Юлія Підмогильна: «Помилки в текстах роблять усі»
Ви певно чули вислів: «Якщо фахівці цієї професії роблять свою роботу добре, про них ніхто не згадає, але коли роботу виконано недбало, про це говоритимуть усі». Впізнали, про кого йдеться? У галузі книговидання такими незамінними фахівцями є редактори. Їхня діяльність у літературі має справді величезне значення, адже пильні читачі помітять кожну дрібну помилку і «зроблять славу» такому виданню, що може вплинути на його подальшу долю. Про особливості роботи редакторів та про те, що найчастіше доводиться виправляти в текстах, ми поговорили з провідною редакторкою видавничих проєктів БараБуки Юлією Підмогильною.
– Як давно Ти працюєш редакторкою книжок для дітей та підлітків?
– Я працюю з різними виданнями. Власне як і кожен представник нашої професії. Це можуть бути дитячі й дорослі книжки, перекладні чи оригінальні, художні або наукові тексти… Хороший редактор – як універсальний солдат. Він адаптується до тексту, до автора, до специфіки видання. Інша справа, що, наприклад, для вузькоспеціалізованої літератури (книжок на медичну тематику, про точні науки, для філософських видань тощо) треба брати людей, що знаються на предметі.
«Коли редагую для найменших, тримаю в голові, що зазвичай книжки дітям читають батьки. Тож під час останньої правки увесь текст проговорюю вголос. І коли десь зашпортуюся, коли важко промовляти якесь словосполучення, починаю там правити»
Попри універсальність, із часом редактори зосереджуються на певному типі літератури. Останні 7 років я більше працюю з дитячими книжками. І скажу чесно, мені це більше подобається. Загалом редакторського досвіду в мене майже 20 років. Після навчання на філологічному відділі Києво-Могилянської академії я попрацювала в щоденній газеті, у тижневику, в місячному журналі. Маю великий досвід роботи в рекламі. Редагувала й грубі дорослі книжки. Та все ж дитяча й підліткова література для мене улюблена і пріоритетна. По-перше, дитячі книжки повертають у прекрасне й безтурботне дитинство. По-друге, робота для дітей важлива і благородна, а від виховання наступного покоління залежить наше майбутнє. По-третє, дитячі книжки зазвичай не дуже великі (хоча для підлітків можуть бути й чималенькі цеглини). Але попри менший обсяг, робота з дитячими книжками іноді потребує більше часу. Бо необхідно врахувати чимало моментів.
Із дорослою книжкою все просто. Є текст, ти його редагуєш, не виставляючи ніяких фільтрів. От що автор написав, із тим і працюєш. Однак дитяча й підліткова література потребує врахування багатьох нюансів: педагогічні питання, виховні моменти, вік і рівень знань маленьких читачів, нетравматичний підхід… Тому відповідальність більша.
– Чи пригадуєш, скільки видань пройшло через Твої руки?
– Якось намагалася укласти перелік виданих книжок із моєю редакцією. Вийшло понад сто. Це ті, що пригадала і які були надруковані. Бо було таке, що редагувала тексти, але з якихось причин книжки так і не вийшли. Серед виданих книжок – дитячих і підліткових приблизно 90%.
– Чи помічала, як із роками змінювалися тенденції (у темах, сюжетах тощо)?
– Ситуація з виданнями українською мовою на книжковому ринку дуже змінилася. З кожним роком з’являється більше авторів і видань, розширюється тематична й сюжетна палітра. Якщо говорити про дитячу літературу, то останнім часом видають більше коміксів. Або художні книжки містять елементи коміксів. Також дітям цікаві науково-популярні видання. Таких книжок багато серед перекладної літератури. Але наші видавці вже не бояться замовляти тексти такого плану й українським авторам. А, наприклад, видавництво «Мала академія» зосередилося виключно на науково-популярних книжках.
Для молодшого та середнього шкільного віку за останні десять років книжок істотно побільшало. Важливо, що головними героями в них виступають такі самі українські діти. Письменники й письменниці нарешті звертають увагу на старших підлітків. Книжок для них стало більше, теми й сюжети дуже різноманітні. В останній рік з’явилося багато книжок про теперішню велику війну. Хоча й до повномасштабного вторгнення писали про дітей-переселенців, про війну на сході… Зараз додається тема вимушеної еміграції.
– Що найприємніше в роботі редактора? А що – найменш приємне?
– Завжди з нетерпінням чекаю виходу нової книжки. Коли довго працюєш над виданням (редактура, очікування малюнків, верстка, коректура, фінальні правки), найбільше щастя – тримати в руках надрукований примірник. І гладиш ту книжку, і нюхаєш, і оглядаєш з усіх боків… Суцільне задоволення.
