4+

Кажан Жан: мрійник-відчайдух чи… впертий дурень?

Їжак Жак

Оля ФРЕЙМУТ. Кажан Жан. – Київ: Snowdrop, 2013. – 40 с.
Уподобань: 3

Відома телеведуча Ольга Фреймут написала дитячу казку й видала її у власному, щойно заснованому, видавництві. Якщо ви фанат знаменитої ревізорки, сміливо біжіть у книгарню. Казка про кажана Жана, мабуть, – не найгірше з того, що можна знайти на полицях. Якщо ж ви самі є прискіпливим ревізором, якому важить на якісній дитячій літературі, не менш сміливо проходьте повз.

Книжка відверто «сира»: невиразний сюжет, пересипаний безліччю зайвих подробиць, які подекуди одні одним суперечать, та багато епізодичних героїв, від відсутності яких історія аж ніяк би не постраждала. Як то кажуть, перший млинець нанівець. А шкода… Бо ж ідея змалювати незвичний нам світ темряви та розвіяти стереотипи про «страшних» кажанів – цікава. На цьому тлі й вічна, але безумовно вдячна, тема втілення мрії в життя теж могла б прозвучати по-новому.

«У кажанячій хаті не сварилися – причин не було. Батьки не сварили дітей за неприбрані кімнати, бо в темряві порядки не потрібні. Ніч дарувала
спокій»

Натомість світ кажанів у книзі авторка описує не як природній, самодостатній, інший, а як копію світу денного, лише зі знаком «мінус», такий собі «недосвіт». «Тільки світло правдиве», – стверджує головний герой, який все життя провів у темряві. А мама-кажан називає сина своїм «сонечком», попри те, що саме через сонце загинули кажанячі родичі.

Увесь текст – калейдоскоп розрізнених образів, які ніяк не вкладаються в цілісну картинку. Хоча є серед них і окремі знахідки, як-от янголятко у світшоті, що розсікає небом на скейті-хмаринці в ультрамодних кросівках, або ж винесені на обкладинку кажанята, що заплуталися в людському волоссі. На жаль, це лише ложка меду…

Кажаня Жан мріє побачити сонце. Попри реальну небезпеку загинути, уранці, коли вся його рідня вклалася спати, він вилітає зі своєї домівки. А надвечір батьки знаходять у ліжку обпеченого та палаючого Жана, який врешті дивом залишається живим і стає першим кажаном, який вижив після важких сонячних опіків. Хепі-енд. Мрія збулася. Фанфари трублять дифірамби Тому, хто, ризикуючи, отримав омріяне.

По суті ж, маємо впертого неслуха, який всупереч застереженням усіх довкола про об’єктивну небезпеку його життю, таки робить по-своєму. Більше того, штовхає Жана навіть не цікавість і не природна допитливість, а банальне самолюбство: «Жаль було Жану і цьоці, і прадіда. Але себе не жалів – він дуже хотів бути першим відважним кажаном, який сягне туди, куди інші не потрапили. Відтак він розповість усім, що світ – це не темне небо, а ясний сонечковий обрій. І ще зробить селфі на його тлі. Так доведе всім: кажани – красиві…»

Як обпечене й непритомне кажаня раптом опинилося вдома в ліжку – залишається загадкою. А відтак і весь хепі-енд – малоймовірною випадковістю. Так, безумовно, мріяти треба, й здійснювати свої мрії теж. Але не менш важливо адекватно оцінювати реальність та робити реальні кроки, аби втілити мрію в життя. Натомість історія з маленьким кажанчиком не про здійснення мрії, а лиш про того, хто, мріючи літати, стрибнув із 9-го поверху (навіть без костюма миші-летуна). Авторка упустила найголовніше – шлях до мрії. Що дивно, адже кому як не телезірці знати, скільки роботи залишається поза кадром.

Ілюстрації до історії, виконані визнаним майстром Костем Лавро, геть суголосні тексту. Попри симпатичних лиликів, світ темряви змальований зовсім по-людськи: одяг – різнокольоровий, а посуд, постіль та фіранки – у квіточках, на стіні – годинник з циферблатом і портрет (!) якогось чоловіка (!?). І це у світі, де панує повна темрява та ніхто й нічого не бачить! Куди цікавіше дітлахам було б побачити неприбрані кімнати, за які ніхто не сварив кажанят, «бо в темряві порядки не потрібні». А милий бантик на голові дівчинки-кажана різко дисонує з тим, що «тато любив маму не за її зовнішність, бо не бачив кохану».

У книзі немає й натяку на пошук анонсованих в анотації філософських питань «Що таке Світло і що є Темрява?». І що буде тоді, як отримаєш владу «над собою, і над силами Світла і Темряви» – теж так і залишається загадкою. Історія про кажана Жана – мила аматорська казочка та невибагливий експромт «на добраніч дітям», який нашвидкуруч загорнули в гарну книжкову обкладинку, замість ретельно допрацювати до цілісного літературного твору.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар