й, навпаки, висовували з нього голову, коли були в собі впевненими).
Мова тексту – теж сучасна, така, якою ми спілкуємося у повсякденні, багата на модні слівця й цитати. Вона теж працює на динамічність оповіді. А історія мчить, наче авто по столиці (де відбуваються події першої книжки), – хутко, хутко – тільки й встигай за нею. Та навіть візуальне оформлення книжки – оригінальне й не нудне: слова тут вигинаються хвильками, випадають із рядків, перескакують згори вниз – спробуй наздожени!
Ми потрапляємо в галасливу, гамірну, якусь шалену родину – нас закручує вихором і несе, несе, несе… Схоже, авторка добре знає, як воно – мати вдома двох спанієльок. Мабуть, дітям, що мріють про собаку, варто почитати цю книжку, щоб буди готовим до того шарварку, який може зчинитися в оселі з появою там чотирилапих.
Авторка доречно вплела в текст і поради з дресирування, й лайфхаки з утримування, і фейли собаколюбів. Бо коли в хаті таки зʼявляється тваринка, все цікаве (а часом – і складне) тільки починається.
Беззаперечна перлина книжок цієї серії – гумор – та він тут у кожному реченні! Побудований на певній сміховинній абсурдності дуже звичайних побутових ситуацій, а також вчинків дорослих (і часом – інших дітей та тварин) в очах головних персонажок, які просто коментують усе, що стається навколо – і виходить смішно! У авторки хочеться вчитися помічати це смішне в буденному, адже тоді рутина стала б яскравішою та барвистішою: «Єдине, що нас хоч трошки тримало, — це Містер Брауні, який постійно жував скатертину зі стола. І ще Піппа, яка постійно гавка- ла на гостей ресторану, перебиваючи розмову геть усім дорослим. І Софа, яка канючила їжу в кожного по черзі. Наші собакени доводили всім: справедливість є».
Тут багато віршованих та римованих елементів (власне, римовані рядки виведені навіть у назви книжок) і діалогів, і вони – блискучі:
«Тато й мама зробили нам бізнес-пропозицію:
— Анно, Маріє, — усміхнулися вони солоденько, — ми запишемо вас у школу, де розвивають дітей, які розвивають світ!
— У сенсі? — ми не з того тіста, щоби нас школою втішати.
— Ми зареєструємо вас у бізнес-школу! …
— Реально?! — ми не вірили почутому.
— For real, авжеж, — відповів тато. — Ви там станете кращою версією самих себе.
Ми й так норм. Куди вже краще?».
Проте в таку легку форму запаковані серйозні теми, у книжках розтлумачені економічні терміни та поняття, як, скажімо, концепт «друг-ворог-конкурент», базові закони створення, ведення та промоції власного бізнесу. Ці тексти вчать гнучкості, рішучому та швидкому ухваленню рішень, креативності та готовності невпинно вивчати щось нове і вдосконалюватися.
Цікаво осмислений концепт творчого пошуку, бо ж, «із великими ідеями не народжуються – великі ідеї вигадують» – і персонажі весь час щось вигадують, іноді навіть із примусу (бо коли є дедлайн, музу чекати нема як, еге ж?).
Ця серія також – і про здійснення мрій (дітей і дорослих). Але вони стають реальністю не за помахом чарівної палички, а завдяки старанням, наполегливості й нестандартним ходам. Такі книжки вселяють віру, що, якщо докласти зусиль, то можливо все.