Не люблю, коли книжка надовго зависає на якомусь етапі. Коли доводиться чекати кілька років, щоб нарешті побачити вихід книжки у світ. На жаль, останнім часом це траплялося часто. Спочатку був ковід, тепер велика війна. Але попри всі труднощі, книжки таки видають. І це дає надію.
– Які знання/робочі інструменти потрібні людині, яка хоче опанувати професію редактора?
– Потрібна відповідна освіта (факультет філології, редагування, видавнича справа тощо). Але головне – хороше знання мови. Її треба постійно практикувати, інтенсивно користуватися, жити нею. Щоб було відчуття, що в цій мові ти як риба у воді.
Варто періодично перевіряти себе, звірятися з правописом, словниками. Половина моїх вкладок у браузері – це посилання на різноманітні словники та мовні ресурси. Коли я починала працювати редакторкою, електронних словників фактично не було. Ми мали товсті паперові словники. І ото руцями гортаєш ті фоліанти, шукаєш відповідне слово… Нині зовсім інша ситуація. Інтернет і текстові редактори значно спростили життя.
– Чи були у Твоїй практиці тексти, які зовсім не потребували редагування?
– От щоб зовсім не було чого правити, то такого не траплялося. Редактор завжди знайде собі роботу. Але є автори, із якими легко працювати. Це в основному ті, хто має філологічну освіту. Їхні тексти зазвичай грамотні та логічні. А ще залежить, автор/авторка новачок чи вже має досвід написання текстів. Із новачками більше роботи.
– Назви 5 речей, які найчастіше потребують редагування в текстах для дітей і підлітків.
– І в текстах для дітей та підлітків, і в дорослих текстах найчастіше треба працювати з пунктуацією. В українській мові вона складнувата.
Коли починаю редагування, найперше роблю технічну правку. У вордівському документі в мене завжди ввімкнений режим «Відобразити всі знаки». Зайві пробіли, неоднакові тире, текстові розриви, табуляція замість діалогового тире… Це все я упорядковую, перш ніж беруся за редагування. На жаль, мало хто з авторів бере до уваги ці технічні моменти. А варто. Бо автор/ка має «поприбирати» у своєму тексті, перш ніж віддавати його в роботу.
У текстах для дітей і підлітків треба стежити за мовою персонажів. Часом автори вживають застарілу лексику. Не архаїзми якісь, звичайно. Але, наприклад, молодіжний сленг, який уживали 10 років тому, сучасному підлітку невідомий і чужий.
Коли редагую для найменших, тримаю в голові, що зазвичай книжки дітям читають батьки. Тож під час останньої правки увесь текст проговорюю вголос. І коли десь зашпортуюся, коли важко промовляти якесь словосполучення, починаю там правити.
Тексти для доросліших дітей я так само проговорюю. Це можуть бути книжки, на яких діти «розчитуються». Як, наприклад, серія «Читальня» від видавництва «Ранок». Тому складні слова, довгі речення, збіги приголосних і незрозумілі реалії треба правити. Я завжди кажу авторам, які пишуть для малюків і молодших дітей: «А ви присядьте та уявіть, що ви дитина. Будьте з дітьми на одному рівні».
Загалом помилки в текстах роблять усі. Та й після редагування можна знайти місця, які редактор пропустив. Саме тому важливо, щоб із текстом працювало кілька людей. Як мінімум редактор і коректор. Але по-хорошому, редакторська група має бути більша.
– Чи важливий/необхідний особистісний зв’язок між автором і редактором? Якщо так, то як Тобі вдається його встановлювати?
– Особистісний зв’язок важливий, але не конче необхідний. Коли вперше працюєш із автором/авторкою, якраз і налагоджуєш спілкування. Зазвичай у мене складаються хороші стосунки з авторами. Я уважна до тексту, до побажань автора/ки, не намагаюся перекроїти текст під себе. Редактор має пам’ятати: у текстів є автори, вони головні, й останнє слово у глобальних речах за ними. Проте також важливо, щоб і письменник/ця розуміли роль редактора/ки. Якщо автор не бачить у редакторові конкурента чи ворога, якщо є усвідомлення, що вони разом – команда, завдання якої зробити хороший продукт, усе складається якнайкраще.
– Після стількох років фахової роботи з текстами чи виникала думка написати власну дитячу книжку?
– До дитячої книжки я ще не дозріла. Якось не придумується. Але про те, щоб написати й видати щось своє, часом міркую. Проблема в тому, що коли я пишу, то одразу ж редагую. Мої речення мають бути логічні та грамотні. Це стримує творчий процес. Тож я намагаюся знайти баланс, у якому домінуватиме авторське начало, а не редакторська оцінка. Бо зрештою і мій авторський текст потребуватиме редагування.
